Світ у 2026 році входить у фазу, де термін безпека перестає бути виключно синонімом оборони. Вона більше не живе тільки в штабах і військових доктринах. Вона сидить у ланцюгах постачання, у доступі до даних, у контролі над критичною інфраструктурою, у промисловій політиці та в тому, хто кому старший у союзах. США реально змінюють правила гри, чи виключно намагаються?
Американська рамка, зафіксована у 2026 National Defense Strategy, показова тим, що прямо перепрошиває пріоритети. Перше - оборона свого континенту та західної півкулі, причому як контроль над доступом до ключової географії та комунікацій, включно з Панамським каналом і Гренландією. Трампо-центрична логіка тут проста: менше ігор у світового поліцейського, більше сконцентрованої сили та прямої прив'язки військових інструментів до конкретних інтересів США. У тексті це подається як відмова від нескінченних воєн, але практичний наслідок інший: зовнішня політика стає жорсткішою в сенсі пріоритетів і холоднішою в сенсі підтримки союзників.
Другий вузол американської стратегії - Китай. Формула стримувати силою, а не конфронтацією звучить дипломатично, але це гра в контроль балансу: США хочуть зафіксувати такий розклад сил в Індо-Тихоокеанському регіоні, який не дасть Китаю можливості домінувати та "ветувати" доступ до економічного центру ваги. Важливо, що ця логіка зшиває військове стримування з реіндустріалізацією та оборонною промисловістю: без сильної промислової бази стратегія не може бути виконаною.
Третій елемент - союзники та розподіл відповідальності за безпеку. Це не ізоляціонізм, але це і не старе НАТО, де США автоматично закривають дефіцити інших. НАТО у цій картині - це платформа, яку Вашингтон хоче перетворити на систему, де Європейський Союз і європейські держави беруть на себе конвенційну оборону континенту, а підтримка України прямо описується як зона їх відповідальності, з обмеженою участю США. Це і є ключова небезпека для континентальної Європи: реальність, у якій американська "безпекова парасоля" стає примарною, а не гарантованою.
На майбутній розвиток безпекової політики США впливає питання Ірану. З одного боку - Трамп зацікавлений в усуненні іранської загрози не тільки заради забезпечення безпеки, а і для впливу на електоральні настрої всередині США. З іншого - американська адміністрація наразі не демонструє спроможностей до швидкої зміни режиму Аятоли. Наступні рішення щодо вирішення цієї кризи нестимуть серйозні наслідки як для США, так і для всього Близькосхідного регіону.
Китай виходить на ринок з жорсткою, але прагматичною альтернативою
Паралельно Китай продає світу іншу ідею безпеки - "holistic security". На рівні офіційної рамки це не тільки армія й кордони, а також економіка, технології, суспільство, дані, біобезпека, ШІ, кіберпростір - фактично вся держава як єдина система ризик-менеджменту. Але ключовий акцент там не технологічний і не соціальний, а політичний: пріоритет політичної безпеки, тобто захист керівної ролі КПК, як базової умови всього іншого. І тут тонкий момент: така концепція справді підвищує керованість у кризах, але одночасно легалізує розширення інструментів контролю - від регуляції даних до ширшого поля для нагляду. Ця модель для демократій є неприйнятною, але більшість держав світу, які не сповідують так звані західні цінності - можуть прагматично перейти до застосування аналогічних інструментів.
Чи реально Європа прокидається?
Що робить Європейський Союз, коли зовнішні гарантії стають менш передбачуваними, а гібридні загрози дорожчають? Він починає будувати внутрішню безпеку як повноцінну політику Союзу. Стратегія ProtectEU - це спроба перейти до більш жорсткого управління безпекою: більше обміну інформацією, сильніші правоохоронні інструменти, стійкість критичної інфраструктури, протидія гібридним загрозам і перетворення ЄС на глобального гравця у безпековому секторі.
Але тут і проявляється небезпека під виглядом безпеки. Посилення інструментів завжди тягне питання балансу прав і повноважень. Навіть у сухих повідомленнях про розвиток ProtectEU видно, що Єврокомісія говорить про розширення ролі Європол і доступ правоохоронців до даних, визнаючи, що це буде конфліктувати з приватністю та вимагатиме нових правил. Тобто Європа паралельно воює на двох фронтах: проти зовнішнього тиску та в ідеологічному полі зміни підходів, які пришеплювалися суспільствам десятками років.
Де європейці вже діють реально - це оборонпром. Програми SAFE та ReArmEurope - це майже €1 трлн на оборону. Колосальна сума, але все ж таки це тільки один із багатьох компонентів обороноздатності. Ключовий недолік ЄС, а конкретніше - країн західної Європи - це неготовність суспільств до захисту власних держав, а тим більше Союзу. Про це чітко сигналізують анти призовні протести в низці європейських країн.
Яка роль тут у Росії?
На цьому тлі Росія американцями як "стійка, але керована загроза" для східного флангу НАТО, із наголосом на ядерному арсеналі та можливостях у кібер-, космічному й підводному доменах. Це важливо тим, як ця оцінка використовується для перерозподілу відповідальності: якщо для США загроза "керована", то основний тягар має нести Європа. Для України це означає жорсткішу реальність торгів у Європі: більше розмов про власні бюджети, власний ОПК, власні запаси та мобілізаційні моделі на тлі економічної кризи в ЄС - це несе загрозу для обсягів підтримки України.
Плюс у цій новій конфігурації Близький Схід і Іран, а також роль Ізраїлю, в американському документі подані як поле, де США прагнуть обмеженої підтримки союзника, який може сам оборонятися - це ще один маркер загальної лінії: на Штати не можна розраховувати у всіх вимірах. А в Східній Азії історія з КНДР лишається класичною воєнною загрозою для Республіки Корея, але там ситуація дещо інша. Там є і американська військова присутність, і договір про взаємну оборону.
Якими стануть наслідки трансформації?
Отже, нова світова безпека у 2026 році - це одночасно три процеси. Перший - американська селективність і концентрація на пріоритетах, де західна півкуля та Індо-Тихоокеанський баланс мають більшу вагу, ніж зобовʼязання перед традиційними союзниками. Другий - китайська модель, яка змішує розвиток, технології та контроль у єдину модель державної стійкості й пропонує її як альтернативну норму. Третій - європейська внутрішня мобілізація безпеки через правоохоронні, інформаційні та інфраструктурні інструменти на фоні зростання гібридних ризиків і нервової геополітики.
Небезпека цієї нової системи безпеки в тому, що вона створює стимули, які можуть роз'їдати те, заради чого нібито й вводяться всі ці стратегії. Коли безпека стає надполітикою, нею легко виправдати протекціонізм, та експансивні дії, де правила пише сильніший. Іронія в тому, що обидва полюси - і американський "мир через силу", і китайська holistic security декларують прагнення стабільності, але обидва підштовхують світ до більшої конкуренції за контроль над критичною географією, даними, технологіями й промисловістю. Це підвищує ставки й зменшує простір для нейтральних зон.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.