Війна в Ірані теоретично мала стати для Росії подарунком. Коли з ринку вибувають великі обсяги близькосхідної нафти, а маршрути через Ормузьку протоку фактично паралізовані, ціна бареля зростає автоматично. У березні місячне зростання Brent сягало майже 59%. Міжнародне енергетичне агентство прямо назвало нинішню кризу найбільшим збоєм постачання нафти в історії сучасного ринку. Потоки через Ормуз впали з близько 20 млн барелів на добу до майже символічних обсягів, а втрати видобутку в регіоні оцінювалися щонайменше у 10 млн барелів на добу.
Дорожча нафта означає більший валютний виторг і більше грошей на російську війну. Кремль це навіть не приховує. 26 березня Володимир Путін публічно визнав, що через війну в Ірані Росія отримує додаткові доходи від зростання цін на нафту, і закликав уряд та компанії обережно поводитися з цим надприбутком. Інакше кажучи, у Кремлі чудово розуміють, що іранська криза відкрила для Росії вікно для заробітку. Але саме в цей момент Україна вдарила по здатності Росії фізично вивозити нафту та нафтопродукти.
За останній місяць головний нерв російського нафтового експорту опинився під ударами саме на Балтиці. 22 і 23 березня українські сили уразили інфраструктуру та резервуарний парк термінала Транснефть Порт Приморськ. Для Росії це критичний вузол. Це найбільший балтійський порт для експорту сирої нафти, через який проходить до 60 млн тонн на рік. Його пропускна здатність - більш як у 1 млн барелів на добу. Після атак завантаження в Приморську зупинялося, а після часткового відновлення порт працював уже на зниженій потужності через пошкодження інфраструктури.
Другий вузол, Усть-Луга, отримав серію ударів фактично без паузи. Український Генштаб підтвердив ураження заводу Новатек Усть-Луга в ніч на 24 березня. Міністерство оборони України окремо уточнило, що були вражені резервуарний парк і стендери, тобто обладнання, без якого паливо не перевантажується на танкери. Далі удари повторювалися 25, 27, 29 і 31 березня. За даними Reuters, лише у 2025 році порт Усть-Луга експортував 32,9 млн тонн нафтопродуктів і типово обробляв близько 700 тис. барелів сирої нафти на добу. Це один із ключових шлюзів російського нафтового експорту на західному напрямку.
Окремо треба дивитися на сам комплекс Новатек в Усть-Лузі. За даними ринку, він у 2025 році переробив 8 млн тонн газового конденсату, а його сумарна проєктна потужність становить 9 млн тонн на рік. Після березневих атак компанія зупинила роботу комплексу. Це б'є не лише по експорту сировини, а й по випуску продуктів і фракцій з вищою доданою вартістю, які йдуть на зовнішні ринки. Для Росії це особливо болісно саме зараз, коли азійські покупці через війну в Ірані шукають будь-яку альтернативу.
26 березня українські дрони вдарили по кірішському НПЗ КІНЕФ, одному з найбільших у Росії. За даними Reuters, у 2024 році завод переробив 17,5 млн тонн нафти, або близько 350 тис. барелів на добу, що становило 6,6% усієї російської переробки. Він випустив 2 млн тонн бензину, 7,1 млн тонн дизеля, 6,1 млн тонн мазуту та 600 тис. тонн бітуму. Після удару завод зупинив переробку. Українське Міноборони повідомляє про ураження установок первинної переробки та двох великих резервуарів. Це важливо не тільки через втрату пального для внутрішнього ринку. Коли вибивається саме первинна переробка, ламається весь технологічний ланцюг.
Сукупний ефект вийшов набагато більшим колосальним. Станом на 25-31 березня щонайменше 40% російських експортних нафтових потужностей було виведено з ладу. Це близько 2 млн барелів на добу. У цю оцінку входять не лише останні атаки по Приморську та Усть-Лузі, а й інші збої, зокрема по трубопровідній та танкерній логістиці. Але саме балтійські удари стали головним каталізатором цього ефекту наприкінці березня. Для держави, в якій нафта і газ дають близько чверті бюджетних надходжень, це удар по фіскальній основі війни.
Наслідки швидко пішли по всьому виробничому ланцюгу. Через пошкодження Усть-Луги під ризиком скорочення переробки опинилися щонайменше чотири великі НПЗ європейської частини Росії, у Кірішах, Ярославлі, Москві та Рязані. Разом вони переробляють близько 55 млн тонн нафти на рік. Саме Усть-Луга приймає великі обсяги мазуту, а цей продукт є токсичним для російської логістики. Усередині країни попит на нього обмежений, а на уражених НПЗ він становить від 18% до 35% від обсягу переробки. Якщо експортний клапан перекритий, заводи змушені або різко знижувати завантаження, або перерозподіляти випуск у менш вигідні сегменти.
Росія відповідає типовим кризовим набором. Вона намагається перекидати потоки, готує форс-мажори для покупців і одночасно обмежує власний експорт пального. Transneft офіційно визнала, що намагається перенаправити нафту з пошкоджених балтійських портів, але глава компанії прямо сказав, що перенаправити такі обсяги за короткий час дуже важко. Уряд РФ з 1 квітня запроваджує заборону на експорт бензину до 31 липня. Це вже пряма ознака того, що Росія не почувається комфортно ні з власним балансом пального, ні з експортною логістикою. Минулого року вона експортувала майже 5 млн тонн бензину, або приблизно 117 тис. барелів на добу. Тепер цей обсяг закривається адміністративно.
І тут виникає головне питання. Наскільки війна в Ірані все ж могла б компенсувати Росії ці втрати. Вона справді створила для Москви цінову подушку. Якщо взяти лише ілюстративно 2 млн барелів на добу потужностей, що були виведені з гри, то за ціни в районі $100 за барель це еквівалент понад $200 млн потенційного валового виторгу на добу, яку Росія не може повноцінно реалізувати. Навіть якщо рахувати лише ціновий бонус від стрибка Brent з $71 до $92, це близько $42 млн додаткової потенційної добової виручки на такому обсязі. При піку Brent у $113,43 це вже близько $84,9 млн. Тобто війна в Ірані підіймати ціну кожного російського бареля, але українські удари скорочують число барелів, які Москва реально може вивезти. Саме тому ефект для Кремля не перетворюється на безкоштовний джекпот.
На індійському напрямку вікно для Москви було і залишається найширшим. Індія до кризи отримувала понад 40% імпорту нафти з Близького Сходу, а після зриву поставок її державні НПЗ закупили 20 млн барелів швидкої російської нафти. Загалом індійські переробники після американського послаблення санкцій закупили понад 40 млн барелів російської нафти. Ще на початку березня Reuters повідомляв, що Росія готова підняти свою частку в індійському імпорті до 40% з 30%, а біля індійських вод уже перебувало 9,5 млн барелів російської нафти. Але навіть тут картина не лінійна. 24 березня Reliance купила 5 млн барелів іранської нафти з надбавкою близько $7 до Brent. Це означає, що Індія не переходить на Росію, а жорстко диверсифікує, скуповуючи все доступне. Для Москви це шанс продавати дорожче, але не гарантія монополії.
Китайська історія інша. З одного боку, Китай у 2025 році купував у середньому 1,38 млн барелів іранської нафти на добу, тобто понад 80% її морського експорту. Це 13,4% китайського морського імпорту нафти. Для китайських незалежних НПЗ іранські барелі були привабливі через дисконт у $8-10 до Brent, а після ударів по Ірану дисконти почали звужуватися. Це підвищує цінність російської нафти як альтернативи. З іншого боку, найбільші китайські держкомпанії мають куди більшу стійкість. PetroChina 30 березня заявила, що лише близько 10% її постачань проходять через Ормуз, а приблизно 90% забезпечуються шляхом внутрішнього видобутку, трубопроводів, закордонних проєктів і довгих контрактів поза Близьким Сходом. Тобто Китай для Москви є радше ринком дорожчих продажів і часткового перерозподілу попиту, ніж ринком вибухового приросту фізичних обсягів.
Саме тут і проявляється реальний сенс української стратегії. Війна в Ірані дала Росії шанс продавати нафту дорожче, а іноді й дорожче за Brent. 26 березня за різними даними Urals і російські нафтопродукти торгувалися на рівні Brent або з премією до нього. Але коли балтійські порти горять, Усть-Луга вибуває з ритму, Кіріші зупиняються, а Transneft гарячково шукає обхідні маршрути, цінова премія перестає бути головним фактором. У нафтовій галузі заробляє не той, у кого дорогий барель на екрані, а той, хто може довезти фізичний барель до покупця вчасно, без простою, без форс-мажору і без адміністративного експортного бану всередині країни. Україна б'є саме по цій здатності.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.