Суспільство 2021-04-15T04:05:53+03:00
Українські Новини
Я за прорив, за нову якість університету, – Литвин про майбутнє КНУ

Я за прорив, за нову якість університету, – Литвин про майбутнє КНУ

КНУ имени Шевченко, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Володимир Литвин
Володимир Литвин. Фото: з відкритих джерел
Володимир Литвин. Фото: з відкритих джерел

Колишній голова Верховної Ради Володимир Литвин запропонував своє бачення того, що необхідно, аби КНУ виходив на рівень творення свого майбутнього вже сьогодні, яке буде і майбутнім України.

Про це повідомило інтернет-видання Голос України.

"Очолюючи Наглядову раду КНУ та обіймаючи державні посади, домагався прийняття рішень для піднесення статусу університету. Зокрема, через ініціювання відповідних указів президентів про перетворення його на національний, а згодом дослідницький заклад.

До останнього він отримував належне фінансування з державного бюджету окремим рядком і напряму. Професорсько-викладацький склад має підвищений коефіцієнт заробітної плати.

За великим рахунком, КНУ було виведено з-під профільного міністерства, створено умови для організації його на автономних засадах.

І перед будь-якою системою, що досягає певної точки зростання і опиняється перед вибором — рух вперед чи вдоволення досягнутим, і перед університетом сьогодні дилема: продовжити існування на зробленому, хоча й зроблено багато, чи обрати складне завдання прориву у нову якість.

Я - за прорив. За нову якість. Тож пропоную своє бачення того, що необхідно, аби КНУ виходив на рівень творення свого майбутнього вже сьогодні, яке буде і майбутнім України.

Місія

Київський університет, за визначенням його першого ректора М. Максимовича, «є... святою справою» як розсадник «і віри, і законів, і грамоти, і мови книжної». А, отже, закономірно сприймається на рівні одного з символічних означень України, витворених усіма поколіннями його наставників і вихованців.

Кардинальні та багато в чому ще не усвідомлені зміни, які очікують світ, небачене досі пришвидшення життєвого ритму на землі зобов’язують університетську корпорацію взяти на себе місію творення майбутнього вже сьогодні:

1. Забезпечувати формування в Україні нового класу, зайнятого переважно виробництвом знань, індустрією знань для пришвидшеного переходу від індустріального до глобального інформаційного суспільства.

2. Здійснювати підготовку лідерів, спроможних на прогресивні суспільні звершення, реалізацію українського проекту в загальному контексті цивілізаційного поступу.

3. Бути форпостом духовних, світоглядних національних засад, універсальних людських прав та свобод, критеріїв людськості як стратегічного ресурсу повноцінного розвитку України. Виходити з того, що в умовах глобалізації традиції культура та історія — головна запорука недопущення національного знеособлення. Україну можна побудувати лише на основі спільних цінностей, а не просто попиту і пропозиції щодо кадрового ресурсу.

4. Поєднувати лідерство в інтелектуально-освітній, науковій, культурно-духовній сферах з місією суспільного служіння. У цьому плані сутність та призначення університету чи не найкраще відбиває думка М. Пирогова: «Університет відображає сучасне суспільство, в якому він живе, більше, ніж інші установи. Якщо поглянути на університет глибше, можна впевнено визначити дух суспільства й усі громадські прагнення, і дух часу... Суспільство видно в університеті як у дзеркалі та перспективі. Університет є й найкращий барометр суспільства. Якщо він показує такий час, який не подобається, то за це його не треба розбивати чи ховати, краще все ж дивитися і, дивлячись на час, діяти».

5. Прямим призначенням Київського університету є виконання ролі центру незалежної суспільної думки, духовно-морального авторитету суспільства. Зокрема через утвердження громадянськості та українськості, продукування нової філософії Української держави, пробудження та задіяння нереалізованого потенціалу нації.

Маючи усталене бачення майбутнього в європейськості України, демократії, верховенстві права і гуманізму, європейських життєвих і освітніх стандартах, університетські інтелектуали покликані виступати авторитетним прикладом у цьому для всього українства, творити великі ідеї, смисли й культурні сенси, у тому числі масового виміру, визначати критерії людської поведінки як відповіді на животрепетні запити доби.

Університет не може і не повинен уникати такої місії, а навпаки повсякчас відповідально стверджувати своє лідерське призначення, відтворювати та наближати до життя суспільні запити.

Університет має усі необхідні передумови для переходу у нову якість — від потужного, але все ще регіонального закладу, до освітньо-наукового та культурно-духовного центру світового масштабу. У цьому й вбачається головне його завдання на наступні 5—10 років.

Автономія

Така візія університету диктує необхідність утвердження у ньому реальної автономії в усіх сферах діяльності: самостійного встановлення індивідуальних умов прийому з правом першого відбору талановитої молоді; нормативів чисельності студентів, аспірантів, докторантів, здобувачів наукових ступенів доктора філософії та доктора наук; співвідношення «викладач—студент»; визначення змісту навчального процесу, зокрема, без участі Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в акредитації освітніх програм, зберігаючи можливість творчої співпраці з іноземними акредитаційними агентствами за рішенням Вченої ради КНУ; права на дипломи про освіту, доктора філософії, доктора наук та інших документів власного зразка, створення спеціалізованих вчених рад (разових та постійно діючих), встановлювати належну оплату за роботу в них тощо.

Диплом університету повинен бути знаком і свідченням високої кваліфікаційної якості й обдарованості їх власників, підставою на високі позиції у професії, бізнесі, політиці, благодійності та соціальному служінні.

Без розуміння соціальних проблем суспільства не може бути повноцінної лідерської особистості.

Відповідно потрібно розширити самостійність факультетів та інститутів університету, передати до них частину повноважень від ректорату, зменшити централізацію й опіку над ними. У свою чергу належить піднести роль головних університетських ланок — кафедр і лабораторій.

До 70% коштів, зароблених факультетами та інститутами, мають спрямовуватись на їх розвиток.

Загалом акцент треба перенести з вертикального на горизонтальний принцип управління університетом, що, окрім іншого, посилить взаємодію його підрозділів у навчальній і науковій роботі, її ефект, підвищить персоніфіковане відчуття відповідальності кожним членом університетського колективу.

Належить переглянути доцільність механічного злиття окремих структур (факультетів) університету, що не додало їм синергії, а навпаки — розмиває їх потенціал та зменшує перспективи зростання.

Підготовка лідерів нового покоління

Дедалі більший запит не стільки на працюючі руки, скільки на працюючий розум робить культивування знань ключовим інструментом для конструювання майбутнього — особистості, суспільства, держави.

Призначення університету полягає не просто у підготовці фахівців. Для цього в Україні є багато вищих навчальних закладів. Його завдання — вирощувати еліту України ХХI століття, творців нового життя і нового світу. Для яких лідерство — не лише реалізація власних планів і амбіцій. А більшою мірою висока справа служіння, поєднана з вірою у те, що професійною та громадською діяльністю можна досягти значних результатів для суспільства й себе особисто.

Вивищення ролі університету та відповідальності колективу за його призначення має ставати прикладом для відповідального вибору студентами майбутньої професії. Для становлення особистості важливе значення мають і зразки для орієнтирів, і візії, що захоплюють та надихають.

Університету потрібні студенти, у яких, по-перше, є бажання вчитися, а, по-друге, віра, що вони мають усе необхідне для успіху. У свою чергу студентам потрібен університет, зорієнтований на майбутнє.

Нові інформаційні можливості дають змогу розширити діапазон і урізноманітнити (комбінувати) підходи до організації навчального процесу, взаємодоповнювати їх в органічній продуктивній цілісності. Нарощування зусиль з технічного оснащення та методичного забезпечення дистанційного навчання не повинно однак замінити живе спілкування викладача і студента. А тим більше колектив, у якому саме й відбувається природний відбір та власне процес становлення лідерів, здобуваються такі необхідні перемоги, що додають впевненості й віри у правильності обраного шляху.

Очевидно, що подальші новації в організації університетської освіти зводитимуться до значно більшого демократизму, індивідуальної роботи зі студентами, наставництва і партнерства, поєднання теоретичної підготовки з реалізацією практичних проектів групами студентів, викладачів і науковців.

Сам навчальний процес не повинен заступати особистість. Важливо бачити студента, усувати підстави, за яких у них може формуватися інтерес та схильність до авторитарної моделі поведінки. Інакше вони перейматимуть усе ще притаманну частині викладачів практику на домінування, примус, вимогливість, претензії та амбіції.

Слід мати на увазі й те, що сучасному молодіжному середовищу, як зауважують визнані авторитети, властиве прагнення до ясності та контролю у міжособистісних стосунках. А відповідно невизначеність у відносинах з іншими людьми породжує у ньому дискомфорт і намагання будь-що досягати домінування.

Теодор Адорно, німецький філософ і соціолог минулого століття, у своєму дослідженні про авторитарну особистість говорив так: щоб не зруйнувати модель самоідентифікації, вони несвідомо не хочуть знати багато, готові сприймати поверхневу чи викривлену інформацію, лише б вона підтримувала той світ, у якому вони живуть. Руйнування їх карткового будиночка спроможне призвести до дезорієнтації, до психічної кризи, а це для них неприпустимо. Тому численні джерела інформації, які можуть зруйнувати їх добре вибудований світ, ними просто-напросто ігноруються, не помічаються. Оскільки вони вважають, що думати і навіть вчитися важко, побоюються невірних думок та навчання неправильних речей. Цей страх пов’язаний, можливо, з відмовою батька казати дитині більше, ніж вона, імовірно, може зрозуміти, постійно підтримується системою освіти.

Отже, викладач як справжній наставник повинен не стільки вимагати від студентів відданості навчанню, скільки заохочувати його творчо вчитися, працювати натхненно, жити в реальному світі й у такий спосіб вибудовувати власноруч перспективу, яку він повинен відчувати, втілювати свої найбільші продуктивні амбіції.

Важливо, щоб університетський студент не був орієнтований на те, щоб стати кимось. Він повинен бути собою — особистістю, загостреною на конструктивний успіх. І мати розуміння, що досягти його та зміцнити віру в себе неможливо без повної самовіддачі. В іншому разі доведеться уживатися з посередніми результатами.

За визначенням знакових світових постатей, формула становлення лідера проста і водночас складна: успіх зміцнює віру та впевненість. Невдачі цементують хребет. Зневіри — його ламають. Цинізм — головна загроза для досягнення лідерства. Оптимізм — обов’язкова умова натхнення і стимулів для втілення найбільших задумів.

Баланс усвідомленої свободи і відповідальності має бути покладений в основу навчально-виховного процесу. Головне, що він має дати студентові — впевненість в обраній професії, усвідомлення себе як професіонала і своєї запитаності, уміння постійно підтримувати свій ресурс, опановувати суміжні сфери, продукувати нові знання, високу адаптивність і готовність до нестандартних рішень, здатність управляти собою та правильно визначати пріоритети, розуміння своїх великих можливостей.

Для засвоєння кращих практик належить істотно наростити масштаби стажування студентів та аспірантів, як і викладачів, у провідних закордонних навчально-наукових центрах та корпораціях.

У цьому плані як багатообіцяючий напрям слід розглядати розширення підготовки кадрів під конкретні замовлення з фінансовим забезпеченням такої роботи.

Це дасть університету змогу отримати додаткові можливості там, де їх у нього раніше не було. Розширити інноваційно-прикладний аспект навчання, готувати фахівця з новим мисленням, який заздалегідь бачитиме сферу докладання своїх зусиль і моделюватиме свою перспективу. Роботодавці отримуватимуть готового спеціаліста, якого не буде потреби донавчати.

Важливо створити умови, які б давали кожному студенту можливість у процесі навчання розкривати свій потенціал та реалізовувати ідеї і творчі напрацювання. В університеті та за його межами. Для цього потрібно формувати творчі колективи під виконання конкретних проектів, створювати стартапи і різноманітні творчі майстерні, проводити аукціони ідей. Інтелект має розвиватись, працювати, цінуватись, приносити користь університету і студенту. Треба лише задіяти все ще недозапитаний величезний потенціал кожного факультету, інституту, кожної кафедри і лабораторії.

Скажімо, в університеті повинні працювати соціологічні та правничі центри, власні телебачення і радіокомпанії, структури з надання медико-біологічних консультацій, допомоги психологів і т. п. Історики мають пропонувати написання історії родин, знання про які внаслідок відомих причин вкрай обмежене.

Маючи всі необхідні знання та кваліфіковані кадри, університет покликаний виступати з врозумленими комплексними оцінками й рекомендаціями щодо пандемії та інших явищ. Особливо з урахуванням того, що суспільство не довіряє розрізненій і суперечливій офіційній інформації. Це лише один із багатьох випадків, коли університет повинен нарощувати авторитет та довіру як голос розуму, який реагує на всі суспільно значущі виклики.

Університет має багато здобутків, але не менше він втрачає при такому колосальному потенціалі, який належить осмислити, консолідувати і скерувати у річище творення.

Особливо ним володіють природничі факультети. Їх підтримка дасть змогу істотно приростити наукові результати, які будуть запитані — сьогодні та завтра.

Щоб науковці запрацювали у повному обсязі, нам треба додати тямовитості, організації та зацікавленості. Своїм інтелектом і можливостями університет повинен входити у великі національні та іноземні корпорації, поширювати так свій вплив і просування своїх випускників.

Без цього амбіції університету залишатимуться тільки амбіціями. Навіть на перший погляд малоймовірне, не означає неможливе.

Сучасних студентів, утім, молодіжне середовище загалом характеризують як покоління «схилених голів» через всепоглинаючу зануреність в інформаційні мережі. Вони мають швидкі, необмежені й часто уніфіковані можливості отримання всього масиву готової для вжитку інформації. Зокрема щодо суспільно-політичних процесів. Викладач перестав бути її головним носієм та навіть інформаційним авторитетом.

А якщо враховувати стирання меж між публічною та приватною сферами й те, що державні інститути виявились не вповні готовими до етики прозорості та запиту на реалізацію «права знати», перед професорсько-викладацьким складом університету постає небачене досі за складністю завдання: налагодження в колективі рівноправного діалогу як необхідної передумови вироблення спільних платформ із ключових суспільно-політичних проблем, донесення до широкого загалу консолідованого бачення шляхів їх розв’язання.

На нашу думку, за такої постановки роботи в університеті не виникатиме ситуація «неприйнятого дзвінка» (вихованцями від наставників), колектив генеруватиме спільні цінності. Відпаде потреба у продовженні практики опікування студентів і навіть загравання з ними. Вони почуватимуться відповідальними представниками колективу, який спільно робить велику справу. Для України і власне для університету.

Окреме важливе питання — культивування товариськості, волонтерства, взаємодопомоги, спорту і здорового способу життя. Університет повинен мати ефективні команди з усіх видів спорту.

Давно назрілою є необхідність цивілізованого підходу до фінансування навчання студентів за контрактом. Фінансовий тягар не може покладатися переважно на родини. Принаймні, треба, щоб вони мали вибір. Зокрема, доступних кредитів на навчання від держави. Для початку в Київському національному університеті, якщо погоджуватись з його призначенням, потрібно передбачити можливість їх погашення у разі досягнення студентом особливих успіхів.

Має бути розширена практика іменних стипендій, грантів від споживачів університетських кадрів, підготовки їх на замовлення з відповідною оплатою. Одночасно стипендіальне забезпечення в університеті повинно бути не менше прожиткового рівня для працездатних осіб (без урахування соціальних стипендій).

У цьому ж ряду і вирішення питання доступного кредитування для придбання житла молодими сім’ями. Відновлення діяльності у студмістечку дитячого закладу.

За умови поєднання студентами-контрактниками навчання з науково-дослідницькою та практичною діяльністю потребує розгляду питання збільшення термінів їх перебування в університеті на рік-два.

Професорсько-викладацький склад і наукові співробітники. Створення умов для реалізації наукового потенціалу

Нові завдання університету вимагають посиленої уваги до його кадрового забезпечення, органічного поєднання вікових категорій у професорсько-викладацькому середовищі. Створення атмосфери поваги до заслужених співробітників і довіри до талановитої молоді. Вироблення на основі об’єктивних критеріїв єдиних прозорих правил обіймання посад.

Розширення автономного статусу кафедр і лабораторій дасть змогу підвищити відповідальність викладача і науковця, а водночас і їх вагу як головних діючих осіб.

Значного покращення потребують матеріальні, соціальні та моральні засади оцінки навчально-виховної, наукової та адміністративної роботи в університеті. Для цього буде встановлено новий підвищений коефіцієнт заробітних плат. Це ж стосується стипендій аспірантів і докторантів.

Такий підхід дасть можливість зрушити розв’язання не менш важливої проблеми — підвищення пенсійного забезпечення викладацького, наукового і обслуговуючого персоналу. Потрібно також наростити зусилля із забезпечення його житлом та необхідною соціальною інфраструктурою.

Приведення співвідношення «викладач—студент» один до п’яти дасть можливість покращити й активізувати наукову діяльність колективу. Обсяг фінансування наукових досліджень повинен становити не менш як третину загального обсягу бюджетного фінансування університету.

Зокрема, слід наростити підтримку науковців факультетів природничого профілю. Україна не може відставати від світу, який активно працює над проривними технологіями: новими вакцинами, які зберігатимуть людські життя, комп’ютерними моделями штучного інтелекту, більш ефективними платформами соціальних мереж, альтернативними джерелами енергії, розв’язанням проблеми конфіденційності та безпеки персональних даних, цифрового відстежування людських контактів тощо.

Загалом статус дослідницького університету вимагає перегляду структури науково-педагогічного навантаження, перенесення у ньому ваги саме на наукову роботу. Відповідно збільшення чисельності професорсько-викладацького складу. Створення міждисциплінарних наукових колективів, у тому числі під замовлення чи опрацювання важливих тем на стику наук. Залучення до цієї роботи вчених академічних установ, переведення окремих з них до університету.

Ще один приклад університетських можливостей, які мають бути задіяні на користь державній справі: обравши європейський вектор розвитку, Україна так і не спромоглася на інституцію, яка б комплексно вивчила Європу, країни Європейського Союзу і власне ЄС. Що ускладнює вироблення української політики взаємин із ними. На поверхових знаннях партнерство не вибудовується.

Маючи весь спектр фахівців, саме КНУ повинен піти на створення Інституту Європи, який би пропонував універсальні бачення кожної країни-партнера — від їх географії, геології, історії, звичаїв, культури, демографії до економіки, наукових можливостей та міжнародної політики. Інакше кажучи, забезпечував повне «сканування» тих, з ким Україна пов’язує свою будучність.

Ця робота — завдання великого колективу з представників науковців та студентів чи не всіх університетських підрозділів. Її результати дадуть змогу зробити більш врозумленою державну політику та активніше вводити КНУ в європейську спільноту.

За такої практики постановка навчального процесу глибше буде пов’язана з новітніми науковими результатами, осмисленим баченням проблем, над розв’язанням яких належить поглиблювати роботу, та тих, які поставатимуть у перспективі та потребують університетської уваги вже сьогодні.

Належить передбачити також фінансове забезпечення щорічного стажування і проведення наукових досліджень не менш як 200 його науково-педагогічних і наукових працівників у провідних закордонних установах та запрошення такої ж кількості визнаних зарубіжних фахівців для викладання в КНУ.

Перспективи

У наявних межах подальші можливості розвитку університету обмежені, що ускладнює реалізацію нових завдань, які постають перед ним.

Звідси — необхідність невідкладного опрацювання Державної програми комплексного розвитку університету на 10—15 років із затвердженням її Законом України «Про Київський національний дослідницький університет імені Тараса Шевченка». Зауважимо, що прийняття такого акта передбачено Указом Президента України «Про заходи щодо підвищення статусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка» від 5 травня 2008 року.

У програмі та законі, у розвиток уже викладених позицій, слід також передбачити:

- відновлення у необхідних обсягах фінансування університету окремим рядком Державного бюджету, без додавання до нього коштів, зароблених безпосередньо колективом;

- розширення можливостей університету в районі розміщення червоного та жовтого корпусів за рахунок повернення та надання йому низки відповідних будівель;

- відкриття університетської клініки;

- створення в кварталі, до якого входять червоний корпус, бібліотека, Ботанічний сад та інші будівлі, молодіжного просторового центру творчості й дозвілля;

- перепідпорядкування університету території (землі та споруд) ВДНГ. Таке рішення дасть змогу сформувати повноцінний університетський кампус. І, зокрема, організувати університетську «силіконову долину»;

- реконструкцію наявних корпусів та інших об’єктів, гуртожитків, будівництво додатково необхідних нових, спорудження Палацу студентів та благоустрій студентського містечка з чітким визначенням термінів виконання таких робіт;

- придбання сучасного навчально-наукового обладнання;

- заборону відчуження університетського майна.

* * *
Обрання вперше (щоправда, з третьої спроби) ректора науково-педагогічними і науковими співробітниками, представниками студентства та технічного персоналу, очевидно, має дати відповідь на ключове запитання: яким бачить колектив майбутнє університету — у відтворенні попередніх узвичаєних практик, які себе вичерпали, чи у переході на вищі засади для успішного виконання нових завдань.

Переконаний: вибори — це той відповідальний момент, коли ми думаємо не над тим, що можливо втратимо, а переймаємося тим, що можемо і повинні здобути.

Переконаний: у час вибору кожен, хто присвятив себе служінню університету, запитає себе: що можна віднести до успіху — університету і мого власного.

Вірю, що відповідь у всіх буде одна: нашим найбільшим здобутком буде те, що нам належить зробити. Разом!"


Новини

ok