Україна: застій у владі

Київ міг би домогтися процвітання, самостійності й безпеки, якби не заважав виробництву енергії в країні.

Київ міг би домогтися процвітання, самостійності й безпеки, якби не заважав виробництву енергії в країні.

Можливо, цієї зими багатьом українцям доведеться вибирати — накривати на стіл чи обігрівати будинок. На додачу до найстрашнішого економічного спаду в історії сучасності країну очікує якнайшвидше підвищення рахунків за газ на п'ятдесят відсотків. Державні субсидії на газ раптово скінчилися.

Найбільше роздратування викликає те, що в України в потенціалі газу стільки, скільки має не кожна країна Перської затоки. Але уряди цієї країни за останні двадцять років не зробили практично нічого, щоб перевірити їх наявність і почати розробку.

Згідно з даними, які опублікувала у червні фірма British Petroleum, розвідані запаси природного газу України становлять 0,98 трильйона кубометрів — цього досить, щоб країна перейшла на повне самозабезпечення у двадцятирічний термін. Біля польського кордону, можливо, залягає ще від двох до тридцяти двох трильйонів кубометрів сланцевого газу, а у вугільних шарах Донбасу — до восьми трильйонів кубометрів метану (дані за оцінками, зробленими торік радником колишнього президента Віктора Ющенка з енергетики Богданом Соколовським та національним агентством з управління енергоресурсами при уряді), хоч комерційного обґрунтування цим запасам поки не надано. У Криму також є поклади природного газу, а Чорне море відкриває потенціал для видобутку вуглеводнів шляхом підводного буріння.

Замість того, однак, щоб намагатися розробляти ці потенційні власні джерела енергії, Київ цілими десятиліттями годував українську промисловість дешевим і рясним газом з Росії та Середньої Азії. А іноземних інвесторів, яких могла спокусити перспектива допомогти Україні зайнятися власними ресурсами, знову й знову відлякувала мінливість кон'юнктури в країні та хиткість урядів.

Україна вже не може дозволити собі такі лінощі. У першому кварталі цього року російський "Газпром" вчергове підвищив ціну, яку передбачає брати з державної газової компанії "Нафтогаз України", що залишилася без грошей; з 2005 р. цінник злетів з 50 до 305 доларів за тисячу кубометрів. За даними інвестиційного банку "Трійка-діалог", це всього на два долари нижче від тієї ціни, яку платять європейські клієнти, хоч Київ купує газ безпосередньо на російсько-українському кордоні, а отже, не повинен платити за транзит через територію Азії, Росії чи тієї самої України.

У найближчі п'ять років ціни на природний газ повинні різко впасти, і в "Газпромі" розуміють, що зіштовхнуться в Європі із серйозною конкуренцією — як з боку імпортерів природного газу, так і з боку тамтешніх виробників сланцевого газу. Видобуток і транспортування російського газу обходиться дуже дорого, особливо з нових родовищ у північному та центральному Сибірі. А в Україні газу багато, до європейського кордону менш ніж 800 кілометрів, трубопроводи для його транспортування вже побудовано — напевно, саме тому з "Нафтогазом" так активно прагне вести справи північний сусід.

Те, що уряди України один за одним не змогли перевірити, розвідати й розробити ці родовища, — не що інше, як зрада національних інтересів. Великі енергетичні компанії — Shell, BP, Marathon, Exxon Mobil, Total — а також багато українських політиків кілька років намагалися домовитися про серйозну роботу. Але один президент за іншим відмовлявся ратифікувати проекти, і плани геологорозвідувальних робіт так і залишалися планами. Зовсім нещодавно Київ сповільнив прогрес, забравши найважливіший пункт чинних в Україні правил укладання угод про частковий розподіл продукції при партнерстві державних і приватних секторів. Тепер держава має право в будь-який час змінювати основні фінансові умови контрактів з іноземними інвесторами. Головний управляючий Shell Патрік Ван-Дале (Patrick Van Daele) нещодавно сказав, спілкуючись із Kyiv Post, що якщо забраний пункт не повернуть, то "жодна розсудлива людина не займатиметься тут інвестиціями". Зараз законопроект чекає на підпис Віктора Януковича.

Можна подумати, що Європейський Союз захоче підштовхнути Київ у потрібному напрямку, адже в особі України він міг би одержати потенційний аналог країни Перської затоки біля власного порога й (нарешті!) конкурента Росії. Але в приватному порядку, зважаючи на все, багато євробюрократів відчули полегшення, що українські лідери відклали плани на вступ до ЄС на майбутнє. Європа поступово повертається до України спиною, а вплив Росії зростає.

Отож, час, відпущений українському народу, минає. Нинішній уряд займається централізацією влади, хоча реальна демократія для країни ще ніколи не була настільки актуальною. Прозорість влади, підзвітність і правопорядок забезпечили б безпечний і передбачуваний клімат для іноземних інвесторів у сектор енергетики. А в здатності України експлуатувати власні ресурси прихована перспектива не тільки її фінансового процвітання, але й, до того ж, її самостійності та безпеки.

Автор: Віктор Ткачук — колишній заступник секретаря ради національної безпеки й оборони України, колишній старший радник президента, колишній депутат українського парламенту, а нині — генеральний директор фонду "Спочатку люди" для The Wall Street Journal .

Переклад: ИноСМИ .

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.