Український політик і державний діяч, колишній генеральний прокурор України, ексміністр внутрішніх справ.
Місце народження
Народився 14 грудня 1964 року у м. Рівне.
Освіта
У 1989 році закінчив Львівський політехнічний інститут (факультет електронної техніки), за фахом — інженер електронної техніки.
Кар'єра
У 1989-1994 рр. був інженером-технологом, майстром дільниці, начальником техбюро цеху, головним конструктором заводу на заводах міста Рівного.
У 1995-1996 рр. - голова комітету економіки Рівненської ОДА, а у 1994-1995 роках - заступник голови Рівненської обласної ради.
З 1996 до 1997 року працював начальником управління регіональної науково-технічної політики у міністерстві у справах науки і технологій.
У 1997-1998 рр. - заступник міністра у справах науки і технологій.
З 1998 до 1999 року - помічник прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка. У 1998 році балотувався до Верховної Ради 58 номером у списку блоку СПУ та СелПУ "За правду, за народ, за Україну!" та за 152 мажоритарним округом від того ж блоку.
У 2000 році був одним з лідерів акції протесту "Україна без Кучми".
З 1999 до 2002 року - помічник-консультант народного депутата та лідера СПУ Олександра Мороза.
У 2002-2005 рр. - народний депутат 4 скликання від СПУ (№3 у списку). У 1996-2006 рр. був членом СПУ, у 1996-1998 - секретар політради партії, з 2003 року - голова Спілки Молодих Соціалістів. Вийшов з партії у 2006 році на знак протесту проти створення нею коаліції з Партією регіонів та КПУ.
До 2005 року був головним редактором газети "Грані".
У 2004-2005 рр. - один з "польових командирів" Помаранчевої Революції, член Комітету національного порятунку.
У 2005-2006 рр. - міністр внутрішніх справ України.
З 2006 до 2007 року - радник президента Віктора Ющенка.
У 2007 році став депутатом Верховної Ради як 1 номер списку блоку "Наша Україна - Народна Самооборона" як безпартійний, склав мандат через місяць після початку роботи через перехід до уряду. У 2006 році був обраний депутатом Київської міської ради, також балотувався до Рівненської обласної ради за списком СПУ.
Січень-березень 2010 року - перший заступник міністра внутрішніх справ та виконувач його обов’язків. З грудня 2007 до січня 2010 року - міністр внутрішніх справ України. З 2007 до 2012 року був головою партії “Народна самооборона”.
У лютому 2012 року Печерський районний суд Києва засудив Луценка до чотирьох років позбавлення волі за перевищення службових повноважень та нецільове використання державних коштів. Відбував покарання в Менській виправній колонії № 91. Європейський Суд з прав людини визнав арешт Луценка незаконним, а його справу - політично мотивованою.
У квітні 2013 року президент Віктор Янукович видав указ про помилування Луценка. У тому ж році Луценко став ініціатором громадсько-політичної платформи "Третя республіка", яка у 2014 році перетворилась на партію. Брав участь у Євромайдані, був співголовою "Народного об’єднання "Майдан".
У 2014 році - народний депутат Верховної Ради 8 скликання від "Блоку Петра Порошенка" №2 у списку як член партії. Член комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та голова фракції БПП.
У 2014-2015 рр. - позаштатний радник президента Порошенка, голова партії "Блок Петра Порошенка "Солідарність".
12 травня 2016 - 29 серпня 2019 рр. - генеральний прокурор. Заради цього призначення було внесено зміни в законодавство. Посаду генпрокурора дозволили займати громадянам України без вищої юридичної освіти.
Скандали
Інцидент в аеропорту Франкфурта-на-Майні
4 травня 2009 року Луценко разом з 19-річним сином Олександром був затриманий поліцією в аеропорту Франкфурта-на-Майні, за версією німецького таблоїду "Bild", у стані алкогольного сп'яніння. Подія отримала широкий резонанс в українському суспільстві. Обставини цього інциденту залишаються дискусійними. Луценко повідомив, що це "побутовий конфлікт", щодо його сина, який за рахунок батька летів до Кореї на медичне обстеження, в аеропорту неправомірно було застосовано силу — його схопили за недавно прооперовану шию. Він як батько втрутився. Їх затримали.
Після інциденту подав заяву про відставку з посади міністра МВС, однак прем'єр-міністр Юлія Тимошенко відставку не прийняла.
Використання службових автомобілів на весіллі сина і перешкоджання журналістам
У вересні 2017 року весілля сина Луценка Олександра обслуговували службові автомобілі генеральної прокуратури, активну участь в організації свята взяли працівники Управління державної охорони. Під час зйомок матеріалу про святкування журналісти програми "Схеми" зазнали нападу з боку працівників УДО. Журналістам вдалося зафіксувати як автомобіль Toyota Camry з номерним знаком АА0001СК, зареєстрований на Генеральну прокуратуру, забирав з вечірки візажиста Юлію Джулай. У мікроавтобус із номерним знаком АА0013МО, зареєстрований на Генеральну прокуратуру, співробітники УДО виносили та складали весільні подарунки, зокрема, великі портрети молодят.
Хвороба
30 вересня 2020 року Луценко повідомив, що проходить лікування від "раку".
Участь у війні
20 лютого 2023 року головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний призначив Луценка командиром взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів. На початку липня того ж року Луценко повідомив, що його звільнено з лав ЗСУ. Причиною цього стало рішення ВЛК про подальшу неможливість військової служби через інвалідність. Згодом після цього поїхав на лікування за кордон.
Цікаві факти
На посаді генерального прокурора отримував зарплату 172 000 гривень (станом на 4 листопада 2017 року).
Сім'я
Дружина — Ірина (народилася 7 лютого 1966 року у місті Дубно, Рівненська область), народний депутат України VII та VIII скликань.
Сини — Олександр (1989 року народження) і Віталій (1999 року народження).
Новини про Юрій Луценко
