Нації - владу

Олег Тягнибок і його "​​Свобода" стали політичними важковаговиками.

Ще до виборів депутатів Верховної Ради майбутнє голосування розглядалося багатьма як якісь "праймеріз", які повинні визначити можливе коло кандидатів на президентство. І нехай наступного главу держави українці виберуть тільки в 2015 році, вже зараз можна зробити висновки, кому парламентські вибори відкрили дорогу нагору, а кого загальмували. З тих, хто примножив свій політичний капітал, виділяють насамперед націоналістів - Олега Тягнибока та його "Свободу". Про їхні успіхи не втомлюється твердити західна преса, їх скептично оцінюють різні єврейські організації, а експерти малюють у своїй уяві всілякі схеми, в яких націоналістам відведено одне з найпочесніших місць, пише Петро Бологов в статті для Lenta.ru.

Звичайно, електоральний урожай, зібраний за підсумками виборів Віталієм Кличком і його "УДАРом" теж вражає: 40 місць в парламенті - дуже навіть завидний показник для дебюту. Але якщо чемпіону світу з боксу передрікають статус "третьої сили", здатної втрутитися в горезвісне протистояння сходу і заходу країни, нині персоніфіковане як протистояння Партії регіонів і "Батьківщини", то потенціал "Свободи" і, перш за все, її ідеологічні козирі дають змогу націоналістам розраховувати на місце головної опозиційної сили. Причому Тягнибоку і його однодумцям навіть не доведеться плести інтриги проти своїх нинішніх союзників, щоб зайняти їхню нішу - вже зараз на тлі націоналістів "Батьківщина" і приєднані до неї партії виглядають не дуже переконливо, більше того - блідо.

Програма партії "Свобода"           У передвиборчій програмі "Свободи" значився імпічмент президенту Віктору Януковичу, відставка уряду, скасування Харківських угод, закону про мовну політику, а також прийняття законів про захист української мови та люстрацію. Націоналісти виступають за скасування депутатської недоторканності, заборону комуністичної ідеології, голосування в Раді за відбитками пальця, націоналізацію стратегічних підприємств, прийняття закону про заборону торгівлі землею, повернення в паспорт графи "національність" і збільшення кількості українців в органах влади шляхом введення квот, визначених відповідно до національного складу населення України. Крім того, "Свобода" пропонує повернути Україні статус ядерної держави і зробити стратегічним курсом країни "європейський україноцентризм".

У тих протестах, які незадоволена підрахунком голосів на одномандатних дільницях опозиція організувала після виборів, націоналісти відігравали провідну роль. Коли перед мітингуючими біля будівлі ЦВК України виступали лідери партій - Кличко, Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок, слова лідера "Свободи" викликали найбільш жвавий відгук у присутніх. Втім, цьому є досить просте пояснення: "свободівці" зараз всюди, де йдуть виступи проти влади. Націоналісти, як локомотив, тягнуть за собою і "Батьківщину", і "УДАР", керівництво яких, почасти недосвідчене в політичній боротьбі, а почасти - нею вже нагодоване, схоже, слабо розуміє, що їм треба робити. У "Свободі" ж перспективу бачать гранично чітко - ми їх чи вони нас, третього не дано.

Арсеній Яценюк, який пішов на альянс з націоналістами і перейняв у них деякі програмні установки (днями, наприклад, лідер партійного списку "Батьківщини" визнав героями бійців Української повстанської армії), навряд чи стане вождем для тих, хто насправді готовий боротися за визнання УПА і переслідувати інакодумців. У свій час схрестити ліберальні погляди на розвиток України з націоналістичними мотивами намагався президент Віктор Ющенко, але чим закінчився цей експеримент, усім відомо - Ющенко, навіть за визнанням колишніх соратників, "пішов у нуль". Яценюк нині теж намагається балансувати на межі, але його толерантність і політична гнучкість у тих випадках, де потрібна безкомпромісність і прямота (чим якраз може похвалитися Тягнибок), представляється більше мінусом, ніж плюсом.

Публіці імпонує готовність націоналістів битися (у прямому сенсі цього слова) за свої інтереси в будь-якій ситуації. Тим більше, що той наліт партизанщини, який склався навколо "Свободи" багато в чому завдяки міфології націоналістів (Бандера, УПА, криївки), надає партії переконливість у вуличному протистоянні з опонентами. За останні місяці багато хто переконався, що активісти "Свободи" можуть успішно протистояти і міліції, і комуністам, і "регіоналам".

Ну і, звичайно, ідеологія. По суті "Свобода" є єдиною партією на Україні (принаймні з представлених в новому парламенті), у кого вона є. Комуністи, при всій своїй лівій риториці, довгі роки сидять на короткому повідку в олігархів, що представляють Партію регіонів, а начебто традиційні ліберал-демократи з "Батьківщини" несуть на своїх прапорах лик Юлії Тимошенко, яка ще за свого перебування прем'єром щосили використовувала "ручні" методи управління економікою. "Свобода" ж, будучи партією націоналістичного спрямування, не намагається чіпляти на себе інші, більш презентабельні, ярлики, відкрито кажучи: "Нації - владу, ми будемо будувати Україну для українців".

У новому парламенті "Свобода" отримує 38 місць, причому якщо відбудуться перевибори в п'яти проблемних округах, то вона ще може збільшити своє представництво в Раді. Виявилося, що партію, якій ще за тиждень до голосування ніхто не міг з повною впевненістю обіцяти проходження 5-процентного бар'єру, підтримуютьпонад  два мільйони українців. Причому якщо раніше висловлюватися на підтримку націоналістів було дещо соромно, то тепер виборець "Свободи" позиціонує свій вибір як єдино розумний на тій підставі, що всі інші учасники виборів встигли дискредитувати себе у владі за попередні роки, а до Кличка не можна ставитися серйозно, оскільки, по-перше, він не політик, а по-друге, програма "УДАРу" сповнена половинчастих заходів з перебудови України.

У самій "Свободі" вчасно відчули, що партія виходить за рамки просто маргінального руху і стає великим політичним гравцем, якому не личить закликати до фізичної розправи над "москалями і жидвою", тим більше що вкрай радикальні погляди на те і є вкрай радикальними, що їх підтримують лише найбільш фанатично налаштовані патріоти. В інтерв'ю журналу "Кореспондент" Олег Тягнибок так окреслив портрет свого потенційного виборця: "В принципі це українець і неукраїнець, україномовний і російськомовний, трохи байдужий та зовсім не байдужий до політики". "По суті це просто середньостатистичний українець, - розмірковує головний український націоналіст. - Зараз ми вже розуміємо, що не має ніякого значення, із заходу він чи зі сходу, прихильники у нас скрізь. Ми тільки в трьох областях - Донецькій, Луганській та в Криму - не подолали 3-відсотковий бар'єр".

Слова лідера "Свободи" підтверджує і статистика. У Києві, наприклад, націоналісти виступили набагато успішніше за "регіоналів" (17 проти 12 відсотків), а в самому, скажімо так, не-українському місті країни - Севастополі - за "Свободу" проголосували 2026 осіб (1,37 відсотка виборців), тоді як в 2007 році - всього 170 осіб, а в 2006-му - 105 осіб (раніше партія у виборах участі не брала). В цілому по Україні партія зібрала 10,44 відсотка голосів порівняно з 0,76 у 2007-му і 0,36 у 2006-му. Зі слів Тягнибока, чверть нинішніх виборців "Свободи" не є етнічними українцями і говорять в основному російською мовою. І якщо націоналісти в Раді не загубляться серед інших парламентських демагогів, то у них є всі шанси заручитися ще більшою підтримкою російськомовних. До речі, зберігаючи всю свою ненависть до комуністів і їхньої ідеології, Тягнибок уже називає "міфом" плани націоналістів позбутися євреїв чи "москалів".

7 листопада Олег Тягнибок відзначив свій 44-й день народження. Всі останні роки в цей день активісти "Свободи" були більше зайняті протистоянням з комуністами, ніж святкуванням річниці свого лідера. У цьому році Компартія традиційно зібрала мітинг в центрі Києва, але, оскільки раніше націоналісти погрозили зірвати "антиукраїнський шабаш", в результаті послідовники ідей Леніна-Сталіна відмовилися від раніше запланованої ходи Хрещатиком. Тепер варто дочекатися першого засідання Ради у новому складі, щоб подивитися, чи злякаються депутатів від "Свободи" їхні колеги-комуністи.

У 2009 році лідер українських націоналістів сказав в інтерв'ю, що "націоналізму не буває багато". "Про надлишок націоналізму говорять ті, хто без роду і племені, у яких ніякої гордості за своє минуле і хто уявлення не має, як виховувати своїх дітей. Не втомлююся повторювати: націоналізм - це любов, в першу чергу - до свого, рідного, до своєї землі, дому і сім'ї. Чи може такої любові бути багато?" - запитував Тягнибок. Тоді ж він спрогнозував, що через сто років, можливо, Кремля не буде, на місці Красної площі "запанує село Кучкіно", а на території Росії виникнуть 50 абсолютно різних держав. Забавно, але потенційні патріоти "села Кучкіно", тобто російські націоналісти в особі, наприклад, Андрія Савельєва вітають успіхи "Свободи". "Націоналізм не припускає ворожнечі. В момент консолідації свого власного електорату можливі ідеологічні виверти і грубощі, використання ідеологічних штампів колишніх часів. Це все буде. Але як тільки відповідальність влади буде направляти, націоналісти російські та українські потиснуть один одному руки", - вважає лідер " Великої Росії".

Нації всіх країн, об'єднуйтеся - не інакше.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.