Практично щороку відбувалися візити або українських вищих посадових осіб у Лівію, або лівійських керівників в Україну. Наприклад, в 2008 році Віктор Ющенко, який на той час був Президентом України, й лівійський лідер Муаммар Каддафі обмінялися візитами, в 2009 і 2010 роках Лівію відвідали українські прем'єр-міністри - Юлія Тимошенко й Микола Азаров відповідно. З п'яти іноземних нагород, які є в Каддафі, дві він одержав від України.
Перший масштабний військовий конфлікт 2011 року почався в Лівії. Саме в цій країні Магріба акції протесту, що поширилися в арабському світі, переросли в повномасштабну громадянську війну, яка забрала вже тисячі життів. За іронією долі, конфлікт вибухнув в одній із арабських країн, які налагодили в останнє десятиліття досить тісні контакти з Україною. Практично щороку відбувалися візити або українських вищих посадових осіб у Лівію, або лівійських керівників в Україну. Наприклад, в 2008 році Віктор Ющенко, який на той час був Президентом України, й лівійський лідер Муаммар Каддафі обмінялися візитами, в 2009 і 2010 роках Лівію відвідували українські прем'єр-міністри - Юлія Тимошенко й Микола Азаров відповідно. З п'яти іноземних нагород, які є в Каддафі, дві він одержав від України.
Ці контакти принесли досить серйозні напрацювання, насамперед, у торгово-економічній сфері. Наша країна експортує значні обсяги зерна в Лівію, а африканські партнери виявляли зацікавленість у безпосередніх інвестиціях в український агропромисловий сектор. Зокрема, сторони всерйоз обговорювали проект "100 тисяч гектарів", що передбачає використання українських земель на орендній основі для вирощування зернових і їх експорту в Лівію. Не дивно, що після початку громадянської війни на лівійській землі в Україні почали шукати "латифундії Каддафі".
Україна й Лівія мали всі підстави розраховувати на тісне співробітництво й в енергетичній сфері. Ще в 2003 році "Нафтогаз України" і Національна нафтова компанія Лівії підписали меморандум про співробітництво в розробці лівійських нафтогазоносних площ. Пізніше, за підсумками аналізу розширеної геологічної інформації, "Нафтогаз" остаточно визначив пріоритетними для себе 4 нафтогазоносні території й розпочав підготовку програми інвестицій, а в 2004 році компанії підписали угоду про порядок розподілу продукції. Але українська держкомпанія так і не приступила до безпосередніх геологорозвідувальних робіт, відтак із чотирьох ділянок за НАКом залишилась зарезервованою тільки одна. Крім того, в 2009 році Юлія Тимошенко заявила про досягнення домовленостей з лівійцями про будівництво нафтопереробного заводу в Одеській області, але цей проект не був зафіксований навіть на папері.
Не варто забувати про спільні авіабудівні проекти. Зокрема, Україна поставила в Лівію кілька літаків Ан-74, було озвучено наміри створити спільний центр для обслуговування літаків цієї марки, а також спільне підприємство для ремонтів вертольотів Мі-8. Крім того, Лівія розглядається як досить важливий клієнт для українського військово-промислового комплексу. Наприклад, за неофіційною інформацією, Одеський авіаремонтний завод здійснює ремонт літаків лівійських ВПС, а лівійські високопоставлені чиновники в листопаді 2010 року заявили про готовність замовити військові судна на українських заводах.
Можна визнати, що більшість із обговорюваних нашими країнами проектів мають перспективний характер, і їх реалізацію поки не почато. Тому товарообіг України з Лівією не вражає, якщо порівнювати його з обсягами торгівлі з деякими іншими арабськими країнами. За підсумками січня-серпня 2010 року він становив 100 млн доларів, а за цей же період товарообіг між Україною і Єгиптом досягнув 800 млн доларів. Але співробітництво з Лівією цікаве саме можливими перспективними проектами в стратегічно важливих для України сферах, де можливо багаторічна взаємодія - в енергетиці, авіабудуванні й військово-промисловому комплексі. Тому спроба західної коаліції скинути режим Каддафі загрожує українській економіці не стільки безпосередніми втратами в експортних поставках (при нинішньому попиті на агропродукцію у світі для експортованого в Лівію зерна реально знайти інші ринки збуту), а можливою втратою цікавих перспектив для забезпечення енергетичної диверсифікованості та перспективного клієнта для вітчизняного ВПК.
З одного боку, Україна може бути зацікавлена в збереженні режиму, з яким досить довго й цілеспрямовано налагоджувалися відносини. З іншого боку - Каддафі і його наближені настільки дискредитували себе в очах світового співтовариства, що пряма або навіть непряма його підтримка нанесуть Україні істотний репутаційний збиток.
Єдиний плюс, який наша країна може отримати в результаті війни, - це збільшення транзиту нафти з Росії в Європу. Хоча Лівія й поставляє на світовий ринок тільки 2% від світового видобутку нафти, практично вся вона надходить у європейські країни, а для відновлення довоєнних обсягів видобутку лівійцям буде потрібно від півроку до двох років залежно від масштабів збитку. Однією з очевидних прийнятних альтернатив для європейських споживачів стануть російські вуглеводні, конкурентною перевагою яких порівняно із пропозиціями Саудівської Аравії й Нігерії стануть саме нафтопроводи, що проходять через Україну й забезпечують надійну та безперебійну поставку нафти. При реалізації такого сценарію наша країна має довести своїм європейським і російським партнерам значимість як надійного й необхідного транзитера енергоресурсів, а також отримати додатковий прибуток для державної компанії "Укртранснафта", яка скоротила в 2010 році на 30% обсяги транзиту.
Слід також зазначити, що для України значні наслідки матиме зростання цін на нафту на світових біржах, спровоковане лівійською війною. Якщо в середині лютого, коли конфлікт у Лівії тільки починався, ціна на нафтову суміш WTI на Нью-Йоркській товарній біржі становила 88 доларів/барель, то вже 18 березня, після початку воєнної операції силами західної коаліції, вона подолала рубіж у 103 долари/барель. Таке зростання цін призведе не тільки до збільшення вартості палива на внутрішньому ринку, а й до зростання цін на імпортний газ із тимчасовим лагом в 9 місяців. Оскільки ціни на нафтопродукти в країні й без того сприймаються суспільством як надто високі, то уряд повинен заради збереження соціальної стабільності постаратися мінімізувати зростання цін на нафту всіма можливими способами.
Українська влада відреагувала на початок громадянської війни в Лівії досить оперативно. Втім, українські льотчики, котрі прилетіли за нашими співгромадянами, зіштовхнулися з небажанням деяких із них залишати насиджені місця й повертатися на Батьківщину до мізерних зарплат. Офіційна позиція, висловлена Віктором Януковичем, досить прозора: наша країна підтримує резолюцію 1973 Ради Безпеки ООН, вважає своїм завданням забезпечити евакуацію співгромадян і категорично проти будь-якої окупації лівійської території. Оскільки Україну цього разу не трясуть скандали на кшталт "кольчужного", малоймовірно, що Києву доведеться спокутувати провину перед окремими членами світового співтовариства спрямуванням у Лівію миротворців. Втім, як і розраховувати на замовлення щодо відновлення лівійської інфраструктури: їх, за відпрацьованої в Іраку американцями і їхніми союзниками схемою, дерибанять між собою переможці.
Мало втішає те, що вітчизняним політикам не доводиться боятись викриття Каддафі на тему фінансування їхньої діяльності. Хоча лівійський диктатор і може вкинути компромат у світові ЗМІ, навряд чи Україна для нього виявиться в цьому питанні пріоритетом. Зрештою, у країні залишилися сотні українських лікарів, а наші політики завжди демонстрували зацікавленість у співробітництві з Лівією. Об'єктивно кажучи, на Близькому Сході й у Північній Африці Україні ловити нічого - для нашої дипломатії сьогодні важливіше не розчинитися в загальному потоці обвинувачень на адресу Каддафі й не посваритися з державами, котрі не підтримали втихомирення лівійського диктатора.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.