Медовий місяць у відносинах України і ЄС закінчився набагато швидше, ніж цього можна було очікувати. Показовим є той факт, що уроки демократії офіційному Києву підносять представники колишніх соціалістичних країн - єврокомісар із Чехії Штефан Фюле й президент Європарламенту - поляк Єжи Бузек.
Медовий місяць у відносинах України і ЄС закінчився набагато швидше, ніж цього можна було очікувати. Показовим є той факт, що уроки демократії офіційному Києву підносять представники колишніх соціалістичних країн - єврокомісар з Чехії Штефан Фюле і президент Європарламенту - поляк Єжи Бузек.
Заява останнього про те, що Європа більше не робить ставку на Україну, стала особливо показовою, адже була зроблена під час візиту Віктора Януковича до Варшави. Найпростіше пояснення - гонористий польський політик вирішив публічно поставити на місце українського президента, продемонструвавши публічне невдоволення відмовою Генеральної прокуратури випустити в Європу Юлію Тимошенко. До речі, саме Бузека Віктор Федорович переконував у тому, що скасування політичної реформи в нашій країні не призведе до згортання демократії. Як бачимо, не переконав.
Цілком імовірно, на Банковій недооцінили не стільки ступінь впливу української опозиції в Старому Світі (там зачарування ораторськими талантами Юлії Тимошенко змінилося стриманим сприйняттям), скільки можливості Європейської народної партії впливати на ситуацію в європейських владних коридорах. ЄНП там - справжня партія влади. Спираючись на підтримку європейських народників, соратники українського екс-прем'єра поки діють більш ефективно, ніж вся вітчизняна державна машина. Справа зовсім не в "труднощах перекладу" - українське політичне протистояння добре вписується в карту європейських елітних розбіжностей.
Тактика "тимошенківців" зрозуміла: розповідями про "жахи режиму Януковича" вони прагнуть домогтися його міжнародної ізоляції. З очевидних причин подібний варіант розвитку подій не викличе ентузіазму як у самого Віктора Федоровича, який клянеться, доречно і ні, у відданості євроінтеграції, так і його команди. Передбачити поведінку України у разі охолодження відносин з ЄС нескладно - "кругом - до Москви кроком марш". Після такого розвороту шукати спільну мову з Україною буде непросто, а позиції Кремля на сході континенту зміцняться. Схоже, потрібні якісно інші методи діалогу. Якщо в історії ХХ століття державні лідери неодноразово використовували "маленьку переможну війну" як інструмент внутрішньої політики, то в новому тисячолітті краще має спрацювати виховний ефект на прикладі окремо взятої країни. Європейським обивателям, знаєте, теж потрібно знати, що є ще на континенті країни, у яких нелади з демократією.
Важко не погодитися з оцінкою українського представника в Європі Костянтина Єлисєєва (його вважають на Батьківщині дуже тямущим дипломатом), що в оцінках ситуації в нашій країні, яка прозвучала з вуст Єжи Бузека, значне місце займає емоційна складова. Це правда. Наприклад, чого варта обіцянка президента Європарламенту бачити новою надією ЄС у Східній Європі Молдову, яка ніяк не може домогтися встановлення хоча б видимості політичної стабільності. Навіть якщо забути про наявність замороженого придністровського конфлікту, Молдова погано підходить на роль "нової європейської надії".
Напевно, варто нагадати, що програму "Східного партнерства" в травні 2008 року запропонували саме міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський за участю свого шведського колеги Карла Більдта. Вона передбачає зближення Європейського Союзу з шістьма пострадянськими державами – Азербайджаном, Вірменією, Білоруссю, Грузією, Молдовою і Україною. Про ситуацію в Молдові сказано вище, інші учасники програми теж виглядають не дуже підходящими для демонстративної опіки. Азербайджан і Вірменія ніяк не можуть врегулювати застарілий карабахський конфлікт, тому навряд чи можуть стати об'єктом підвищеного інтересу ЄС. Грузія всім підходить в лідери "Східного партнерства" - реформи проводить, веде себе правильно, але Тбілісі традиційно рівняється на Вашингтон, а політика Михаїла Саакашвілі теж не влаштовує тамтешню опозицію. Про Білорусь, з якою Європарламент залишив вузеньке віконце для діалогу, закривши право в'їзду півтора сотням соратників Лукашенка і самому білоруському президенту, і зовсім казати не доводиться.
Якщо думати розсудливо, Україна залишається найбільш передбачуваним на сьогодні партнером Європейського Союзу на пострадянському просторі. Якщо на шляху євроінтеграції Києва буде опущений шлагбаум розчарування, то команда Януковича отримає залізний аргумент на користь зближення з Москвою, де і з ціною газу можна пограти, і про розширення ринків збуту для українських товарів спробувати домовитися. Але в такому випадку і "Східне партнерство", і всю політику ЄС по відношенню до пострадянських республік необхідно буде кардинально змінювати. Це болісно вдарить по амбіціях нових членів ЄС, які прагнуть грати роль шерпів-провідників на просторах колишнього СРСР.
Цілком імовірно, і українському керівництву, і послідовному у своїй демократичності європейському істеблішменту доведеться піти на взаємні поступки. При всій незавершеності процесу євроінтеграції нашої країни її переведення у "відстійник" на запасних євро-коліях не буде сприяти об'єднанню континенту. Офіційному Києву доведеться прислухатися до побажань, що лунають з Європи, з підвищеною, а не формальною увагою. Брюсселю ж доведеться згадати, що використання батога і пряника - куди більш ефективна методика, ніж словесне бичування перспективних політичних партнерів. Обом сторонам доведеться відмовитися від монологів на користь діалогу, тоді і європейські демократи будуть задоволені, і українські політики побачать світло в кінці євротунелю.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.