8 липня 2026 року Росія заборонила експорт дизельного пального. Про це на урядовій нараді під головуванням Путіна оголосив віцепрем'єр Олександр Новак. Заборона діє до 31 липня і перекриває навіть лазівку, якою користувалися нафтові компанії, що видобувають сировину самі. Причину Москва не приховує. Це внутрішній дефіцит пального після ударів Сил оборони України по нафтопереробній галузі.
Заборона стосується всього дизельного експорту. Ще до неї цей експорт фактично обвалився. За даними Vortexa, у період з 1 по 25 червня Росія вивозила близько 480 тисяч барелів дизелю на добу, це приблизно на 53% менше торішнього рівня, а на початку липня морський експорт упав ще нижче. Для контексту, у 2025 році на Росію припадало близько 11% світового постачання дизелю. Тепер цей обсяг зникає з ринку.
Паралельно Москва змінює логіку постачань усередині країни. Внутрішнє виробництво бензину просіло приблизно на 20%, тому Росія почала завозити пальне з-за кордону, до 400 тисяч тонн на місяць, зокрема з Індії, з заводу Nayara в Гуджараті. Заборона розрахована на три тижні, проте аналогічний крок Росія робила у 2023 році й тоді його продовжувала. Якщо переробка не відновиться до кінця липня, продовження заборони стає найімовірнішим сценарієм.
Цифри, які стоять за забороною
Українські дрони уразили вже понад 16 великих НПЗ і паливних терміналів. Оцінки виведеної з ладу переробки різняться. OilPrice називає понад 30% потужностей, частина видань і українських джерел говорить про близько 42% проєктної потужності, а Moscow Times оцінює майже у чверть потужності заводи, що повністю зупинилися або різко скоротили роботу. Внутрішнє виробництво бензину просіло приблизно на 20 відсотків.
6 липня дрони FP-1 уразили Омський НПЗ, найбільший завод Росії і головного виробника бензину потужністю 440 тисяч барелів на добу. Удар накрив установку первинної переробки, на яку припадає близько 38% потужності заводу, і виробництво зупинили. Летіли ці дрони понад 2500 кілометрів, а їхня дальність сягає 3400, це один із найдальших односторонніх ударів за всю війну. Московський НПЗ у Капотні, який дає близько 60% пального столичному регіону, після двох ударів у середині червня вийшов з ладу до початку 2027 року. Завод у Кстово втратив понад половину виробництва. За словами командувача Сил безпілотних систем Роберта Бровді, лише у травні уразили десять великих заводів, шість із яких повністю зупинили роботу. Загалом за перше півріччя 2026 року, за окремими підрахунками, зафіксовано близько 194 ударів по російських заводах.
Наслідки видно всередині Росії. Пальне нормують у більшості регіонів, паливні обмеження зачепили близько 50 мільйонів людей, це приблизно 35% населення. В окупованому Криму вводили режим надзвичайної ситуації й забороняли продаж пального. Окремим указом частині заводів дозволили знизити якість бензину з Євро-5 до Євро-3. Черги на заправках стали масовими, а дефіцит пального дійшов і до російських військ на фронті. Заразом Москва змушена перекидати системи ППО, зокрема Панцир, від фронту до промислових об'єктів у глибині країни.
Чому заборона це визнання проблеми
Сама заборона експорту це протекціоністський крок і фактичне визнання того, що удари працюють. Дизель це велике джерело валютної виручки для держави та для Газпром нафти й Роснафти, тож відмова від його експорту б'є по бюджету напряму. На світовому ринку це відчувають одразу. Дизель торгується з високою премією до нафти, європейський дизель наблизився до 135 доларів за барель, а маржа переробки в конкурентів Росії піднялася до багаторічних максимумів. Виграють від цього нафтопереробники ЄС, Індії та США. Втрачають Туреччина, Бразилія й африканські покупці, які раніше брали російське пальне.
Найважливіше в тому, що Росія не має чим швидко закрити цю діру. Внутрішнє споживання країни це близько 180 мільйонів тонн на рік. Білорусь і Казахстан разом здатні експортувати в Росію обсяг, що покриває приблизно 10% її потреби. Китай і Монголія власним виробництвом російський дефіцит не компенсують. За такої математики єдиний спосіб для Москви стабілізувати внутрішній ринок пального це припинення війни проти України. Поки цього рішення немає, тиск на переробку триватиме.
Далі буде продовження. По-перше, кампанія проти нафтопереробки не зупиниться, а ремонт складних установок під санкціями триває місяцями, тому ефект накопичується від удару до удару. По-друге, логіка кампанії веде за межі заводів, наступними цілями стають порти та танкери тіньового флоту, удари по яких б'ють по вивозу нафти й валютній виручці напряму. Перші такі удари вже відбулися, зокрема по нафтотерміналу під Санкт-Петербургом, порта Приморськ, Усть-Луга та Новоросійськ і по десяткам танкерів в Чорному та Азовському морях. Також, повних результатів 40-денної операції СБУ, яку президент Зеленський затвердив 25 червня заради примусу Росії до переговорів, ми ще не бачили, вона триває. Коли навіть Кремль офіційно забороняє експорт власного пального, це означає, що тиск працює.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.