Останні дні увага світу була прикута до дводенного саміту Сі Цзіньпіна та Дональда Трамп в Пекіні. Це була спроба перевірити, чи здатні дві найбільші економіки світу хоча б тимчасово стабілізувати систему, яка вже давно працює з великими протиріччями та проблемами. Після торговельних воєн, технологічної блокади, війни навколо Ірану, напруги навколо Тайваню, війни Росії проти України та деградації міжнародних інституцій від цього саміту чекали політичних сигналів нового масштабу.
Формально один сигнал прозвучав. Сі говорив про "конструктивну стратегічну стабільність" у відносинах США та КНР, Трамп публічно демонстрував оптимізм, хвалив китайського лідера і заявляв про "фантастичне майбутнє" двосторонніх відносин. Але за цим фасадом залишилася головна проблема. Саміт не дав жодного публічно зафіксованого рішення світового масштабу. Немає великої угоди щодо Тайваню. Немає нової архітектури безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні. Немає прориву щодо України. Немає реального пакета щодо Ірану. Немає великої торговельної угоди, яка б змінила логіку американо-китайського протистояння. Є теплі формулювання, але немає політичного договору, який можна було б назвати новою рамкою світового порядку.
У цьому і полягає головний результат саміту. Він показав не зближення США і Китаю, а межі їхнього зближення. Сі і Трамп можуть говорити про стабільність, можуть демонструвати персональну хімію, можуть запускати канали комунікації, але вони представляють системи з протилежними стратегічними інтересами. Вашингтон хоче змусити Китай відкрити ринки, купувати більше американської продукції, не підтримувати Іран, не тиснути на Тайвань і не використовувати контроль над рідкісноземельними металами як геоекономічну зброю. Пекін хоче іншого. Він хоче визнання власної сфери впливу, обмеження американської підтримки Тайваню, доступу до технологій, прогнозованості тарифної політики США і фактичного визнання Китаю як другого центру глобального управління. Це торг між двома гравцями, які не довіряють один одному, але вже не можуть дозволити собі повний розрив.
Найжорсткіше це проявилося в питанні Тайваню. Сі прямо назвав Тайвань найважливішим питанням у відносинах США та КНР і попередив, що неправильне поводження з цією темою може привести до "зіткнень і навіть конфліктів". Позиція Пекіна тут не змінилася. Китай не просить США про нейтральність. Він поступово вимагає від Вашингтона зменшення політичної, військової та символічної підтримки Тайбея. У відповідь американська сторона заявила, що її позиція щодо Тайваню не змінилася. Тобто сторони не наблизилися до компромісу. Вони просто ще раз зафіксували червоні лінії.
Іранський блок теж виглядає радше як дипломатичне пакування, ніж як реальна угода. Трамп заявив, що США і Китай погоджуються, що Іран не повинен мати ядерної зброї, а Ормузька протока має бути відкритою. Це важливо, але недостатньо. Китай справді зацікавлений у відкритій енергетичній логістиці, бо залежить від імпорту енергоносіїв. Але Китай не зацікавлений виконувати роль молодшого партнера США у тиску на Тегеран. Пекін може не хотіти ядерного Ірану, але він також не хоче американської перемоги на Близькому Сході, яка зміцнить глобальні позиції Вашингтона. Саме тому публічна згода щодо загальних принципів не перетворюється на спільну стратегію.
Українське питання на цьому саміті було присутнє, але не стало центральним. Китайський офіційний опис переговорів підтвердив, що лідери обговорювали "українську кризу", але без конкретики, без дорожньої карти, без нових гарантій і без будь-якої публічної формули, яка могла б змінити ситуацію для України. Це дуже показово. Для Вашингтона Україна залишається частиною ширшого пакета глобального торгу. Для Пекіна Україна є елементом балансу з Росією, Європою та США.
Економіка делегацій
Економічна рамка саміту пояснює, чому за ним стежили як за подією глобального масштабу. За оцінкою МВФ на 2026 рік, номінальний ВВП США становить близько 32,38 трлн доларів, а ВВП Китаю близько 20,85 трлн доларів, разом це понад 53 трлн доларів економічної ваги. Остання повна база USTR за 2025 рік по товарах і послугах показувала 658,9 млрд доларів загальної двосторонньої торгівлі, з яких американський експорт товарів до Китаю склав 106,3 млрд доларів, імпорт із Китаю 308,4 млрд доларів, а дефіцит США в торгівлі товарами з КНР 202,1 млрд доларів. Тобто навіть після тарифів, санкцій, технологічних обмежень і політичної недовіри Вашингтон і Пекін залишаються не просто конкурентами, а двома глибоко зшитими економічними системами.
Окремо варто подивитися на склад делегацій. Саме він найкраще показує справжню природу саміту. Американська делегація була не лише дипломатичною, а відверто корпоративною. Разом із Трампом до Китаю прибули держсекретар Марко Рубіо, міністр оборони Піт Гегсет, торговий представник Джеймісон Грір, а також велика група бізнесменів і керівників корпорацій. Серед них були Ілон Маск, Тім Кук, Дженсен Хуанг, Ларрі Фінк, Стівен Шварцман, керівники Boeing, Cargill, Citi, GE Aerospace, Goldman Sachs, Micron, Qualcomm, Visa і Mastercard.
Це означає, що Трамп привіз до Пекіна не лише державу, а й американський корпоративний капітал. Його логіка зрозуміла. США хочуть продавати Китаю більше літаків, енергоресурсів, аграрної продукції, фінансових послуг, чипів і технологічних рішень, але одночасно хочуть зберегти контроль над стратегічними технологіями. Тобто Вашингтон хоче доступу до китайського ринку без втрати технологічної переваги. Це класична економічна формула для глобальних гравців. Купуйте наше, відкривайте свої ринки, але не отримуйте повного доступу до того, що робить нас сильнішими.
Для Китаю ця бізнес-делегація була важливою через масштаб грошей, технологій і ринкового доступу. За оцінками CBS, сукупний статок американських керівників у делегації наближався до 1 трлн доларів. Apple критично пов'язана з китайським виробничим ланцюгом, Tesla у 2025 році отримала в Китаї близько 21 млрд доларів виторгу, Nvidia бореться за доступ до китайського AI-ринку, який Дженсен Хуанг оцінював приблизно у 50 млрд доларів, а Boeing бачить у Китаї ринок на тисячі літаків і сотні мільярдів доларів авіаційного попиту. Тому поява цих людей поруч із Трампом означала, що американська держава може стримувати Китай стратегічно, але значна частина американського капіталу все ще хоче заробляти на китайському ринку.
Китайська делегація мала інший вигляд. Поряд із Сі були Цай Ці, Ван Ї та Хе Ліфен, тобто політичне ядро, дипломатичний блок і економічний координатор. Це не корпоративна делегація, а державна машина. Китай не приводить до столу переговорів своїх мільярдерів як самостійних гравців. Китай приводить партійну вертикаль, яка говорить від імені економіки. Саме в цьому різниця моделей. У США великий бізнес приходить поруч із державою і торгується за власні інтереси. У Китаї великий бізнес залишається всередині державної стратегії.
Саме тому економічний блок саміту виглядає важливим, але не проривним. Міністр фінансів США Скотт Бессент очікував великих китайських замовлень на літаки Boeing, говорив про можливі закупівлі американської енергії та аграрної продукції, а також про ідеї створення двосторонніх структур для торгівлі та інвестицій. Але конкретні деталі великих домовленостей не були публічно розкриті, окрім угоди по літаках Boeing, яка виявилася набагато менш масштабною, ніж очікувалося.
Для Трампа саміт мав внутрішньополітичну цінність. Він міг показати себе лідером, який говорить із Сі напряму, привозить бізнес, відкриває ринки і "вирішує проблеми". Для Сі саміт мав іншу цінність. Він демонстрував, що Китай є рівним центром сили, без якого не вирішуються Іран, Тайвань, торгівля, технології та глобальна стабільність. Обидва отримали картинку, але не реальний прорив.
Китай і США не домовилися про новий світовий порядок. Вони домовилися не допустити неконтрольованого обвалу старого. Це різні речі. Публічна риторика була позитивною, але саме відсутність великих рішень показує, наскільки глибокими залишаються протиріччя. Якщо дві найбільші економіки світу після дводенного саміту можуть запропонувати світу лише загальні формули про стабільність, ринки, діалог і контроль над ризиками, значить, консенсусу немає. Є лише тимчасове перемир'я між двома системами, які продовжують готуватися до довгої боротьби.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.