Рік тому у столиці Слобожанщини президенти Росії й України підписали Харківські угоди, що забезпечили пролонгацію перебування Чорноморського флоту Росії до 2042 року в українських портах в обмін на 100-доларову знижку на газ протягом 10 років. За минулий рік Україна не втратила незалежність, але дружба між нашими країнами отримала кілька відчутних стусанів у спину. Втім, денонсувати Харківські угоди ніхто не збирається.
Рік тому у столиці Слобожанщини президенти Росії й України підписали Харківські угоди, що забезпечили пролонгацію перебування Чорноморського флоту Росії до 2042 року в українських портах в обмін на 100-доларову знижку на газ протягом 10 років. За минулий рік Україна не втратила незалежність, але дружба між нашими країнами отримала кілька відчутних стусанів у спину. Втім, денонсувати Харківські угоди ніхто не збирається.
Зараз очевидно, що харківський успіх російської дипломатії був досягнутий в основному за рахунок оперативної організації натиску на Віктора Януковича, який був, з одного боку, заручником проросійських положень своєї передвиборчої програми, з іншого боку – був змушений розплачуватися за векселями, виданими у ході виборів генералам вітчизняної промисловості, по яких прямо вдарили "прекрасні" газові угоди 2009 року. Газ зі стодоларовою знижкою надходить на металургійні і хімічні підприємства, тож говорити про те, начебто Харківські угоди стали манною небесною для мільйонів українців, буде перебільшенням. Зате, безумовно, дали змогу наростити свої статки кільком десяткам наших співгромадян, які володіють промисловими потужностями.
Ейфорія від перемоги в президентській гонці зіграла з Віктором Януковичем злий жарт. Його щире прагнення дружити з Дмитром Медведєвим не зуміли похитнути ані виступи української опозиції (про це - трохи нижче), ані вінок, який звалився на голову главі держави під час спільної з Медведєвим церемонії біля пам'ятника Невідомому солдатові. Дванадцять зустрічей російського й українського президентів 2010 року фактично мали за результат не тільки Харківські угоди, але й зростання товарообороту. Однак тандемократія підвела Януковича. Володимир Путін, який відмовився восени 2004 року прийняти з рук Віктора Федоровича цукерку, на посту прем'єра намагається вирішити свої політичні проблеми частково за рахунок України. Керівництво нашої країни, можливо, несподівано для себе з'ясувало, що зближення з Росією призводить до перетворення владних крісел на табуретки тимчасових правителів, і почало здавати назад. Але це - приватні проблеми групи політиків, які представляють Партію регіонів. Гірше, що обіцяний рік тому Януковичем інвестиційний ресурс у 40 мільярдів доларів (4 мільярди щорічної економії на газі) поки що помітний тільки знавцям статистики, тоді як обивателі хором скаржаться на погіршення рівня життя.
З військово-стратегічної точки зору жодної цінності Чорноморський флот не становить, тому представник НАТО ще в день підписання Харківських угод заявив, що це внутрішня справа Росії й України. Зате як фактор можливої дестабілізації ситуації тисячі російських військовослужбовців і представники спецслужб на українській території можуть викликати побоювання. Особливо - у світлі похолодання відносин між Києвом і Москвою. Зненацька нашій країні допоміг Дмитро Медведєв, який відправив у відставку московського мера Юрія Лужкова, що тішився своїм статусом патрона ЧФ РФ. Щоправда, це ненабагато знизило градус шовінізму окремих російських політиків і не змінило ставлення до України як до "тимчасово втраченої території".
Скандальна ратифікація Харківських угод у Верховній Раді (точніше, її одночасний характер, запропонований спікером Державної Думи Росії Борисом Гризловим) стала тяжким ляпасом українському парламентаризму. Регіонали були сповнені рішучості домогтися виконання президентського доручення за будь-яку ціну і завзято вибивали опонентів із секторів для голосування. Опозиційні фракції НУ-НС і БЮТ так і не зуміли виступити єдиним фронтом проти розлючених супротивників, а використання димових шашок у сесійному залі і град курячих яєць, що обрушилися на спікера Володимира Литвина, лише посилили відчуття абсурдності ситуації. Соратників Юлії Тимошенко їх колеги з НУ-НС не без підстав підозрювали в колабораціонізмі з владою під час голосування - ті здали свої позиції практично без бою. Та й поза стінами парламенту лідери опозиції не зуміли організувати масштабну акцію протесту. Кілька тисяч учасників протесту біля стін Верховної Ради - далеко не той масштаб, що змусить владу зважати на думку співгромадян. Сумнів викликає й заявлена опонентами акції готовність на честь річниці ратифікації Харківських угод провести масштабні виступи проти "російської окупації", адже політична апатія за минулий рік тільки зросла.
Тверезо міркуючи, сьогодні говорити про денонсацію Харківських угод не доводиться. Для цього немає ані об'єктивних передумов, ані політичної волі. Цей варіант може бути запущений у хід виключно як "запасний парашут" у боротьбі за другий президентський строк Віктора Януковича. Росія, яка продає Україні найбільші обсяги газу практично за найвищою ціною в Європі, готова педалювати тему власної "благодійності" навіть не у двосторонніх переговорах, а на світовому рівні, де їй знайти розуміння легше. Для українських політиків Харківські угоди - тяжкий і гіркий урок наслідків владної поспішності й опозиційної нездатності вплинути на ситуацію. Боротися проти іноземної військової присутності на своїй території, як показує світовий досвід, найефективніше можна організовано і мирним шляхом, спираючись на суспільну консолідацію, а не політичні чвари.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.