Литвин Володимир Михайлович, ексголова Верховної Ради (2002 – 2006, 2008-2012), ексголова Адміністрації Президента (1999 – 2002)
Місце народження
Народився 28 квітня 1956 року в селі Слобода-Романівська Новоград-Волинського (нині Звягельського) району Житомирської області
Освіта
У 1978 році закінчив історичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю "Історія". Після і до 1986 року працював у ректораті КНУ ім. Шевченка, навчався в аспірантурі і викладав. З 1991 по 1994 роки – доцент, докторант того ж навчального закладу. У 1996 році став професором КНУ ім. Шевченка. У 1997 році обраний членом-кореспондентом, у 2003 році – дійсним членом (академіком) Національної академії наук України. З грудня 2000 року – академік Академії правових наук України.
У 2021 році балотувався на посаду ректора КНУ ім. Шевченка, але програв вибори, посівши четверте місце із результатом близько 4% голосів. Литвин звинуватив владу у втручанні в вибори ректора КНУ ім. Шевченка і подав у відставку з посади голови наглядової ради університету.
Кар'єра
Почав працювати начальником управління Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти Української РСР у 1986 році, а з 1989 до 1991 року працював в апараті Центрального комітету Компартії України. Литвин стверджував, що до роботи в Адміністрації Президента працював двірником і сторожем (з 1991 по 1994 роки).
З липня 1994 року по вересень 1996 року – помічник Президента з питань внутрішньої політики, заступник глави Адміністрації Президента. У 1996 році став першим помічником Президента Леоніда Кучми, у 1999 році очолив Адміністрацію Президента до 2002 року.
31 березня 2002 року був обраний народним депутатом Верховної Ради 4-го скликання по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу від пропрезидентського політичного блоку "За єдину Україну" (№1 в списку). 28 травня того ж року був призначеним головою парламенту, пропрацював на посаді до закінчення повноважень ВРУ 4-го скликання (2006 року).
У 2004 році очолив Народну партію, за списком якої у 2006 році балотувався до Верховної Ради 5-го скликання. Партія, яку очолив Литвин програла ті вибори з результатом 2% і не пройшла до парламенту.
До дострокових виборів у 2007 році було створено Блок Литвина, який подолав виборчу планку. З грудні 2008 року по 2012 рік – голова Верховної Ради 6-го скликання. У 2010 році Литвин балотувався у Президенти. У першому турі отримав 2,35 % голосів і не пройшов у другий тур.
У жовтні 2012 року обраний народним депутатом в одномандатному мажоритарному виборчому окрузі №65 (Житомирська область), висунутий Народною Партією. Був обраний головою комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони. На позачергових виборах до Ради 8-го скликання у 2014 році виграв на тому ж окрузі, став членом парламентського комітету з питань освіти.
У липні 2019 року журналіст телеканалу Espreso.TV Костюк ("Слуга Народу") виграв вибори Ради у депутата Литвина в окрузі №65 в Житомирській області. У 2020 році в інтерв’ю Українським Новинам Литвин заявив, що більше не піде "просиджувати" до Верховної Ради, на його думку, як політик він себе реалізував багато в чому (як нардеп, голова Ради та глава Адміністрації Президента). В тому ж інтерв’ю він зазначив, що вважає себе найкращим головою парламенту, а Леоніда Кучму – кращим президентом.
Критика
28 листопада 2000 року, лідер Соціалістичної партії Олександр Мороз із парламентської трибуни звинуватив другого президента Леоніда Кучму в причетності до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. На підтвердження цього обвинувачення були оприлюднені аудіозаписи, нібито зроблені майором Миколою Мельниченком у кабінеті президента. Серед співрозмовників Кучми був і голова його адміністрації Литвин. У 2005 році головним виконавцем вбивства слідство вважало генерала Міністерства внутрішніх справ Олексія Пукача 29 січня 2013 року Олексія Пукача було засуджено до довічного ув'язнення. У вироку було зазначено, що Пукач отримав наказ убити Гонгадзе від тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, який, за офіційною версією, покінчив життя самогубством у 2005 році. Після оголошення вироку Пукач заявив, що погодиться з ним лише в тому випадку, якщо в одній клітці з ним будуть Леонід Кучма й Володимир Литвин.
7 січня 2006 Деснянський районний суд Києва задовольнив позов Литвина до колишнього майора президентської охорони Миколи Мельниченка про захист честі і гідності, суд зобов'язав Мельниченка спростувати поширену ним інформацію і вибачиться перед Литвином за завдану моральну шкоду.
У 2011 році Володимир Литвин знову звернувся до суду із проханням зобов'язати Мельниченка спростувати на прес-конференції для засобів масової інформації поширену ним неправдиву інформацію про його, начебто, причетність до справи Георгія Гонгадзе, а також публічно вибачитися за завданий моральний збиток.
27 квітня 2010 року разом з рештою "Блоку Литвина" голосував за ратифікацію Харківських угод(угода між Україною і РФ з питань перебування Чорноморського флоту Росії на території України), голосування відбувалося за його головування. Тоді засідання ВРУ розпочалося зі скандалу – спікера Литвина закидали яйцями, а у сесійній залі ВР запалили димову шашку.
У липні 2012 року написав заяву відставку з посади голови ВРУ після прийняття Радою закону "Про засади державної мовної політики" (Колісниченка-Ківалова), який дозволяв надавати російській мові статус регіональної, але у кінці місяця все ж таки підписав закон, посилаючись на "безвиходь".
16 січня 2014 року голосував за "диктаторські закони" під час Євромайдану - пакет антидемократичних законів, які суттєво обмежували права громадян та свободу слова.
У 2016 році Литвин заявив про невідворотність відновлення контактів з Росією. На думку Литвина, від співпраці з Європою Україна нічого не отримує, але при цьому багато втрачає через припинення економічних зв’язків з Росією та країнами традиційних ринків збуту української продукції.
Родина
Литвин одружений з Тетяною Костянтинівна (дівоче прізвище – Панікарська) – економістка. У подружжя двоє дітей:
- Син Іван (1989 р.н.) – кандидат в народні депутати в 66 виборчому окрузі (Житомирська область) в 2014 році. Він одружений на Тетяні Тереховій, доньці Андрія Деркача, який підозрюється у державній зраді та незаконному збагаченні.
- Олена (1982 р.н.) — володіє Будинком розкоші "Вілла Гросс".
Рідні брати Литвина також займали високі посади у державі.
Микола Литвин (1961 р.н.) був з 2003 по 2014 головою Державної прикордонної служби.
Петро Литвин (1967 р.н.) – командир 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ (з 2012 по 2014 рік), Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Вірменія (06.2018-07.2019), а також балотувався в мери райцентру рідного села Литвинів – Звягеля у 2020 році, але програв вибори.
Новини про Володимир Литвин
