Юрій Луценко

Юрій Віталійович Луценко

Генеральний прокурор України з 12 травня 2016 року. Член РНБО.

Кар'єра Юрія Луценка

Почав свою трудову кар'єру за часів СРСР за фахом, як інженер-технолог. Був майстером ділянки Рівненського заводу імені 60-річчя Жовтня.
Пізніше - начальник техбюро цеху, головний конструктор заводу «Газотрон» (м.Рівне).
Але, з огляду на посаду, яку займав свого часу його батько (перший секретар Рівненського обкому КПРС, потім народний депутат України від Комуністичної партії України), Юрій Віталійович вирішив піти по стопах батька.

З липня 1994 року - обіймає посаду заступника голови по роботі виконавчих органів з питань економічної реформи, промисловості, транспорту і зв'язку Рівненської обласної ради.
А з жовтня 1995 року був уже головою Комітету економіки Рівненської обласної державної адміністрації (на той момент вік 31 рік).
Далі кар'єра була вже більш стрімкою.

Так з вересня 1997 року - вже обіймає посаду заступника Міністра України у справах науки і технологій.
З цього часу Юрій Луценко вирішує будувати політичну кар'єру.

І в березні 1998 - балотується кандидатом в народні депутати України по виборчому округу № 152, Рівненська область, маючи друге місце з 20 претендентів.
З вересня 1998 по квітень 1999 - працює помічником Прем'єр-міністра України Валерія Пустовойтенка.
А з квітня 1999 по квітень 2002 - помічником-консультантом народного депутата України Олександра Мороза.
У травні 2002 році Юрій Віталійович все ж став Народним депутатом України 4-го скликання і пробув ним до березня 2005 року.

Під час Помаранчевої революції був одним із «польових командирів» Майдану.
З лютого 2005 року - обіймає посаду Міністра Внутрішніх Справ.
Після призначення в лютому 2005 року міністром внутрішніх справ України, призупинив своє членство в СПУ (Соціалістична партія України).
У липні 2006 року остаточно порвав з СПУ на знак протесту проти входження соціалістів в коаліцію з комуністами і Партією регіонів. Однак, за рекомендацією Президента Ющенка, залишився керівником МВС і в складі уряду Януковича, сформованого цієї коаліції.
Після скандалу з корупцією в органах МВС, 1 грудня 2006 року парламент звільнив його з посади міністра.
Луценко почав виконувати посаду радника Президента України.

На посаду Міністра Внутрішніх Справ йому вдалося повернутися вже в грудні 2007 року в складі уряду Юлії Тимошенко.
На цій посаді він пробув до початку 2010 року. А в кінці 2010 року - він був заарештований і в 2012 році засуджений до 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Судді київського Печерського райсуду визнали його винним у перевищенні службових повноважень, нецільовому використанні державних грошей, виділення квартири своєму водієві та зарахування йому цивільного стажу як міліцейського. Присудили заплатити державі 643 тис. Грн. збитків. Для цього конфіскували майно екс-чиновника. Описали машину і київську квартиру.

7 квітня 2013 на підставі Указу Президента «Про помилування» № 197/2013 звільнений від подальшого відбування основного покарання.
20 березня 2014 Печерський суд Києва скасував усі судові рішення щодо Юрія Луценка, визнавши його політичним в'язнем.

27 серпня 2014 очолив президентську партію «Солідарність», яка пізніше була перейменована в «Блок Петра Порошенка». Очолив партійний список на дострокових виборах до Верховної Ради України.
З 12 травня 2016 року - зайняв посаду Генерального прокурора України.