П'ятнадцятого червня в Люксембурзі Євросоюз і Україна офіційно відкрили перший кластер переговорів про вступ - Основи. Подія справді історична, і применшувати її не варто, бо два роки цей момент тримали в заручниках угорського вето. Але щоб правильно зрозуміти, що сталося, треба розвести дві речі. Відкриття кластера це політичний прорив, а не технічне прискорення. Найважче починається саме зараз, і залежить воно вже не від Будапешта, а від самого Києва.
Що насправді відкрили і чому Основи це не формальність
Переговори про вступ до ЄС поділені на шість тематичних кластерів і тридцять п'ять розділів. Перший кластер під назвою Основи це не випадково номер один. Він охоплює верховенство права, фундаментальні права, роботу демократичних інституцій, реформу публічної адміністрації та економічні критерії. У методології Євросоюзу цей кластер відкривають першим і закривають останнім, тобто він супроводжує весь переговорний процес від початку до кінця і фактично задає темп усьому іншому. Простими словами, поки Україна не доведе зміни у судовій системі та боротьбі з корупцією до європейського рівня, фінішувати не вийде, навіть якщо решта розділів буде готова.
Формально все відбулося у два кроки. Дванадцятого червня посли двадцяти семи країн ЄС у Брюсселі узгодили спільну позицію, а вже в понеділок п'ятнадцятого червня в Люксембурзі провели першу міжурядову конференцію, на якій кластер офіційно відкрили. Паралельно той самий крок зробили для Молдови. Україна нагадаю подала заявку у 2022 році, статус кандидата отримала того ж літа, а формально переговори стартували ще в червні 2024. Тобто від старту переговорів до відкриття першого кластера минуло цілих два роки, і це не через повільність Києва.
Чому замок нарешті відімкнувся, і до чого тут вибори в Угорщині
Головна причина дворічної паузи мала ім'я та прізвище. Віктор Орбан послідовно блокував рух України, заявляв, що наш вступ зруйнує Угорщину, і навіть влаштовував з цього приводу загальнонаціональне опитування. Поки Будапешт тримав вето, жоден кластер не можна було відкрити, бо в цих питаннях ЄС ухвалює рішення одностайно. Розблокувала ситуацію не дипломатична магія, а звичайна зміна влади. На квітневих парламентських виборах партія Орбана програла, його шістнадцятирічна доба завершилася, а дев'ятого травня уряд очолив Петер Мадяр від партії Тиса, яка взяла конституційну більшість. Новий кабінет налаштований куди прагматичніше і дивиться на українську заявку без колишньої ідеологічної істерики.
Втім було б наївно вважати, що Будапешт просто відступив. Згода прийшла в пакеті з дорожньою картою у сфері верховенства права та окремим планом дій щодо прав нацменшин, а це саме та тема, навколо якої роками сперечалися Київ і Будапешт. План доопрацювали за результатами консультацій між двома сторонами. Іншими словами, угорський чинник нікуди не зник, він просто перейшов з режиму грубого вето в режим конкретних умов, які доведеться виконувати.
Прискорення не буде, і це варто проговорити чесно
Найпоширеніша ілюзія цих днів полягає в тому, що після двох років простою Україні нібито пришвидшать вступ, аби компенсувати втрачений час. Цього не буде. У Брюсселі прямо дали зрозуміти, що процес залишається таким, що ґрунтується на заслугах, а не на співчутті, і жодного автоматичного фаст-треку не передбачено. Більше того, європейські столиці насторожено поставилися навіть до ідеї так званого асоційованого членства, яку нещодавно закинув німецький канцлер, бо вона радше розмиває перспективу повноправного вступу, ніж наближає його.
Реалістична картина така. Попереду залишаються ще п'ять кластерів і десятки розділів, кожен зі своїми критеріями та проміжними маяками. Київ хоче відкрити всі шість кластерів уже цього літа, щоб показати втомленому війною суспільству відчутний поступ, і кіпрське головування обіцяє відкрити щонайменше ще один до кінця червня. Це амбітно і політично зрозуміло, але відкрити кластер і закрити його це дві дуже різні історії. А ще над усім цим висить війна, яка ускладнює будь-яку реформу і водночас робить європейську перспективу для українців питанням не комфорту, а виживання.
Що це означає для євроінтеграції
Якщо відкинути святковий тон, висновок простий. П'ятнадцяте червня закрило політичний етап, на якому доля України залежала від чужих рішень, і відкрило технічний етап, на якому більшість процесів залежить від нас самих. Це гарна новина, хоча й менш ефектна, бо проти затятого вето мало що можна було вдіяти, а от реформи це та сфера, де Київ господар становища. Вступ не став ближчим у часі автоматично, але він став значно реальнішим за траєкторією.
Звідси кілька практичних висновків. Перше, головний фронт євроінтеграції тепер це верховенство права та антикорупція, бо саме кластер Основи закривається останнім і саме він тримає всю решту. Будь-яке пробуксовування у судовій реформі чи гучний корупційний скандал б'ють не лише по репутації, а прямо по графіку вступу. Друге, не варто продавати суспільству міф про швидкий вступ, бо завищені очікування потім обертаються розчаруванням, а чесна комунікація про роки роботи захищає й владу, і сам курс. Третє, відкрите політичне вікно треба використати швидко, поки в Європі сприятлива кон'юнктура, бо настрої та склади урядів змінюються, і сьогоднішня згода не вічна. І четверте, питання зчеплення з Молдовою з часом доведеться розв'язувати окремо, аби темп однієї країни не гальмував іншу.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.