Публікації 2019-01-19T04:06:33+02:00
Українські Новини
Плюс гепатитизація всієї країни

Плюс гепатитизація всієї країни

Вірусний гепатит С (НСV) становить для України таку загрозу, що всі нинішні страхи, пов’язані, скажімо, з ВІЛ чи туберкульозом, можуть відійти на другий план.

Рівно рік тому Всесвітня організація охорони здоров’я вдруге провела Міжнародний день боротьби з гепатитами. В Україні, де таку акцію потрібно проводити, як мовиться, тричі на день, особливої уваги влади ця подія до себе не привернула: жодного реального кроку, попри крайню важливість проблеми, за минулий рік зроблено не було. Хоча стартова ціна питання ніби смішна — близько 300 мільйонів гривень. Хоча вірусний гепатит С (НСV) становить для України таку загрозу, що всі нинішні страхи, пов’язані, скажімо, з ВІЛ чи туберкульозом, можуть відійти на другий план. Зокрема й тому, що ці хвороби швидко проявляють своє обличчя. Чого не скажеш про гепатит С, який лікарі називають "ласкавим убивцею".

"Ласкавість" НСV полягає в тому, що, перебуваючи в організмі людини, він може роками, а то й десятиліттями руйнувати печінку, не заявляючи про себе жодними болісними симптомами. Оскільки вірус НСV передається переважно через кров, то в заручниках у "ласкавого вбивці" перебувають абсолютно всі категорії населення. Як соціальні, так і вікові.

Небезпека чаїться не тільки на кінчику спільної наркоманської голки, а й у кабінеті стоматолога, в салоні тату та в манікюрному кабінеті, у майстра з пірсингу і в центрі акупунктури — скрізь, де брудним інструментом можуть занести в кров фатальний вірус. Адже навіть Мінздоров’я визнає, що серед медпрацівників показник хворих на гепатит С сягає 40—60 відсотків. До речі, реальний шанс заразитися НСV мають не тільки ті, хто сидить на голці, а й любителі кокаїну, котрі користуються спільною трубочкою для втягування наркотику через ніс. Хворому достатньо злегка зачепити трубочкою слизову оболонку носа, щоб наступний любитель "доріжки" отримав разом із кайфом і збудник НСV. До речі, той факт, що наркоман зіскочив із голки три-п’ять років тому, зовсім не означає його випадання з групи ризику, пов’язаної з НСV. Як не слід дивуватися несподіваному цирозу або раку печінки тому, хто наприкінці 90-х зробив круте татуювання в армії чи, припустімо, на зоні. Згідно зі світовою статистикою, 78 відсотків усіх випадків раку печінки спровоковані гепатитами В і С.

Але найбільша загроза масового зараження таїться в лікарнях. Причому в усіх — від убитих провінційних до найреспектабельніших. І ті, хто потребує будь-яких процедур, пов’язаних із переливанням крові, автоматично підключаються до гри в "російську рулетку". Підступність "ласкавого вбивці" полягає в тому, що після потрапляння в організм людини його ще три місяці практично неможливо виявити. Тобто і кожен громадянин, котрий вирішив стати донором, і лікарі, які перевіряють його кров, просто не знають, що мають справу з носієм вірусу.

Можна заперечити — проблема НСV існує і в інших країнах. (На планеті майже 180 мільйонів людей хворі на вірусний гепатит С.) Мовляв, в інших країнах так само беруть у донорів кров і роблять із неї препарати. Правильно. Але, на відміну від України, у тих країнах, де до таких проблем ставляться набагато серйозніше, кров перед відправкою в шпиталі перевіряють із допомогою такого методу діагностики, як, скажімо, полімеразна ланцюгова реакція — ПЛР. На сьогодні ПЛР-діагностика — найточніший і найчутливіший метод діагностики інфекційних захворювань. У США, наприклад, така перевірка препаратів крові обов’язкова ось уже не один рік. Що, до речі, прямо пов’язано з відсутністю зростання захворюваності на НСV.

В Україні ПЛР-діагностика теж застосовується. Але не скрізь. І не для всіх. І вже тим більше не для перевірки всіх донорських препаратів. По-перше, тому що ПЛР-лабораторій мало, а по-друге, тому що дорого. Причому платити мають як у приватних, так і в державних лабораторіях. Бо держава грошей на закупівлю реактивів не виділяє. Отож різниця лише в ціні — від 500 до 1300 гривень.

Хоча остаточну відповідь, хворіла людина на гепатит С чи ні, може дати не експрес-діагностика (кров із пальця), а саме ПЛР-діагностика.

На сьогодні, за офіційними оцінками, в Україні 120 000 носіїв і 19 000 хворих на ВІЛ/СНІД. За оцінками незалежних експертів, цю цифру може бути збільшено як мінімум удвічі. Хворих на туберкульоз, за офіційними оцінками, близько 460 тисяч. (Незалежні експерти вважають, що можна говорити про мільйон людей.) Це, за словами секретаря РНБО Андрія Клюєва, становить загрозу національній безпеці країни. Проте, незалежно від різниці в цифрах, Україна за обома захворюваннями — європейський "лідер". Але в ситуаціях із ВІЛ та туберкульозом хоча б є апробовані методи діагностики (наприклад, флюорографія) і затверджені протоколи лікування. Що ж стосується гепатиту С, то тут порівнювати практично нічого. Офіційна статистика ведеться в Україні тільки з 2009 року. Достовірних даних немає. І їм нізвідки взятися. Бо НСV — не тільки "ласкавий" вбивця, його ще й важко виявити. Є лише розпливчасте 1,7 хворих на 100 тисяч населення. Хоча, за даними ВООЗ, реальнішою є цифра — 13 хворих на 100 тисяч населення. При тому що в Європі (із жорстким моніторингом) ідеться про 4—5 хворих на ті ж таки 100 тисяч. Очевидно, що й за НСV ми теж ходимо в європейських "лідерах". Бо за оцінками ВООЗ, в Україні вірусом гепатиту С інфіковано близько 1 130 000 людей, тобто майже  3 відсотки населення. За оцінками ж незалежних експертів, можна говорити про 2,6 — 3,5 мільйона людей. Тобто від 6 до 9 відсотків. Переважно молодого, продуктивного населення країни.

Таких висновків, наприклад, дійшли експерти із всеукраїнської громадської організації "Зупинимо гепатит", яка співпрацює і з ВООЗ, і з міжнародними антигепатитними організаціями. Її створили ті, хто знає, що таке "ласкавий убивця", не з чуток. Отримавши міжнародний грант, вони провели офіційне обстеження майже 9 тисяч людей віком від 19 до 40 років у трьох областях України. Перевіряли осіб, далеких від традиційних груп ризику: студентів, залізничників, пожежних. Результат — 5,74 відсотка. У масштабах країни — це майже 2,5 мільйона хворих.

При цьому експерти ВООЗ вважають, що з 1,13 мільйона українських хворих термінового лікування потребують 400 тисяч осіб. Якщо ж розрахунки незалежних експертів правильні,  цю цифру слід подвоїти, — як мінімум 800 тисяч людей потребують лікування, якого їм, на відміну від хворих на ВІЛ чи туберкульоз, держава не надає.

Залежно від типу вірусу (а це шість основних видів і понад 40 підвидів) та "віку" хвороби, курс лікування може тривати від 48 до 72 тижнів. Крім стартової діагностики, що може потягнути на 1200—1300 гривень, потрібно здати купу аналізів на сумісність із препаратами. На що доведеться потратити ще 2—3 тисячі. Саме лікування коштує в середньому від 9,5 до 11,5 тисячі гривень на місяць. Плюс супровідна терапія, яка починається з другого місяця лікування й варіюється в діапазоні від 800 до 10 тисяч гривень. Знову ж — на місяць. Отже, на мінімальний курс піде приблизно 220 тисяч гривень.

Не дивно, що за повною ціною в Україні лікується не більше півтори тисячі осіб.

Тому є цілком конкретне запитання до держави: що робити решті 398 з половиною тисячам громадян, у яких на лікування таких грошей немає? Відповідь, на жаль, передбачувана: "У зв’язку з дуже обмеженим фінансуванням централізованої закупівлі медикаментів для лікування вищезазначеної категорії хворих (вірусних гепатитів. — А.К.), МОЗ України не в змозі забезпечити необхідними лікувальними засобами всі лікувально-профілактичні установи системи охорони здоров’я України". Це витяг із офіційного листа Мінздоров’я (№2001/5/10/2784 від 14.11.11), який є відповіддю на контрольне доручення Кабміну (від 17.10.2011 №49662/1/1-11) про розгляд звернення ВГО "Зупинимо гепатит", яка вимагала закласти в бюджет 2012 року 304 мільйони гривень на закупівлю медикаментів для лікування хворих на вірусний гепатит.

Про свавілля із закупівлями медикаментів, як і про тендерні ігри на цьому полі, гадаємо, немає потреби нагадувати зайвий раз. Отож повернімося до конкретики.

Зрозуміло, такі солідні суми, необхідні для лікування хворих, можна було б спробувати списати на жадібність міжнародної фармацевтичної мафії. А заодно й тих, хто цю мафію обслуговує в Україні. Прикладів не злічити. Якби не кілька "але". 9 березня 2011 року Кабмін своїм розпорядженням № 206-р затвердив Концепцію державної цільової соціальної програми з профілактики, діагностики та лікування вірусних гепатитів на період до 2016 року. Якою фактично визнав наявність катастрофи.

"Україна належить до держав із середнім рівнем поширення вірусного гепатиту С (інфіковано близько 3 відсотків громадян, що становить приблизно 1170000 осіб). Однак, за результатами вибіркового моніторингу груп ризику, показник інфікування вірусом гепатиту С серед деяких з них (медичні працівники, хворі на онкологічні та нефрологічні захворювання, що потребують гемодіалізу, ВІЛ-інфіковані) досягає 40—60 відсотків, що значно перевищує середні показники у світі.

…Низький рівень поінформованості населення про небезпеку зараження вірусними гепатитами В і С, невизначеність фактичного рівня захворюваності, застарілі методики діагностування, висока вартість лікування осіб, що страждають на зазначені захворювання, призводить до постійного підвищення рівня захворюваності на вірусні гепатити В і С та смертності від цих захворювань".

Міністерство охорони здоров’я спільно із зацікавленими центральними органами влади в тримісячний термін було зобов’язане розробити й подати в Кабмін проект Державної цільової соціальної програми з профілактики, діагностики та лікування вірусних гепатитів до 2016 року. Але й через 506 днів, тобто до чергового Міжнародного дня боротьби з вірусними гепатитами, програму подано не було. Зате положення концепції перекочували в державну програму "Здоров’я-2020: український вимір". Кабмінові залишалося хіба що видати відповідне розпорядження, щоб до прийняття самої програми збудник НСV призупинив будь-яку шкідливу діяльність в організмах хворих людей.

Бо шансів на прийняття в досяжному майбутньому цієї антигепатитної програми небагато — адже навіть помпезну "Здоров’я-2020: український вимір" досі так і не прийняли.

Де-факто проблему всі ніби визнають — від Азарова й Богатирьової до рядових лікарів. А ось де-юре її ніби немає. А якщо немає проблеми, то немає й фінансування. І сотні тисяч хворих залишаються нелегалами — тобто без права на державну допомогу. Отож не слід особливо дивуватися, коли на антигепатитних форумах всюдисущі знахарі пропонують зневіреним хворим рецепти зцілення з допомогою святої води та чудодійних ікон і мощів…

Держава не поспішає брати на облік усіх хворих на гепа тит С. Адже в такому разі в них з’являться підстави вимагати від держави негайного лікування і якісної діагностики. При цьому в чиновників не зможе не виникнути запитання про те, хто ці ліки завозитиме. 220 тисяч же гривень на рік — це вартість курсу лікування де-факто. Тобто без накруток, відкотів і розпилів. А, як відомо, для  чиновників їх відсутність відразу ж робить будь-яке питання безперспективним.

Не секрет, що ВООЗ стурбована перспективою України перетворитися на "європейський Єгипет", де гепатитом С уражені майже 22 відсотки населення. (Любителі пірамід, будьте пильні!) І готова посприяти в переговорах із фармацевтичними фірмами про знижки. Але ті згодні вести переговори про знижки за умови продажів великих партій. Для цього ж потрібно офіційно визнати, що в Україні справді хворі на гепатит С майже три відсотки населення. І — о, жах!— ще й довести це до відома глави держави.

Ви собі уявляєте того відчайдуха, який прийде до Януковича зі словами: "Вікторе Федоровичу, у нас проблема з „покращенням“. З’ясувалося, що ми лідируємо в Європі не тільки зі СНІДу та туберкульозу, а ще й з гепатиту С, на який у нас хворіють понад три відсотки населення. На їхнє лікування потрібно 88 мільярдів гривень"…

І, зрозуміло, главі держави доведеться розповісти, що НСV — це хвороба людей молодих, найактивнішої частини населення. Що, коли не вжити заходів, уже на 2015 рік багатьох із них очікує інвалідизація. Що, своєю чергою, викличе не тільки відчутне зменшення кількості платників податків, а й різке (до 30 мільярдів гривень на рік) зростання пенсійних витрат. Що збільшення кількості молодих інвалідів — це ще й поява нової, досить потужної електоральної групи, яка відчула на собі і реальну "турботу" держави про своїх громадян, і реальне "покращення життя". Не кажучи вже про те, що до цієї групи доведеться додати й членів родин, на яких ляже тягар підтримки своїх близьких, оскільки з нинішніми пенсіями по інвалідності ті просто не виживуть.

Що відповість відчайдуху Янукович, можна тільки здогадуватися. Хоча про проблему президентові розповісти необхідно. Може, скличе якусь особливо важливу оперативну нараду. Чи навіть когось звільнить. Адже в нинішній системі влади таке ще діє. Тим більше що міцне заплющення на проблему чиновницьких очей ситуацію лише погіршить.

Як там у Гребєнщикова — "На палубе танцы, в трюме дыра пять на пять…"?

Андрій Капустін для "Дзеркала тижня. Україна "


Архів
Новини

ok