Публікації 2022-09-13T04:06:47+03:00
Українські Новини
Світ відходів і Україна в ньому

Світ відходів і Україна в ньому

Проблема відходів супроводжує Україну протягом всіх років її незалежності.

Проблема відходів супроводжує Україну протягом всіх років її незалежності. Однак "у світі відходів" перебуває не тільки вона, але, фігурально виражаючись, увесь світ. Разом зі зростанням економіки, населення й сфери споживання відбувається швидке збільшення як обсягів, так і видів відходів, насамперед промислових, побутових, а останнім часом, зокрема, відходів електричного й електронного обладнання, батарей, зношених шин, транспортних засобів та ін.

За даними Європейської економічної комісії ООН, у період з 1996-го по 2007 рік загальний обсяг відходів у країнах ЄС і Європейської асоціації вільної торгівлі зріс на 2% на рік. Останнє особливо стосується твердих побутових (муніципальних) відходів - їх утворення у світі перевищило починаючи з 2007 року 2 млрд. тонн, а темпи щорічного росту сягають 7%.

Як зазначено в доповіді "Захист довкілля Європи", "економічне зростання і споживання виявилися значно більш сильним визначальним фактором для генерування відходів, ніж усі ініціативи й заходи для його попередження". Інакше кажучи, відходи продемонстрували, що вони "сильніше" урядів. Разом з тим стрімко розвивається рециклинг відходів, і на цій базі у всіх розвинених країнах створюється фактично нова індустрія. Вторинне ресурсокористування дедалі більше стає органічною складовою цивілізаційного розвитку й одним із найважливіших векторів побудови "зеленої" економіки.

Показники утворення й нагромадження відходів в Україні є чи не найпоширенішою "страшилкою", що має свідчити про загрозливу екологічну ситуацію в країні. Деякі підстави для цього, звичайно ж, є, але неповнота статистики робить відповідні оцінки суперечливими. Мінприроди України у своїх документах, зокрема в національних доповідях про стан довкілля, оперувало останніми роками цифрою нагромадження відходів в 35—36 млрд. тонн. У питомому вираженні це становить більш як 50 тис. т/км2 і більш як 750 тонн на кожного жителя. Оцінка щорічного утворення - від 670 до 770 млн. тонн - відповідала 15-17 тоннам відходів на душу населення.

Всі перераховані показники інтерпретувалися як безпрецедентні для Європи. Вони підкріплювалися даними про повторне зростання відходів в Україні, починаючи з 2000 року. Одночасно наведені оцінки виконували певну спекулятивну роль. Виключні, начебто, масштаби проблеми відходів не тільки були демонстрацією "унікальності", але й служили індульгенцією за відсутність прогресу в її вирішенні.

Наше завдання полягає в більш прагматичному й відстороненому погляді на істинний стан та зміст проблеми відходів. У відповідних оцінках будемо спиратися як на сучасну європейську статистику відходів, так і на оновлену вітчизняну. Треба зазначити, що формування повноцінної європейської статистики припадає тільки на початок 2000-х років, системні дані з'явилися з 2006 року. Цьому процесу сприяло прийняття Європейського класифікатора відходів (List of waste). Реагуючи на європейські підходи, Державна служба статистики України теж переглянула статистичний облік відходів, хоча послідовності в цьому їй не вистачило.

Починаючи з 2010 року, перехід на нову форму статистичного обліку в Україні дав змогу внести істотні, хоча й не у всьому однозначні, зміни в оцінку ситуації з відходами. Відповідно до зазначеного обліку річний обсяг генерування відходів становить 419,2 млн. тонн, а обсяг нагромадження в "спеціально відведених місцях або об'єктах" - 13,27 млрд. тонн. Тобто значно менше, ніж у попередніх звітах.

Але зате в оновленій статистиці виник новий парадокс. Всі утворені відходи виявилися в статусі небезпечних. За їх обсягом Україна перевершила всю Європу разом з Росією. До цього призвела успадкована ще з радянських часів градація всіх відходів на чотири класи небезпеки. Так чи інакше офіційна приналежність 419,2 млн. тонн відходів до категорії небезпечних здатна налякати — адже у всіх країнах ЄС-27 їх утворюється лише близько 100 млн. тонн (табл. 1 ).Якщо ґрунтуватися на європейських стандартах, то фактично в Україні в категорію небезпечних мають потрапляти тільки відходи I-III класів небезпеки. А їхнє утворення, наприклад, в 2010 році становило 1,66 млн. тонн, тобто приблизно 2% від таких у ЄС-27. Отже, чим раніше Україна перейде на європейські стандарти, тим адекватніше ми будемо сприймати ситуацію в нашому домі.

У цілому може скластися враження, що Україна перманентно бореться за сумнівну честь бути унікальною за відходами — як за їх обсягом, так і за небезпекою. Але якщо Україна й унікальна, те швидше за дефіцитом уваги до вирішення завдань, які перед нею стоять. Навіть незважаючи на те, що Україна першою серед країн СНД прийняла Закон "Про відходи" (1998 рік) і в 2000 році на законодавчому рівні затвердила загальнодержавну програму поводження з відходами на період до 2005 року. Адже за висновками Рахункової палати України від 2006 року, заходи програми були профінансовані максимум на 4-5%, і це продемонструвало практично повний її провал.

Верховна Рада України, реагуючи на ситуацію, в 2007 році прийняла постанову про необхідність розробки іншої програми поводження з відходами. Однак робота загальмувалася, незважаючи на її імітацію.

Нарешті, у травні 2011 року пролунав майже "окрик" президента на адресу уряду - його доручення "Про підвищення ефективності реалізації державної політики в сфері поводження з відходами" із зобов'язанням до 1 грудня 2011 року "забезпечити підготовку й внести у встановленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект про загальнодержавну програму поводження з відходами в Україні".

Вертаючись до національних особливостей проблеми відходів, звернемося до табл. 1. З її даних випливає, що частка України в генеруванні відходів у загальноєвропейському регіоні приблизно збігається або незначно перевищує частку населення. Домінуючі обсяги належать у такому вимірі країнам ЄС-27 і Росії. Крім України, відносно високі абсолютні показники утворення відходів характерні для Німеччини, Франції, Великобританії, Болгарії (від 190 до  372,8 млн. тонн), і деякі з цих країн впритул наближаються до України з її 419,2 млн. тонн.

У порівняльному контексті найцікавішими виявляються питомі показники утворення відходів на одну людину (рис. 1 ). Ці дані свідчать, що Україна "безжалісно" втрачає першість у генеруванні відходів і разом з нею - свою екстремальність. Чи міг раніше хто-небудь припустити, що в Україні утвориться менше відходів, ніж в Естонії, Болгарії й Румунії й навіть у Швеції й Фінляндії. Але вірогідність даних Євростату безсумнівна.

Згідно тому ж джерелу, у країнах ЄС-27 генерування відходів становить у середньому 5,2 т/людину проти 9,2 т/людину в Україні. Але й тут є певні несподіванки. Якщо зі складу України "виключити" одну лише Дніпропетровську область, то показник утворення відходів на одну людину за рештою території одразу впаде до 3,2 тонни й ми в такий спосіб стаємо однією із найблагополучніших країн Європи. Якщо ж додатково "вилучити" Донецьку область, то питомий показник зменшиться до 2,1 т/людину, і за його величиною рівних Україні майже немає. Хіба що Словаччина й курортна Хорватія.

Подальший аналіз показує, що всі країни Європи з високими абсолютними показниками генерування відходів "зобов'язані" цим насамперед гірничовидобувній промисловості, тобто мінеральним відходам. У Болгарії це пов'язане з масштабним видобутком лігнітів (з великими обсягами розкривних робіт), в Естонії - горючих сланців і т.д.

Україна — не виключення. Вона перебуває в одному ряді з іншими індустріально розвиненими країнами, а існуюча відмінність породжувалася великомасштабним видобутком корисних копалин і їх первинною переробкою (які зосереджені саме в Дніпропетровській і Донецькій областях). Домінуюча частка відповідних відходів відноситься до категорії інертних і нейтральних. Тобто виключно кількість відходів не може розглядатися як критичний параметр. Що ж тоді є ключовою проблемою в цьому сенсі?

У пошуках відповіді звернемося до окремих видів або груп відходів, насамперед твердих побутових і небезпечних. Таким чином, ми наближаємося до суті питання, але знов-таки — не за кількісними показниками відходів. Тверді побутові (муніципальні) відходи, на відміну від промислових, характеризуються виключно розосередженістю, і наразі саме вони найбільше "муляють очі" і перебувають у центрі уваги. Обсяги їх утворення у світі, як зазначалося, безупинно ростуть. У ЄС-27 цей показник становив в 2009 році майже 260 млн. тонн. Порівняно з ним українські обсяги - 11 млн. тонн (а за останнім даними Мінрегіонбуду - 13 млн. тонн) - це тільки 4%.

На питання, чому саме ці відходи виявилися в центрі уваги і уряду, і влади, і громадськості, відповідь можна знайти в табл. 2. Інфраструктура поводження з ними в нас, на відміну від ЄС, перебуває в зародковому стані. Домінуюча частка відходів накопичується на екологічно небезпечних смітниках. У результаті губляться й ресурси, і чисте природне середовище. Наприклад, у Чернігівській області, де сумлінно підійшли до обліку, налічується майже 800 звалищ. З них 26 формально є полігонами складування, а 771 - сільськими або селищними звалищами. В Україні щорічно виникає до 35 тис. подібних стихійних звалищ.

Наразі питомі показники утворення побутових відходів на душу населення становлять в Україні не більше ніж 310—330 кг/рік (а формально за обсягами їх вивозу — разом близько 280 кг). У країнах ЄС цей показник коливається в межах від 316 кг у Чеській Республіці, до 833 кг — у Німеччині, а в середньому становить 513 кг. Тобто в Україні утворення цих відходів розраховуючи на душу населення перебуває на нижній межі європейського діапазону.

Однак нас очікує практично подвійне зростання їх обсягів з усіма випливаючими наслідками. Відмінність від Європи знов-таки стосується не кількості побутових відходів, а відсутності належних засобів поводження з ними, зокрема роздільного збору й рециклинга. Додам, що в країнах ЄС поводження з цими відходами еволюціонує в останнє десятиліття в напрямі поступального зниження частки спалювання й поховання на полігонах, хоча в абсолютному вираженні зазначена частка залишається ще досить великою (див. табл. 2 ).

Небезпечні відходи в Україні — це насамперед непридатні пестициди й агрохімікати, розосереджені на тисячах занедбаних складів у всіх областях. Проблему їх знешкодження Україна вирішує 12-й рік. Навколо неї встигли навигадувати чимало спекуляцій. Тільки піднявши цю проблему на рівень національної, ми змогли зрушити її з місця. Тим часом потрібно нагадати, що не менше, ніж в Україні, непридатних пестицидів було накопичено також у Росії, Узбекистані, навіть у Польщі. У світі, за даними ФАО, обсяг зазначених відходів сягає 500 тис. тонн.

Хай там як, але після гарного доїння бюджету й навіть резервного фонду Кабміну ми одержали запевнення Мінприроди України в тому, що в 2012 році останній склад з непридатними пестицидами й агрохімікатами буде ліквідований. Це ж начебто стосується й таких екстремальних з погляду безпеки об'єктів, як нагромадження гексахлорбензолу на полігоні біля Калуша, мононітрохлорбензолу в Горлівці, берилієвмісних відходів у Києві, токсичних нафтошламів під Львовом. На черзі стійкі органічні забруднювачі - відходи широкого спектру номенклатури, які містять поліхлоровані біфеніли й мають бути знищені відповідно до Національного плану виконання Стокгольмської конвенції. Крім того, медичні відходи, гальваношлами й ряд інших.

Таким чином, в Україні, хоча й зі значною затримкою, у цілому вживаються заходи, спрямовані на поступову ліквідацію осередків небезпечних відходів. Обсяги фінансування з державного бюджету протягом останніх двох років значно збільшилися. З іншого боку, це фінансування носить у значній мірі разовий субсидійний характер.

Дії уряду й місцевої влади щодо відповідних заходів і цільових витрат залишаються фрагментарними й навіть авральними.

Орієнтація на оплату послуг зі знищення відходів майже виключно за кордоном є стратегічно недалекоглядною. Це обумовлює не тільки необхідність направити на ці цілі значні обсяги коштів з державного й місцевого бюджетів, але й блокує створення власної інфраструктури.

Чому стратегія недалекоглядна? Тому що небезпечні відходи - це безперервний щорічний потік з тисяч підприємств. Їх знищення без наявності національних потужностей стане для економіки непомірно витратним. У Німеччині, наприклад, утворюється найбільше в Європі звалище небезпечних відходів - близько 20 млн. тонн (проти приблизно 2 млн. тонн в Україні). Але екологічною катастрофою там не стурбовані. Вони згодні приймати на знешкодження навіть наші відходи. Отже, орієнтуючись на закордон, Україна пішла швидким, але стратегічно збитковим шляхом, і, схоже, значну роль у цьому виборі зіграло бажання отримати політичні дивіденди.

Українські екологи з іронією називають ці підходи "утилізацією по-українськи".

Потреба у власних потужностях зі знешкодження небезпечних відходів очевидна. У 2011 році Мінприроди вчергове декларувало намір створити відповідний полігон у центральній Україні. У цьому контексті викликає розуміння позиція тепер уже колишнього міністра Н. Злочевського, (газета "День", №43 від 13 березня 2012 року). Він, зокрема, заявив, що ми нібито занадто дешево вивезли на знищення з Горлівки мононітрохлорбензол і в такий спосіб заощадили на будівництві заводу, що коштував би 30-40 млн. дол. Польща, як виявилося, може дозволити собі мати відповідні потужності, а Україна - обійдеться й буде "чистою" без них. Чи це не самообман?

Україна останнім часом демонструє зростання рішучості у вирішенні проблеми відходів. Свідченням цього є безпосередня увага до цих питань і президента, і прем'єра, і профільного міністра. Активізуються зусилля уряду, спостерігається позитивна динаміка відповідних заходів. З доручення президента й відповідно до Національного плану дій з охорони довкілля на 2011-2015 роки передбачені розробка й впровадження системи поводження з відходами упаковки, відпрацьованими маслами, шинами й гумою, зношеними транспортними засобами, відходами електричного й електронного обладнання, акумуляторами й батареями.

Ситуація з рециклингом в Україні, скажімо так, не дуже погана. Близько 1 млн тонн ресурсоцінних відходів (переважно макулатури й склобою) вже залучені в переробку. У значній мірі ми зобов'язані цим системі заготівлі, що склалася ще в радянські часи і яку ми, власне, успадкували. Ринкові умови сприяли зростанню сфери заготівлі й переробки відходів. У ній налічується вже більш як 1500 підприємств. По суті, формується нова галузь і відбувається освоєння нових ресурсних джерел. Залишилося зазначити, що в країнах ЄС у сфері рециклинга формується 0,4—0,6% їх значного ВВП, тут задіяні більше ніж 1,5 млн. працівників, а грошовий обіг сягає 100 млрд. євро. Останнім часом європейці взагалі люблять називати себе "суспільством рециклинга".

В Україні ж ключову роль починає грати вже згадана Загальнодержавна програма поводження з відходами. У липні її планували до розгляду Верховною Радою України. У її контексті найбільше суперечливо сприймається застосування сміттєспалювальних технологій. Адже в країнах ЄС простежується стійка тенденція до зниження частки спалювання (табл. 2). Сучасні технології роблять сміттєспалювання досить конкурентним бізнесом. Але потрібно враховувати, що відповідні технологічні підходи є одними з найбільш витратних (і ризикованих). Вони можуть застосовуватися за необхідності досягти швидкого результату й в окремих випадках. Можливо, саме подібні очікування й пов'язують із реалізацією національного проекту "Чисте місто".

Створення інфраструктури поводження з відходами — це дуже масштабне завдання національного рівня. Відповідно до оцінок Мінрегіонбуду України, оприлюдненим на його недавній колегії, тільки першочергова потреба у фінансуванні сфери твердих побутових відходів становить орієнтовно  160 млрд. грн. За цією сумою - 60 сміттєсортувальних заводів, 30 заводів з біолого-механічної переробки, 30 заводів з утилізації й багато інших об'єктів.

У сучасних умовах вкрай недалекоглядно надмірно покладатися на залучення іноземних інвесторів. Стратегічно виникає головне завдання - створення власної промислової й конструкторсько-технологічної бази, націленої на створення інфраструктури поводження з відходами.

В Україні, незважаючи на певний прогрес у вирішенні проблеми відходів, стратегія поводження з відходами залишається несформованою. Нестійкою залишається фінансова безпека цієї сфери, що має особливо насторожувати. Зрештою, у цьому сенсі треба менше спекулювати екстремальністю ситуації, не вирішувати проблеми авральним шляхом, а, виходячи зі стратегічних підходів і міжнародного досвіду, формувати прагматичну національну політику. Саме тому відповідна загальнодержавна програма, її подача й розгляд у Верховній Раді України не мають залишатися без уваги громадськості.

Володимир Міщенко для "Дзеркала Тижня. Україна "





Архів
Новини
Україна отримала перші NASAMS, які у Пентагоні обіцяли поставити не раніше листопада 21:11
В наслідок агресії рф поранено 773 українських дітей, – Офіс генпрокурора 13:11 Інфографіка
ЗСУ встановлюють вогневий контроль над залізницею, якою окупанти тягнують резерви з Криму, – ОК "Південь" 13:25
На Запоріжжі колаборанти з озброєними окупантами ходять по оселях і шукають людей на "референдум" , – мер Енергодара Орлов 13:49
Морпіхи за тиждень знищили 37 російських військових і десятки одиниць техніки, – ВМСУ 14:07
СБУ знешкодила інформаторів загарбників у Дніпрі і Покровську 14:27
У ЄС задумали відключити від SWIFT останній великий російський держбанк 14:51
В парламенті Фінляндії закликають запровадити санкції ЄС проти "Росатому", - ЗМІ 15:25
Іржава зброя для резервістів. Фото: Telegram
У Росії мобілізованим на війну проти України видали іржаві автомати, – ЗМІ 21:33 Відео
Кожному, хто допомагає Росії зброєю, гарантована ізоляція, і йдеться не лише про санкції, – Єрмак 16:23
більше новин

ok