Скандал навколо Енергоатома став точкою неповернення для державного енергетичного сектору. Після операції "Мідас", у межах якої НАБУ і САП заявили про викриття високорівневої злочинної організації у сфері енергетики, держава була змушена демонструвати очищення, перезавантаження наглядової ради, аудит і готовність до співпраці зі слідством. За словами антикорупційних органів, у справі йдеться не просто про окремі зловживання, а про модель неформального контролю над стратегічним державним підприємством: вплив на кадрові рішення, закупівлі, рух фінансових потоків і практику "шлагбауму", коли контрагентів змушували платити за уникнення блокування платежів або втрати статусу постачальника. Загалом, за даними НАБУ, через так звану "пральню" за час документування діяльності групи пройшло близько $100 млн.
Енергоатом – це вже публічна криза. Нафтогаз – ризик, який ще можна зупинити, якщо влада не чекатиме нових обшуків, підозр і пояснень постфактум.
Формально Енергоатом і Нафтогаз перебувають у різних ситуаціях. В Енергоатомі вже є кримінальна складова, нова наглядова рада і заявлений курс на перевірку фінансової звітності та комплексний аналіз за період операції "Мідас". Новостворена наглядова рада на першому засіданні обрала головою Руміну Велші, оголосила про ініціювання незалежного фінансового й операційного аналізу за період, який охоплює розслідування, розпорядилася зберегти документи та заявила про співпрацю з НАБУ, САП і Держаудитслужбою. Також було оголошено про оцінювання керівних і ключових управлінських посад.
Проте і через кілька місяців діяльності нової Наглядової ради ці заяви залишаються на папері, чи то на сайті Енергоатома. Після гучних заяв про "кінець статус-кво" в компанії публічно підтверджено звільнення лише одного відстороненого члена правління, тоді як значна частина управлінської вертикалі залишається на місцях до завершення обіцяного оцінювання. Тобто система, в якій, за словами слідства, могли існувати неформальний вплив, контроль над закупівлями і практика "шлагбауму", не була одномоментно демонтована. Вона лише перейшла в режим перевірки.
Додатковий сигнал – кадрова нестабільність у самій наглядовій раді. Вже у травні 2026 року двоє незалежних членів ради, Патрік Фрагман і Бріс Боюон, подали заяви про відставку. Офіційно це пояснюється тим, що фактичний обсяг роботи з реформування компанії виявився значно більшим, ніж очікувалося, і потребує майже повної щоденної залученості. Але для компанії, яка щойно пережила найбільший корупційний скандал в українській енергетиці, втрата двох незалежних членів наглядової ради за короткий період демонструє скоріше відсутність реального корпоративного керування.
Натомість Руміна Велші зайнята тим, щоб вмовити українську владу впровадити модель розділення функцій генерального директора (CEO) і головного директора з ядерної безпеки та експлуатації, що фактично відсуває питання ядерної безпеки на другий план.
Отже, ситуація в Енергоатомі демонструє, наскільки складно державі демонтувати старі управлінські практики навіть після публічного скандалу, кримінального провадження і міжнародного тиску.
На цьому тлі Нафтогаз не є безпечним контрастом. Це наступний тест для держави. Якщо навіть після "Мідаса" в Енергоатомі очищення просувається повільно, неповно і з суперечливими управлінськими ідеями, то чекати великого скандалу в Нафтогазі – означає свідомо повторювати ту саму помилку. Там поки що немає кримінального сюжету масштабу "Мідаса", але вже є сукупність ризиків: падіння прибутку, конфлікт із ТКЕ, питання до газового балансу, дорогий імпорт, концентрація ринку, непрозорі благодійні фінансові потоки і політична близькість керівника до найвищого рівня влади.
Великі очікування і перший рік відповідальності
Трохи більше за рік тому, наприкінці квітня 2025 року, наглядова рада НАК "Нафтогаз України" обрала новим головою правління Сергія Корецького. Він мав вступити на посаду 14 травня 2025 року. До цього Корецький очолював ПАТ "Укрнафта" і ПАТ "Укртатнафта", а наглядова рада "Нафтогазу" наголошувала, що пошук нового керівника проводився "по всьому світу" і на незалежних засадах. У повідомленні також ішлося, що наглядова рада очікує від Корецького "надзвичайно ефективного" управління компанією у воєнний і післявоєнний періоди.
Сергій Корецький
Через рік після такого призначення варто оцінювати не біографію Корецького і не репутацію "ефективного менеджера", яку йому створили після "Укрнафти". Питання простіше: що держава фактично отримала від цього управлінського вибору?
Відповідь уже не виглядає переконливою. За рік у "Нафтогазі" накопичилися проблеми, які зачіпають фінансовий результат компанії, підготовку до опалювального сезону, відносини з громадами, структуру газового ринку і довіру міжнародних партнерів.
Урок "Укрнафти": обіцянки були більшими за результат
До приходу в Нафтогаз Сергій Корецький уже пройшов попередні державні тести – "Укрнафту" та "Укртатнафту". Після примусового відчуження цих активів у власність держави у 2022 році саме "Укрнафта" мала стати прикладом того, що державне управління стратегічним активом може бути ефективним.
Амбіція справді була великою. У 2023 році Корецький публічно заявляв про програму, яка мала дозволити "Укрнафті" подвоїти видобуток нафти – приблизно з 1,4 млн тонн до 3 млн тонн до кінця 2027 року. Пізніше компанія також визначала стратегічною метою подвоєння видобутку природного газу – до 2 млрд куб. м.
Такі цифри не могли бути просто політичним гаслом. Якщо їх виносили в публічну площину, вони мали спиратися на ресурсну базу, інвестиційні плани, бурову програму і можливості компанії. Тому питання сьогодні не в тому, чи були ці завдання нереалістичними від самого початку. Питання в тому, чому за наявності політичного мандата, фінансового ресурсу і управлінської свободи компанія не вийшла на заявлену траєкторію.
Фактична динаміка значно стриманіша. У 2025 році "Укрнафта" пробурила 25 нових свердловин – рекордний для себе показник останніх років, але загальний приріст видобутку в нафтовому еквіваленті становив лише 3,39%. Зокрема, видобуток нафти зріс на 3,77%, газу – на 2,86%.
Тому масштаб результату не відповідає масштабу обіцянки. Компанія бурить, звітує про рекорди, залучає ресурси, але траєкторії подвоєння видобутку не видно. Це важливо не лише для оцінки самої "Укрнафти". Це важливо для оцінки нинішнього Нафтогазу, бо Корецький прийшов у НАК саме з цим досвідом.
Інший напрям – розподілена газова генерація. У 2024 році Корецький заявляв про плани "Укрнафти" інвестувати $1 млрд у будівництво електростанцій загальною потужністю 1 ГВт протягом трьох років. У грудні 2024 року уряд повідомив про кредит ЄБРР на 80 млн євро і грантове співфінансування від Нідерландів та США для встановлення приблизно 100 МВт газових електростанцій і когенераційних потужностей.
Рішення правильне як для воєнного часу: власна розподілена генерація мала б захищати видобуток від відключень і атак по енергосистемі. Але станом на травень 2026 року публічно більше видно продовження домовленостей, зокрема рамкові угоди, ніж введення масштабних потужностей, співмірних із початковою амбіцією. І це знову повертає до головного питання: чи здатна команда, яка продає державі великі цілі, забезпечити їх виконання в реальних воєнних умовах?
Втім, якщо абстрагуватися від економіки, управлінська політика в "Укрнафті" теж виглядає сумнівно. У грудні 2022 року, після переходу компанії під контроль держави, серед нових керівників напрямів "Укрнафти" був представлений Костянтин Мацера – як заступник директора з питань безпеки "Укрнафти". Після оприлюднення матеріалів справи "Мідас", де засвітилося його прізвище, Мацеру звільнили з "Укрнафти", але невдовзі призначили директором з безпеки державного "Укртрансгазу".
Крім того у наглядовій раді "Укрнафти" залишається представником Нафтогазу Роза Тапанова, колишня бізнес-партнерка екскерівника Офісу Президента Андрія Єрмака. Нещодавно вона внесла 8 млн грн власних задекларованих коштів на заставу після того, як суд обрав йому запобіжний захід.
Ще одна проблема – боргова недоторканність. У справі "Мідас" НАБУ описувало практику "шлагбауму" як механізм тиску на контрагентів через блокування оплат або доступу до контрактів. У випадку "Укрнафти" схема трохи інша: судові документи показують, що у спорах з "Укрнафтою" компанія та виконавці посилаються на обмеження примусового виконання рішень через державну частку, стратегічний статус і належність до критично важливих підприємств. В одному з рішень зазначено, що "Укрнафта" вказувала на неможливість примусового виконання рішень приватним виконавцем, оскільки 49,9% акцій товариства належить державі; також суд фіксував посилання на стратегічне значення компанії та її критичну важливість для ПЕК. В іншій справі представник "Укрнафти" заперечував проти скарги стягувача, зазначаючи, що виконавчі дії були зупинені правомірно. І такі випадки непоодинокі. Водночас захищеність стратегічної держкомпанії від примусового стягнення може створювати поле для ручного управління платежами і конфлікту з кредиторами.
Історія "Укрнафти" має бути важливим попередженням: компанія отримала державний контроль, політичний мандат, фінансовий ресурс, амбітні плани щодо видобутку і генерації. Але після трьох років залишається розрив між заявленими цілями і фактичним результатом, а також багато питань до прозорості кадрових рішень, боргових механізмів і реального контролю з боку акціонерів. Якщо "Нафтогаз" сьогодні очолює менеджер, який прийшов саме з цього підприємства, то оцінювати його потрібно не лише за новою посадою, а й за тією управлінською моделлю, яку він уже встиг реалізувати в державному нафтогазовому активі.
Прибуток Нафтогазу: проблема не лише у війні
Фінансовий результат Групи "Нафтогаз" за 2025 рік на сьогодні є вагомим аргументом проти тези про успішний перший рік нового менеджменту. За підсумками 2025 року компанія отримала 5,83 млрд грн консолідованого чистого прибутку. У 2024 році цей показник становив майже 38 млрд грн. Тобто прибуток скоротився більш ніж у шість разів.
При цьому проблема не зводиться до падіння виручки. Навпаки, дохід Групи "Нафтогаз" у 2025 році зріс до 270,9 млрд грн. Але собівартість реалізації зросла набагато різкіше – до 230,6 млрд грн. У результаті валовий прибуток суттєво скоротився. При цьому найбільше зросли витрати на придбаний природний газ, нафту й нафтопродукти, транспортування нафти та газу, а також збитки від переоцінки і зменшення корисності активів.
Звісно, передусім на це вплинули об'єктивні чинники: росія завдавала ударів по газовій інфраструктурі. Сам Нафтогаз повідомляв, що у 2024-2025 роках були атаковані 34 об'єкти "Укргазвидобування", а найруйнівніша атака в лютому 2025 року призвела до втрати майже 50% обсягів державного видобутку газу. Щоб пройти сезон, компанія терміново імпортувала 800 млн куб. м газу.
Проте війна не знімає управлінських питань. Навпаки, саме війна вимагає сильнішої підготовки, запасу міцності і прозорого пояснення рішень. Чому компанія зайшла в імпортний шок із недостатньо стійкою фінансовою моделлю? Чому вимушений імпорт став настільки дорогим? Чому не було публічно пояснено зв'язок між атаками, запасами, імпортом, фінансовим результатом, боргами ТКЕ і дивідендами для держави?
Дивідендний ефект для бюджету також показовий. За підсумками 2025 року Нафтогаз мав сплатити близько 970 млн грн дивідендів. Для порівняння, Енергоатом за 2025 рік показав 18,69 млрд грн чистого прибутку і має спрямувати до бюджету 9,34 млрд грн дивідендів.
Це не означає, що газову і атомну компанії можна механічно порівнювати: різні ринки, різне ПСО, різні операційні ризики. Але для держави результат очевидний: найбільша газова компанія країни у 2025 році стала значно слабшим джерелом бюджетного ресурсу, ніж можна було очікувати від стратегічного активу такого масштабу.
Дорогий імпорт: попередження були, але газ купували на піку
Окреме питання – стратегія закупівлі газу. Сергій Макогон, колишній генеральний директор ТОВ "Оператор газотранспортної системи України", ще у лютому 2025 року критикував "Нафтогаз" за те, що компанія змушена терміново докуповувати газ у ЄС у піковий період за значно вищими цінами, ніж улітку. За його оцінкою, Нафтогаз закупив на лютий близько 150 млн куб. м газу за ціною приблизно 28 тис. грн за тис. куб. м без ПДВ – майже вдвічі дорожче, ніж ресурс можна було придбати влітку.
Це важливий момент. Імпорт сам по собі не був помилкою. Після ударів по газовидобутку він став необхідністю. Але якщо експерти попереджали про потребу своєчасного накопичення ресурсу, а компанія в підсумку закуповувала газ у період високих цін, то питання вже не лише до об'єктивних обставин. Питання до планування.
За оцінками ExPro, у 2025 році імпорт газу до України зріс до 6,47 млрд куб. м, а найбільшим імпортером була саме НАК "Нафтогаз України" – понад 5,5 млрд куб. м. DiXi Group повідомляла, що середня ціна імпортованого газу у першому півріччі 2025 року зросла до $508 за тис. куб. м, тобто на 66,6% більше, ніж роком раніше. Reuters із посиланням на НБУ писав, що Україні у 2025 році потрібно близько $2,9 млрд на закупівлю газу через падіння внутрішнього видобутку після російських атак.
Зрозуміло, що атаки пояснюють потребу в імпорті, але відкритим залишається питання, чому система виявилася настільки вразливою до дорогого екстреного ресурсу. Якщо держава через Нафтогаз бере на себе роль гаранта проходження зими, то управлінська відповідальність полягає не тільки в тому, щоб купити газ будь-якою ціною, а в тому, щоб не доводити до ситуації, коли альтернативи вже немає.
ТКЕ: найбільш небезпечний симптом
Ще складніше пояснити протистояння Нафтогазу із теплокомуненерго.
Станом на кінець квітня 2026 року суди заблокували рахунки 69 підприємств ТКЕ через борги за газ. Про це заявив виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан. За його словами, такі дії унеможливлюють підготовку до опалювального сезону, а самі борги утворилися, зокрема, через відсутність перегляду тарифів і непогашення державою різниці в тарифах.
Формально Нафтогаз може говорити про боргову дисципліну. Але політично і безпеково це виглядає інакше. Державна компанія під час війни стягує борги способом, який здатен паралізувати роботу критичної інфраструктури громад. Ідеться не про абстрактні комунальні підприємства, а про тепло, воду, персонал, ремонти, бронювання фахівців, закупівлю матеріалів і готовність міст до зими.
Це не просто конфлікт кредитора і боржника. Якщо рахунки ТКЕ заблоковані, підприємства не можуть повноцінно готуватися до сезону. Якщо вони не можуть готуватися до сезону, держава отримує ризик не лише фінансової, а й соціальної кризи. І якщо ця криза станеться взимку, її вже неможливо буде пояснити красивими словами про ефективний менеджмент.
Особливо небезпечно, що ситуація з ТКЕ виникла не на порожньому місці. Це наслідок давнього тарифного розриву, боргів держави перед тепловиками, ПСО, заморожених тарифів і війни. Але саме тому силове блокування рахунків виглядає як найгірший із можливих інструментів. Держава фактично сама створила боргову пастку, а її ж компанія тепер намагається вибити борги так, що під удар потрапляє підготовка громад до зими.
Тут Нафтогаз має відповісти не лише як постачальник газу, а як стратегічна державна компанія. Чи оцінював менеджмент наслідки блокування рахунків для підготовки до опалювального сезону? Чи погоджувалися такі дії з урядом? Чи є план розблокування критичних підприємств? Чи проведено взаєморозрахунки за різницею в тарифах? І головне – хто нестиме відповідальність, якщо боргова політика Нафтогазу вдарить по теплу в громадах?
Концентрація ринку: воєнна централізація чи нова монополія
Ще один структурний ризик – концентрація газового ринку навколо Групи "Нафтогаз". Після передачі активів облгазів під управління структур, пов'язаних із групою, компанія отримала дуже сильні позиції і у видобутку та постачанні, і в розподілі газу.
У 2023 році Нафтогаз повідомляв про завершення інтеграції обл- і міськгазів, унаслідок чого у складі групи почали працювати 27 газорозподільних підприємств. У 2024 році уряд повторно погоджував передачу облгазів в управління "Чорноморнафтогазу". Окремо АРМА повідомляло, що "Чорноморнафтогаз" є управителем 26 облгазів, які раніше пов'язували з Дмитром Фірташем.
У такий спосіб держава забирала контроль над критичною інфраструктурою в умовах війни. Але тимчасове воєнне рішення не повинно непомітно перетворюватися на довгострокову монополію. Європейська модель газового ринку базується на конкуренції, прозорості, розділенні функцій і недопущенні надмірної концентрації в руках одного гравця.
Тому питання до Нафтогазу й уряду просте: чи є після двох років подальша стратегія, яка не законсервує державного газового монополіста? Чи мають вони на увазі, що така концентрація стане ще одним джерелом конфліктів із західними партнерами, які очікують від України не згортання ринку, а його прозорого реформування?
Кадрова політика: непрозорі призначення
У державній енергетиці дедалі частіше складається враження, що ризикові рішення, невиконані плани або репутаційні проблеми не завершуються відповідальністю. Вони просто переходять разом із людьми з однієї стратегічної компанії в іншу.
Перші кадрові рішення Корецького в "Нафтогазі" швидко показали логіку формування власного управлінського пулу – через людей із попереднього професійного середовища, "Укрнафти", WOG, державних органів і суміжних енергетичних структур. У червні 2025 року наглядова рада "Нафтогазу" призначила до правління Оксану Волинець та Олену Артазей. Волинець очолила правовий та регуляторний напрям; раніше вона керувала відповідними підрозділами у Групі "Континіум" та ПАТ "Укрнафта". Артазей отримала HR-напрям у Групі "Нафтогаз"; до цього працювала, зокрема, у WOG, Фонді держмайна та ПАТ "Укрнафта".
За кілька тижнів після цього комерційним директором Групи "Нафтогаз" став Сергій Федоренко. До призначення в НАК він обіймав аналогічну посаду в ПАТ "Укрнафта", де відповідав за купівлю та продаж нафтопродуктів, логістику, трейдинг газу та електроенергії, розвиток мережі АЗС і B2B-продажі.
Натомість Роман Чумак, який був членом правління з 2021 року і тимчасово виконував обов'язки голови "Нафтогазу" після звільнення Олексія Чернишова до призначення Корецького, залишив правління. На тому ж засіданні наглядова рада обрала Тараса Пасажка членом правління лише на три місяці – з 17 вересня до 17 грудня 2025 року. NV звертав увагу, що обґрунтування змін у персональному складі в рішенні наглядової ради не було. Це важливо: кадрові рішення в стратегічній держкомпанії мають не просто формально ухвалюватися, а й бути публічно пояснені.
Цікава й історія з координацією облгазів. За інформацією "Економічної правди", Корецький призначив свого радника Віталія Литовку, який мав досвід у структурах "Метінвесту" координатором роботи всіх облгазів і міськгазів у складі Групи "Нафтогаз". Це рішення викликало питання у співрозмовників у самому "Нафтогазі": радник має консультативно-дорадчі функції і не може ухвалювати організаційно-розпорядчі рішення.
Чутливим є і безпековий блок. У серпні 2025 року директором з безпеки Групи "Нафтогаз" став Віталій Бровко, який раніше працював в Офісі генпрокурора. У декларації Бровка вказані значні криптовалютні активи: видання Forbes.Ukraine називало його "рекордсменом за обсягом криптодоларів". У листопаді НАБУ підтвердило проведення слідчих дій щодо Бровка, хоча вони і не стосувалися діяльності "Нафтогазу", таке створює репутаційний ризик і потребує бездоганного пояснення кадрової логіки: чому саме ця людина очолила безпеку групи, які перевірки доброчесності проводилися і як компанія управляє такими ризиками.
Викликає недовіру і призначення на напрям генерації колишнього заступника міністра енергетики Миколи Колісника, який кілька років до того працював у команді Галущенка, одного з головних фігурантів справи "Мідас".
У підсумку кадрова політика Корецького виглядає не як точкове оновлення, а як швидке формування власної вертикалі. Частина ключових напрямів – правовий, HR, комерційний, безпековий, комплаєнс, стратегія, генерація і газорозподіл – або отримали нових людей із попереднього професійного середовища керівника, або пройшли через швидкі й не завжди достатньо пояснені ротації. Проблема в тому, що після "Мідаса" стратегічна державна компанія не може дозволити собі кадрову політику, яка виглядає як ставка на особисту довіру і ручну керованість замість прозорого конкурсу, перевірки доброчесності й публічного пояснення причин призначень.
Фатальність такої кадрової політики полягає в тому, що вона створює не одну помилку, а систему. Якщо правовий, HR, комерційний, безпековий, комплаєнс- і газорозподільний блоки поступово опиняються в руках людей з одного управлінського кола або в режимі швидких непрозорих ротацій, корпоративне управління перетворюється на фасад. Наглядова рада формально існує, але реальний центр ухвалення рішень зміщується до вузького кола довіри голови правління. Саме така логіка в державних енергетичних компаніях і створює ризик нової кризи – не після одного невдалого призначення, а через накопичення кадрових рішень, які поступово закривають компанію від зовнішнього контролю.
Репутаційний шлейф
Слід зауважити, що Сергій Корецький не просто очолює найбільшу газову компанію України. Він фактично є одним із публічних представників газової галузі, який з'являється поруч із Президентом Володимиром Зеленським під час зустрічей, переговорів і міжнародних заходів енергетичного спрямування. Для держави це природно: енергетика є ключовою темою міжнародної підтримки, фінансування і стійкості.
Але саме тут виникає ризик репутаційного "співпакування". Коли керівник стратегічної держкомпанії постійно присутній поруч із політичним керівництвом країни, сприйняття компанії і її менеджменту починає переноситися на владу загалом. Успіхи стають спільними. Але й провали також.
Якщо Нафтогаз входить у конфлікт із ТКЕ, блокує рахунки критичної інфраструктури, показує різке падіння прибутку, закуповує газ у піковий період, не демонструє публічного аудиту благодійних потоків і концентрує дедалі більше ринкових функцій, це вже не лише корпоративна історія. Це ризик для політичного центру, який асоціюється з цим менеджментом.
Саме тому питання до Корецького – це питання не тільки до "Нафтогазу". Це питання до уряду і влади: чи розуміють вони, що новий великий скандал у державній енергетиці після "Енергоатома" матиме вже не локальний, а системний ефект?
Після "Мідаса" держава вже не може дозволити собі розкіш реагувати лише тоді, коли проблема стає кримінальною справою. У випадку Нафтогазу достатньо сигналів, щоб не чекати "точки вибуху": кадрові рішення без очевидної відповідальності, конфлікт із громадами через ТКЕ, дорога імпортна стратегія, слабкий дивідендний результат, концентрація ринку і непрозорі зони фінансових потоків.
Тому питання не в тому, чи можна пояснити частину проблем війною. Можна. російські атаки по газовидобутку були реальними, імпорт був вимушеним, ПСО і тарифні борги справді створюють важкий фінансовий тягар. Але війна не має перетворюватися на універсальне виправдання для управлінської інерції, закритості й кадрової безвідповідальності.
Логічний крок для влади – не чекати нового скандалу, а вимагати від Нафтогазу публічних відповідей уже зараз: що відбулося з прибутком, скільки коштував імпорт, чому газ закуповували на піку цін, як буде розв'язано проблему ТКЕ, хто відповідає за підготовку до нового опалювального сезону, чи буде аудит благодійних і пов'язаних фінансових потоків та які кадрові висновки зроблено після "Укрнафти".
Без таких відповідей Нафтогаз ризикує стати для влади не опорою енергетичної стійкості, а наступною репутаційною кризою, бо його передумови надто довго залишаються без публічної реакції.
Енергетичний журналіст Ірина Машек спеціально для Українських Новин
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.