Двотижневе перемир'я між США та Іраном оголошене після серії ескалацій, загострили регіональну безпеку. У березні та на початку квітня 2026 року відбулися атаки на нафтові танкери, удари по військових об'єктах блокування Ормузької протоки. Ці події створили безпосередній тиск на обидві сторони: США зіткнулися з ризиком ударів по нафтових родовищах у країнах Перської затоки та потенційного припинення постачання нафти на глобальні ринки збуту, а Іран із прискореним виснаженням економіки через санкції та удари по інфраструктурі.
Оголошене перемир'я мало декілька ключових функцій: по-перше, фіксувати обмеження обох сторін, по-друге, створити політичний простір для дипломатичного врегулювання. У Вашингтоні Дональд Трамп говорить про "повну й остаточну перемогу", у Тегерані - про досягнення майже всіх цілей війни. Обидві риторики виконують більше внутрішньополітичну функцію, ніж відображають реальний баланс сил.
Проте європейці, як, наприклад, Еммануель Макрон оцінює перемир'я як крок назад від межі війни, закликаючи всі сторони до дотримання режиму тиші. Кая Каллас підтримує дипломатичну паузу, а Володимир Зеленський наголошує на важливості збереження стабільності на Близькому Сході та в Затоці для розвитку переговорів.
Фактично це є тимчасовою паузою, яка фіксує взаємні обмеження. США отримують час для оцінки політичних ризиків і підготовки до потенційної кризової ситуації, включно з можливим впливом на світові ціни на енергоносії. Іран, в умовах економічного виснаження, відновлює стратегічну витривалість, зберігає військовий потенціал і формує нові інструменти впливу, включно з монетизацією Ормузької протоки через стягування плати за проходи суден.
ТАСО як стратегія: "Трамп завжди пасує"
Стратегія ТАСО - "тактика адаптивного стратегічного відступу під тиском обмежень" - пояснює поведінку адміністрації Дональда Трампа у ситуації з Іраном. Попри риторику про "перемогу", ескалація не дала швидкого ефекту. Замість цього виникли системні ризики: падіння внутрішньої підтримки, загроза розширення конфлікту та критична вразливість енергетичної інфраструктури союзників у Перській затоці. У цьому контексті "пасування" є свідомим елементом стратегії, спрямованим на мінімізацію короткострокових ризиків і збереження ключових ресурсів.
Внутрішньополітична ситуація значно ускладнювала позицію Трампа. Низькі рейтинги, критика з боку Конгресу та медіа створювали необхідність демонструвати контроль над кризою, не вдаючись до крроків, які могли б поглибити політичні ризики. Водночас регіональні союзники — Саудівська Аравія, ОАЕ, Ізраїль — залишалися стратегічно вразливими через потенційні удари по енергетичній та водній інфраструктурі. Іран зберігав тисячі одиниць конвенційних засобів ураження, здатних створити асиметричні удари та викликати новий нафтовий шок, до якого США наразі не були готові.
Економічний сигнал підтвердив цю логіку: одразу після оголошення перемир'я ціни на нафту різко впали, відображаючи страх перед ескалацією як ключовий драйвер попереднього зростання. Таким чином, перемир'я виконало функцію "зафіксувати збитки" — збереження контролю над потенційними кризами, одночасне політичне переупакування ситуації у декларативну "перемогу" для внутрішньої аудиторії.
Пасування адміністрації Дональда Трампа не є ознакою слабкості, а свідомою стратегією короткострокової мінімізації ризиків, що дозволяє формувати умови для подальшого дипломатичного маневру та підготовки до наступної фази конфлікту.
Іран: відкладена поразка як форма виживання
Для Ірану ситуація є обмеженою та системно складною. Економіка перебуває під постійним тиском санкцій, а воєнні витрати прискорюють виснаження ресурсів. Відкриття Ормузької протоки і готовність до двотижневого припинення вогню стали вимушеним кроком, необхідним для уникнення економічного та політичного колапсу.
Проте стратегічно важливим є те, що режим зберігається. "Відкладена поразка" означає, що хоча Іран змушений фіксувати обмеження, він отримує час для перегляду власних стратегій і підготовки до наступної фази протистояння. Ця фаза, ймовірно, буде менш прямою і більш гібридною — із використанням кібероперацій, проксі-сил та економічного впливу, що дозволяє режиму зберегти ключові інструменти впливу.
Показовим кроком стало запровадження плати за проходження через Ормузьку протоку разом з Оманом. Цей захід радикально змінює статус одного з ключових глобальних водних шляхів: те, що раніше вважалося міжнародним маршрутом, трансформується у інструмент політичного та фінансового контролю. Фактично Іран монетизує географічну перевагу як спосіб компенсувати обмеження і підсилити власні ресурси для відновлення.
Цей крок має подвійний ефект для США та їх союзників. Пряме блокування або нейтралізація такого механізму загрожувало б поверненням до ескалації, тоді як іранський контроль створює тиск на глобальні ринки енергоресурсів і обмежує можливості прямих дій для Вашингтона. Таким чином, Іран перетворює обмеження на стратегічну паузу, під час якої режим зберігає вплив, перегруповує сили і готує наступні непрямі методи протидії, забезпечуючи виживання та потенціал для майбутніх маневрів.
Перемир'я як пауза перед трансформацією конфлікту
Формально оголошене перемир'я фіксує деескалацію, але фактично це перехід до іншої фази конфлікту. Жодна зі структурних суперечностей не вирішена: США обмежені внутрішньою політичною динамікою та часовими рамками прийняття рішень, тоді як Іран обмежений економічними факторами, проте зберігає стратегічну витривалість і здатність до непрямих дій. Обидві сторони отримали лише право заявити про перемогу для власної аудиторії, тоді як усі інші аспекти протистояння залишаються відкритими.
Роль третіх країн у цій конфігурації суттєво зростає. Франція формує коаліцію для гарантування безпеки проходу через Ормузьку протоку, тоді як Росія та Китай блокують міжнародні ініціативи на рівні ООН, консолідуючи невизначеність і фактично керуючи паузою конфлікту. Переговори за посередництва третіх сторін лише зафіксують нову конфігурацію напруги, не змінюючи фундаментального балансу сил.
У цьому сенсі ситуація є класичною грою з нульовою сумою: декларативна "перемога" однієї сторони автоматично означає обмеження іншої, а реального виграшу не відбувається. Конфлікт трансформується — від відкритого військового протистояння до гібридної фази, де домінуватимуть кібероперації, проксі-сили, економічний тиск та терор.
Тобто, офіційні декларації перемоги є радше риторикою, тоді як реальний баланс сил і стратегічні обмеження залишаються незмінними. Обидві сторони усвідомлюють свою взаємну обмеженість і діють у межах наявних ресурсів, що робить нинішню паузу не паузою миру, а паузою взаємної неспроможності довести конфлікт до кінця.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.