Сім років тому відбувся перший тур останніх на сьогодні виборів Президента в Україні, в якому перше місце зайняв Володимир Зеленський, перетворившись із «темної конячки» на головного фаворита.
Нинішній Президент тоді набрав 30,24% голосів, на другому місці опинився тодішній чинний Президент Петро Порошенко — 15,95%, що зміг випередити ще недавнього фаворита лідера «Батьківщини» Юлію Тимошенко, яка набрала — 13,4%. До першої п’ятірки увійшли також лідер ОПЗЖ Юрій Бойко — 11,67% та голова партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко — 6,91%.
Володимир Зеленський отримав більшість голосів майже усіх регіонах України — тільки Львівська та Тернопільська області підтримали більше Петра Порошенка, Івано-Франківська — Юлію Тимошенко, а Донецька та Луганська — Юрія Бойка.
Володимир Зеленський ще в кінці 2018 року сприймався більшістю експертів як політичний проєкт близький до Ігоря Коломойського, який тоді дуже конфліктував з Петром Порошенко. Беззаперечним фаворитом соцопитувань була Юлія Тимошенко, яка концентрувала в собі величезний антирейтинг чинного тоді Президента. Але в кінці січня 2019 соцопитування показали перелом — протестний електорат в переважній більшості перейшов до Володимира Зеленського, який не мав значного антирейтингу та не асоціювався з діючими політиками.
Після першого туру перемога Володимира Зеленського стала електорально неминуча — найбільший в країні антирейтинг — близько 50% не давав Петру Порошенко жодного шансу залишитися на посаді.
Саме міжнародний тиск не дав тодішній владі скасувати президентські вибори через оголошення воєнного стану після зіткнення у Керченській протоці, коли російські кораблі напряму зіткнулися з українськими. Другий тур відбувся як планувалося 21 квітня і завершився розгромною перемогою антисистемного кандидата — 73,22% проти 24,45%.
Згадаємо ключові тодішні обіцянки Володимира Зеленського, що допомогли йому сконцентрувати протестний проти всього українського політикуму результат, здійснити «електоральну революцію».
Можна виділити три головних комплекса обіцянок, що підтримувалися переважною більшістю прихильників Зеленського. Це мир на Донбасі, боротьба з корупцією і олігархами та реформа політичної системи і широке застосування прямого народовладдя через референдуми. Подивимося, що і як Зеленський спромігся виконати.
Перестати стріляти не вдалося
Ми всі пам’ятаємо знаменитий вислів - «треба просто перестати стріляти». Одразу після обрання Зеленського Президентом та закріплення перемоги на парламентських виборах і формування однопартійної більшості україно-російський діалог щодо врегулювання війни на Донбасі активізувався і увінчався особистими переговорами з Володимиром Путіним в грудні 2019 року в Парижі. Але фундаментальні розбіжності в трактуванні домовленостей між Україною та Росією щодо черговості виконання прописаних в Мінських домовленостях кроків (контроль України над своїм кордоном та вибори на окупованих територіях) робили їх виконання малоймовірними. Росія не погоджувалася з українськими вимогами, маючи в запасі варіант повномасштабного вторгнення, а Володимир Зеленський не бажав йти на значні поступки, і брати на себе відповідальність за «капітуляцію», як російські вимоги характеризувалася в багатьох медіа. До того ж на українського Президента чинили тиск близькі до Петера Порошенка групи активістів через гучні хоч і не багаточисельні вуличні протести. В них Володимир Зеленський бачив більшу загрозу своїй владі ніж в російській загрозі. В результаті мирний процес зайшов в тупік і Росія поставила на кардинальне вирішення «українського питання» силою — 24 лютого 2022 року почалася повномасштабне вторгнення і повномасштабна російсько-українська війна, що триває і досі і яка унесла сотні тисяч, якщо не мільйони життів.
Олігархи йдуть, а корупційні скандали залишаються
Другий блок обіцянок — це заяви Володимира Зеленського, що він буде «вироком» для корупції та зрощеного із політикою олігархату. Певні кроки Володимиру Зеленському вдалося зробити. Йому вдалося вбити «священну корову» українського політичного класу — скасувати недоторканність народних депутатів. Восени 2021 року був прийнятий «антиолігархічний закон», що встановлював критерії недопустимості одночасного концентрування економічного і політичного впливу. Через це Рінату Ахметову довелося фактично ліквідувати власні медіа-ресурси. Але говорити, що цей закон мав якесь історичне значення щодо недопущення впливу «олігархів» на політику не можна, хоча б через те, що політичне життя після 24 лютого 2022 року було фактично відмінено через війну. Ігор Коломойський теж втратив вплив, а в 2023 році був взагалі заарештований. Але говорити про перемогу над корупцією не можна. Навіть в умовах війни Україну сколихують масштабні корупційні скандали, а місце старих олігархів займають люди із оточення Володимира Зеленського. Останній приклад — скандал щодо масштабної корупції в енергетиці, що призвів до переформатування уряду, а головною особою став співвласник «Квартала-95» бізнесмен Тимур Міндіч.
Від обіцянок народовладдя до «віце-президента» Єрмака
І останній великий блок пов’язаний із фразою з інаугураційної промови Володимира Зеленського до виборців - «Кожен із Вас Президент». Він обіцяв більше враховувати думку народу через референдуми, а також змінити політичний клас і переформатувати систему влади в Україні. Першим кроком до цього стали парламентські вибори 2019 року, коли партія Зеленського без ясної ідеології здобула надзвичайний успіх, вперше в історії України сформувавши однопартійну монобільшість в парламенті і свій уряд. І тут, на мою думку успіхів найменше, - соратники Зеленського часів передвиборчої компанія на кшталт Дмитра Разумкова, Кирила Тимошенка, Олексія Гончарука та Андрія Богдана були швидко вичавлені на узбіччя політичного процесу (там лишився Разумков) та взагалі поза нього (всі інші). Уряд очолив «технократ без амбіцій» Денис Шмигаль і Кабмін втратив вплив на ключові рішення. Парламент з великою кількістю маловідомих людей не мав авторитету і перетворився на полудекорацію. Всі реальні важелі прийняття ключових рішень перебрав на себе офіс Президента на солі із «сірим кардиналом» Андрієм Єрмаком. Острівцем незалежності залишилася група, о відповідала за нові технології на чолі із міністром трансформації Михайло Федоровим, але її вплив був обмеженим. Популярний військовий головнокомандувач першого року війни генерал Валерій Залужний був відправлений у «лондонське заслання». Дійшло до того, що Андрія Єрмака в медіа почали називати «віце-президентом». Врешті-решт, його також біло звільнено після корупційного скандалу і «плівок Міндіча». Звичайно, треба враховувати війну, що об’єктивно потребує концентрації влади, але вже на 22 лютого 3022 року політична система в Україні — це повна протилежність до того, що обіцяв кандидат в Президенти Зеленський.
І найголовніше обіцянка — йти лише на один президентський термін, не чіплятися за владу І знову це поки що не можна перевірити, бо цей один термін через війну продовжився у часі і не відомо коли закінчиться. Але Володимир Зеленський зараз вже не настільки впевнений, що не піде не другий термін, це буде закінчити через обставини закінчення війни.
Звичайно, ми добре розуміємо, що немає політика, який виконав би всі свої обіцянки, звичайно на президентство Зеленського випала дві катастрофи — епідемія COVID-19 та повномасштабне російське вторгнення, найбільша після Другої Світової велика війна в Європі. Але, чи можна сказати, що Володимир Зеленський все зробив, щоб виконати свої обіцянки? І тут виборець поки що, на жаль, не може сказати своє слово.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.