Науковці закликають прискорити впровадження нового транслітераційного стандарту. Відкритий лист голові Національної асоціації україністів

У науковому середовищі триває дискусія щодо статусу та впровадження національного стандарту транслітерації ДСТУ 9112:2021. До нашої редакції "Українських Новин" звернувся доктор філологічних наук Максим Вакуленко з відкритим листом до голови Національної асоціації україністів Богдана Ажнюка.
Публікуємо текст без правок.

Відкритий лист

голові Національної асоціації україністів

Богдану АЖНЮКУ

щодо необхідності негайного й безумовного впровадження

стандарту державної мови з транслітерації

Пане Богдане,

звертаюся до Вас як до людини, яка займає відразу кілька посад, що передбачають відповідальність за розвиток української мови й мовної політики держави. І водночас – як до громадського діяча, котрий не може не розуміти ваги того, що відбувається в ці дні.

Як Вам напевно відомо, недавно група мовознавців і перекладачів звернулася до Кабінету Міністрів та Верховної Ради України з вимогою прискорити впровадження національного транслітераційного стандарту ДСТУ 9112:2021 "Інформація і документація – Кирилично-латинична транслітерація і латинично-кирилична ретранслітерація українських текстів. Правила написання".

ЗВЕРНЕННЯ

Просимо прискорити впровадження національного транслітераційного стандарту ДСТУ 9112:2021 як стандарту державної мови, яке було розпочате в 2024 році листом до Кабінету Міністрів України ВА-17739112 від 01.09.2024 і про що йшлося в листах Міністерства юстиції України від 02.09.2024 № 122528/В-26911/7.1.3 (вх. № 1351/24 від 03.09.2024) і Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.09.2024 № 3269/В-3189/24-ЗВГ (вх. № 1358/24 від 04.09.2024) та від 04.09.2024 № 3282/В-3213/ПВТ/24-ЗВГ (вх. № 1364/24 від 05.09.2024).

Звернення підписали учасники ІV Міжнародної конференції Української асоціації когнітивної лінгвістики і поетики (УАКЛіП) "Лінгвістика і виклики сучасного світу: перетинаючи дослідницькі кордони" (22-23 травня 2025 р.):

Бондаренко Є.В., доктор філологічних наук, професор, професор кафедри англійської філології та методики викладання іноземної мови Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

Вакуленко М.О., доктор філологічних наук, старший науковий співробітник, науковий співробітник Університету прикладних наук "Вища школа Дармштадта", Дармштадт, Німеччина

Воробйова О.П., доктор філологічних наук, професор, професор кафедри теорії, практики та перекладу англійської мови факультету лінгвістики Національного технічного університету України "КПІ імені Ігоря Сікорського"

Голик С.В., кандидат економічних наук, доцент, завідувач кафедри англійської філології Ужгородського національного університету

Давидюк Ю.Б., кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри германської філології та перекладознавства Хмельницького національного університету

Демʼянчук Ю.І., кандидат економічних наук, доцент кафедри іноземних мов та перекладознавства Львівського державного університету безпеки життєдіяльності

Кирніс Н.І., кандидат економічних наук, доцент кафедри готельно-ресторанної та курортної справи Полтавського університету економіки і торгівлі

Китаєва С.О., кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри англійської мови Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Кутаєва Н.О., асистент, аспірант кафедри англійської філології Львівського національного університету імені Івана Франка

Кущ E.O., кандидат філологічних наук, доцент, доцент Національного університету "Запорізька політехніка"

Орлов О.П., кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри англійської та німецької філології Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

Присяжнюк Л.Ф., кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри іноземних мов Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Радецька С.В., кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри лінгвістики та перекладу Київського столичного університету імені Бориса Грінченка

Самосієнко Я.Я., аспірант Національного технічного університету України "КПІ імені Ігоря Сікорського"

Філіппова Н.М., кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри прикладної лінгвістики Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова

Чередниченко О.І., доктор педагогічних наук, професор, академік АН вищої школи України, Академік-секретар Відділення філології, мистецтвознавства і масової комунікації Академії наук вищої школи України

Черноватий Л.М., доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри перекладознавства імені Миколи Лукаша Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

Отже, наукова спільнота свою роботу зробила.

І Ви не можете цього не знати: національний стандарт ДСТУ 9112:2021 – це не про "зручність" і не про "опцію". Це – елемент інформаційної, технологічної, гуманітарної та культурної безпеки держави, адже він:

• фіксує тяглість багатовікової української писемної традиції;
• нейтралізує російські наративи про "вторинність" і "меншовартість" української мови;
• узгоджує українську транслітерацію з європейськими нормами;
• дозволяє коректно латинізувати давні та сучасні тексти – від <ѣ> до <ϖ>;
• є ключовою умовою успішної мовно-технологічної, правової та історико-культурної євроінтеграції України.

Науковий підхід до передачі назв українських історико-культурних та мовних пам'яток передбачає транслітерацію згідно з українськими нормами текстів давньоукраїнського та староукраїнського періодів, зокрема назви публікацій, які мають екзистенційне значення для України, наприклад:

Бεрында, Памво. Лєξɪкѻ́́н славєнорώсскїй, и̉ и̉мєнъ тлъкова́нїЄ. Кɪио́вїѧ, 1627. URL: http://litopys.org.ua/berlex/be03.htm.

Національний транслітераційний стандарт ДСТУ 9112:2021 – це єдиний чинний в Україні нормативний документ, який містить увесь реєстр історичних українських літер. Тож його використання як основи для стандарту державної мови з транслітерації є не тільки науково обґрунтованим, а й юридично необхідним.

Більше інформації про цей стандарт міститься в моїй доповіді на семінарі НАН України "Інформація. Мова. Інтелект" 30 вересня 2024 року (https://site.ua/maksym.vakulenko/prikladni-ta-ekzistenciini-aspekti-vprovadzennya-nacionalnogo-standartu-ukrayinskoyi-latinici-iy5n3rn), а також у фахових публікаціях, зокрема:

Vakulenko, Maksym. (2024). Transliteration. In Encyclopedia of Slavic Languages and Linguistics Online, Editor-in-Chief: Marc L. Greenberg, General Editor: Lenore A. Grenoble. DOI: 10.1163/2589-6229_ESLO_COM_038593. URL: https://referenceworks.brill.com/display/entries/ESLO/COM-038593.xml?ebody=full-html.

Вакуленко М. О. Прикладні та екзистенційні аспекти впровадження національного стандарту української латиниці. Studia phililogica 1(24). (2025). С. 45-60. DOI: 10.28925/2311-2425.2025.244.

Пане Богдане, всі ми знаємо, як Ви полюбляєте розповідати різні історії з власного життя, за нагоди і без. У мене теж є чимало цікавих і, головне, повчальних історій, одну з яких я хочу тут розповісти. Це історія появи згаданої вище статті в міжнародній "Енциклопедії слов'янських мов і лінгвістики".

У 2022 році – саме в рік повномасштабної російської агресії – я надіслав рукопис своєї статті про транслітерацію історичних українських текстів до редакції міжнародного журналу "Babel". Як український мовознавець, я хотів тим самим зробити свій внесок в боротьбу з російськими спотвореннями історії слов'янських мов, які складають помітну частину інформаційної війни РФ проти України. Двоє рецензентів – а це були американець і європеєць – відхилили рукопис, зазначивши такі "причини":

• українська мова не може бути такою давньою;
• посилатися на Юрія Шевельова не варто, бо його колись критикував такий собі H. Leeming;
• у білоруських і російських мовознавців брова полізе вгору, якщо вони почитають цю статтю;
• варто обмежитися транслітерацією сучасної української мови.

Як самі бачите, це типовий набір російських пропагандистських гасел. На жаль, мусимо визнати, що світова славістика перебуває нині під російським каблуком.

Я подав заперечення, відстоюючи український погляд на історію слов'янських мов. І це, зрештою, дало бажані плоди: до мене особисто звернувся Марк Грінберг і запропонував написати до своєї енциклопедії ключову статтю про транслітерацію.

Я переконаний, що Ви вже прочитали цю статтю і зрозуміли її непересічне значення для всієї україністики. Так, це саме та стаття, про яку йшлося вище.

І ця історія має не менш повчальну передісторію. Перед тим я надіслав подібний текст до редакції провідного українського мовознавчого журналу "Мовознавство". Хотілося, щоб українські мовознавці знали і розуміли важливість запропонованих підходів до латинізації історичних українських текстів. Вам, мабуть, цікаво буде дізнатися (чи, може, згадати?), яким же чином "Мовознавство" підтримало цю важливу справу. Тож процитую тут відповідь анонімного рецензента.

"У практиці багатьох наукових видань для відтворення староукраїнських мовних елементів у складі наукових публікацій традиційно використовується так звана гарвардська транслітерація, розроблена в Українському науковому інституті Гарвардського університету (детальніше див. Відтворення українських власних назв (антропонімів і топонімів) іноземними мовами. Доповіді та повідомлення. – К. 1995. – С.21-30.). Пропонована автором система невиправдано ускладнена, сповнена внутрішніх суперечностей і здатна дезорієнтувати користувача".

У цьому пасажі все прекрасно.

Як член редколегій кількох міжнародних видань, мушу насамперед привернути Вашу увагу до надто своєрідної методики посилання на джерела, яку використовує редколегія. В авторитетних міжнародних виданнях дотримуються практики посилань на нові публікації – переважно не старіші 5 років. Посилання на давню роботу віком 25 років можливе за умови, що це відома монографія якогось дуже знаменитого автора. Тут, звичайно, автор знаменитий, що й казати: аж цілий директор поважного мовознавчого інституту (ой, невже це знову Ви?). Але, за всієї поваги, нерецензована доповідь на київській конференції навряд чи дотягує до рівня монографії. Чи Ви іншої думки?

Крім того, етика фахових журналів передбачає посилання на першоджерело, а не на його переспів. Бо виходить як в анекдоті про Челентано, якого "Вассо напел". І тут теж цікаво. Адже якщо подивитися безпосередньо на так звану "гарвардську транслітерацію", про яку так таємничо згадує анонімний рецензент (https://www.loc.gov/catdir/cpso/romanization/ukrainia.pdf), то можна легко переконатися, що "староукраїнських елементів" у ній немає. Від слова "зовсім".

Скидається на те, що фінт із застарілою доповіддю був просто спробою завуалювати "голого короля".

Як Ви сприймаєте таке підлабузнювання до високопосадовця коштом української мови?

На тлі цих розчульних проявів беззастережного служіння українській гуманітарній науці страждання "дезорієнтованого" рецензента щодо "ускладненості" запропонованого транслітераційного механізму набувають особливої пікантності. Штука в тому, що питання транслітерації студенти філологічних факультетів вивчають у курсі "Вступ до мовознавства". На першому році навчання.

Зуміли розібратися в цих правилах навіть вікіпедисти (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%A1%D0%A2%D0%A3_9112:2021) – а, як відомо, автором Вікіпедії може стати кожен, незалежно від рівня освіти.

Але для кваліфікованих рецензентів "Мовознавства" це не під силу.

І що ми тут маємо в "сухому залишку" від "Мовознавства"? Правильно: сприяння російській пропаганді, яка теж намагається всіх переконати, що ніякої староукраїнської мови не було й бути не може.

Тож українське суспільство чекає від Вас принципової реакції на цей милий факт.

Ваша належна реакція як громадського діяча була б дуже доречною – адже, як ми знаємо, державні установи не мають права втручатися в роботу видань. Але громадські діячі та організації можуть і повинні ставити цим виданням "незручні" запитання, якщо дії цих видань суперечать інтересам української держави.

Це навіть не про євроінтеграцію. І навіть не про афроінтеграцію. Чи Вам відомо, що Південна Африка видає скопусівський журнал "Lexikos", присвячений проблемам лексикографії? А скільки українських мовознавчих журналів увійшли в цю престижну базу? Як на цьому тлі виглядає "Мовознавство"? І що з цим робитимемо? Будемо, як і раніше, сповідувати радянську практику безглуздих і безхребетних посилань на дуті "партійні гавторитети" і відтак залишатися на узбіччі світових мовознавчих процесів? Чи, може, почнемо нарешті підтримувати науку, яка нині вкрай потрібна для виживання всієї нації?

Як визнаний в Україні мовознавець, як голова Національної асоціації україністів (НАУ), як директор поважного мовознавчого інституту, як академік НАН України, Ви, безумовно, добре розумієте, чому транскодувальна таблиця, яка лежить в основі Постанови № 55 Кабінету Міністрів України "Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею" від 27 січня 2010 року, непридатна для таких цілей.

Щоб не забирати Ваш час, я лише коротко підсумую основні хиби цієї постанови.

1. Постанова№55 не містить букв давньоукраїнського та староукраїнського алфавітів – <ȣ>, <ϖ>, <ѥ>, <ѧ>, <ѭ> та інших, у той час як ці літери наявні в зорієнтованих на російську мову славістичних нормативних документах. Таким чином, використання цієї постанови сприяє закріпленню необґрунтованого домінування російської мови.
2. Постанова№55 непридатна й до сучасних текстів, оскільки не забезпечує основної вимоги транслітерації – взаємної однозначності (ізоморфності) вихідного й транслітерованого записів. Це є наслідком некоректної латинізації таких літер: г – h (уживання модифікатора h як окремої літери, що спричиняє неоднозначності при передачі слів із літерами ж – zh, х – kh, ч – ch, ш – sh), є – Ye / ie (представлення іншими літерами, різна форма латинізованого представлення залежно від позиції літери в слові), ї – i (представлення іншою літерою), й – y / i (представлення іншими літерами, різна форма латинізованого представлення залежно від позиції літери в слові), ц – ts (представлення іншими літерами), ь – ігнорування, ю – Yu / iu (представлення іншими літерами, різна форма латинізованого представлення залежно від позиції літери в слові), я – Ya / ia (представлення іншими літерами, різна форма латинізованого представлення залежно від позиції літери в слові). Ці неоднозначності виникають для 8 з 33 літер українського алфавіту, що становить майже чверть від їхнього загального числа.

Через це помітну кількість романізованих українських назв неможливо ідентифікувати: Гальченко – Галченко (Halchenko), Паньківська – Панківська (Pankivska), Польова – Полова (Polova), Лялько – Ліалко (Lialko), Возіанов – Возянов (Vozianov), Пії – Пій (Pii), Юрівка – Юр'ївка (Yurivka), Лар'їн – Ларін (Larin), Левитський – Левицький (Levytskyi) тощо. Крім таких слів, українські тексти можуть містити в собі спеціальні літерні позначення та абревіатури. Тож ігнорування вимог взаємної однозначності та зворотливості робить відновлення вихідного тексту неможливим. Експоненційне зростання інформаційних потоків, значна частина яких потребує латинізації, робить подібні системи непридатними для теперішніх і майбутніх лінгвістичних технологій.

Така орієнтація на поширені світові мови – англійську та російську – ставить Україну в один ряд із країнами третього світу (Камерун, Мозамбік та інші), які до приходу завойовників своєї писемності не мали і тому змушені орієнтувати свою писемність на мову метрополії. Але ж українська мова має давні писемні традиції, і нам не личить так її принижувати.

1. Назва Постанови №55 – "Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею" – свідчить, що вона стосується виключно алфавіту, тобто впорядкованої послідовності окремих літер а, б, … ю, я, і не є придатною для текстів (назв), які складаються з буквених комбінацій.
2. Після прийняття Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" (далі – Закону), який вимагає латинізувати українські назви таким чином, щоб забезпечувати українське звучання, Постанова № 55 є сумнівною і з правового погляду, оскільки зорієнтована не на українське, а на англійське та російське звучання. Зокрема, передача йотованих через "y" та "i", а "ц" через "ts" орієнтує читача на англійську вимову, а передача "ї" як "і" та відсутність знака м'якшення в суфіксах "ець" і "ськ" відтворює вимову російську: Ємець – Yemets, Донецьк – Donetsk, Південноукраїнськ – Pivdennoukrainsk. Це суперечить ст. 36, 40, 41 Закону.

Загалом же, реалізована в цій таблиці латинізація з урахуванням граматики мови-реципієнта (з недосяжною метою забезпечити "легке" читання) є різновидом практичної транскрипції і не є транслітерацією. Таке сплутання понять свідчить про недостатній науковий рівень розробки, адже принципи транслітерації відомі не тільки укладачам транслітераційних стандартів: їх викладають на першому році навчання на філологічних факультетах у курсі "Вступ до мовознавства". Крім того, лінгвістично невиправданою є орієнтація на англійську мову, яка посідає тільки третє місце в світі за кількістю носіїв мови. Тож мовна картина світу для більшості людства визначається зовсім не англійською мовою.

Як Ви самі чудово розумієте, це не "дрібні недоліки". Це – системні вади, які роблять Постанову № 55 КМУ цілковито непридатною для сучасних лінгвістичних технологій, інформаційних систем, цифрових реєстрів і наукової роботи, а також для широкого вжитку. Що за грамотії складали таблицю, яка лежить у її основі?

Унаслідок цих вад Постанова суперечить низці норм Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", зокрема:

– ст. 36, 40, 41 – щодо збереження української фонетичної форми у власних назвах;

– ст. 39 і 40 – які вимагають саме транслітерацію, а не практичну транскрипцію;

– ст. 7 – щодо поширення української мови у світі.

Отже, державні органи фактично змушені порушувати Закон, застосовуючи непридатний документ, який не є стандартом державної мови.

У своєму листі № 1.1/25593-25 від 05.12.2025 МОН України зазначає: "З огляду на норми Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", а також вимоги до представлення результатів досліджень вітчизняних вчених у міжнародному академічному середовищі, Постанова потребує перегляду та актуалізації з урахуванням лінгвістичних норм і термінологічної уніфікації".

Таким чином, непридатність Постанови № 55 КМУ визнано вже на рівні міністерства.

Позиція МОН України в питанні транслітерації зрозуміла, і вона чітко проукраїнська.

Мовознавці та перекладачі, які підписали колективне звернення щодо впровадження національного транслітераційного стандарту ДСТУ 9112:2021, є провідними фахівцями України у сфері перекладознавства та фонетики – двох важливих аспектів, яких стосується транслітерація. Нагадаю, що в основі цього стандарту лежить рішення авторитетної Транслітераційної комісії від 16 листопада 2000 року, яку було створено розпорядженням тодішнього Президента НАН України Бориса Патона після депутатського звернення Леся Танюка та Павла Мовчана і до складу якої ввійшли провідні українські мовознавці – Василь Німчук, Іван Вихованець, Ніна Клименко, Григорій Півторак та інші.

Автор стандарту, секретар Транслітераційної комісії, має унікальний доробок у сфері транслітерації: декілька міжнародних грантів, серед яких грант програми Фулбрайта, 3 гранти програми Erasmus Mundus, доповіді на численних міжнародних конференціях і понад 70 публікацій у фахових виданнях, серед яких 4 статті у міжнародних журналах, які індексуються в базі Scopus. Це єдиний український мовознавець, який є автором ключової статті в міжнародній енциклопедії про транслітерацію.

Застосування національного транслітераційного стандарту ДСТУ 9112:2021 та відповідного стандарту державної мови з транслітерації особливо важливе для того, щоб користуватися в цих випадках українською нормою, а не російською, англійською чи ще якоюсь. Своєю чергою, такий підхід відповідає вимогам Закону, зокрема в таких частинах:

– п. 6в і 6є ст. 3 – щодо використання української мови в міжнародному спілкуванні та її вивчення за кордоном,

– ст. 36, 40, 41 – щодо правопису власних назв, географічних об'єктів, імен і прізвищ,

– ст. 7 – щодо поширення української мови у світі.

Будь-яке зволікання з затвердженням стандарту державної мови з транслітерації призводить до подальших порушень Закону і до подальшої підтримки російської мови на міжнародній арені.

На жаль, Національна комісія зі стандартів державної мови (НКСДМ) фактично начхала на думку фахівців і на потребу України в науково обґрунтованій транслітерації. У листі № 2/2213/25 від 19.09.2025 її голова Юлія Чернобров зазначила, що Комісія "ухвалила рішення про відмову в прийнятті до розгляду проєкту стандарту державної мови з транслітерації", зробивши спробу зупинити всі подальші пропозиції в цьому напрямі: "повторні звернення не підлягають розгляду одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті". Як члену Колегії при НКСДМ, Вам напевно відомо про це рішення. Очевидно, Ви здогадуєтеся також, що таке рішення суперечить п. 1 ст. 44 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", де зазначено, що Комісія напрацьовує стандарти державної мови з урахуванням пропозицій профільних наукових установ. НКСДМ проігнорувала пропозиції українських фахівців, не залучивши жодної наукової установи, яка передбачена Законом і які я перелічував у листі ВА-19157044/Д2 до Кабінету Міністрів від 14.08.2025.

Тож проблему далеко не вирішено, і тут важить публічна думка кожної небайдужої і, головне, відповідальної особи.

На тлі чіткої державницької позиції провідних українських мовознавців і МОН України незрозумілою лишається позиція НАУ, а також позиція НАН України, до яких Ви маєте особисту адміністративну причетність.

Як Ви добре пам'ятаєте, 30 вересня 2024 року відбувся науковий семінар НАН України "Інформація. Мова. Інтелект", де я зробив доповідь про транслітераційний стандарт. Ви там навіть виступили в обговоренні. За підсумками семінару його керівник академік Володимир Широков запропонував створити робочу групу з учасників цього семінару, щоб напрацювати рекомендації для уряду України щодо транслітерації. Дивним чином на наступне засідання відділення літератури, мови та мистецтвознавства (ЛММ) НАН України 5 листопада 2024 року, яким керує в. о. академіка-секретаря Богдан Ажнюк (який збіг!) і де обговорювалися пропозиції семінару, його не було запрошено. Зате виступив академік Микола Жулинський, який (за всієї поваги до минулих заслуг) не має ніякої кваліфікації в питаннях транслітерації, не був – за моїми даними – присутній на семінарі і не чув моєї доповіді, але який чомусь узявся виступати. Не дивно, що він запропонував нічого не змінювати і до останнього триматися Постанови № 55 КМУ. З незрозумілих причин саме ця позиція й лягла в основу Постанови відділення ЛММ НАН України від 5 листопада 2024 року.

У зв'язку з цією цікавою подією маю до Вас декілька запитань, на які хотів би отримати публічні від Вас відповіді.

• Чому не було запрошено Володимира Широкова?
• Хто з присутніх на засіданні відділення ЛММ НАН України 5 листопада 2024 року має кваліфікацію в питаннях транслітерації (принаймні публікації за останні 5 років)?
• Чи було на цьому засіданні взято до уваги необхідність латинізувати історичні українські тексти, що має екзистенційне для України значення?
• Чи було на цьому засіданні взято до уваги міжнародно визнані принципи транслітерації?
• Чи були на цьому засіданні взяті до уваги вимоги до латинізації текстів, які виникають при опрацюванні природного мовлення?
• Чию позицію підтримуєте особито Ви: проукраїнську і кваліфіковану позицію академіка Широкова чи нефахову думку академіка Жулинського?
• Я правильно розумію, що єдиним фахівцем на цьому зібранні, який розуміється на транслітерації, міг би бути Володимир Широков, але Ви цього не допустили?

Як наділена владою особа, Ви напевно розумієте, що в цей складний для держави час українські мовознавці мусять використовувати будь-яку можливість, щоб посилити спротив інформаційним атакам ворога, в яких він намагається представити українську мову вторинною, неповносправною, меншовартісною і недолугою. Як відомий український мовознавець, Ви напевно розумієте непересічне значення для цієї справи коректної транслітерації українських історичних текстів, яка базується на українській правописній традиції, а не на російській чи англійській. Як голова Національної асоціації україністів, Ви маєте великі можливості для того, щоб донести до колег цю інформацію про необхідність переходу до транслітерації за нормами національного транслітераційного стандарту ДСТУ 9112:2021. Як віце-президент Міжнародної асоціації україністів (МАУ), Ви маєте всі можливості, щоб донести цю інформацію до керівництва МАУ та до міжнародних колег, щоб вони підтримали україноцентричний підхід до транслітерації історичних українських текстів. Вам буде нескладно досягти порозуміння – адже, наприклад, Інститут славістики Віденського університету, де працює президент МАУ Міхаель Мозер, у 2024 році запрошував мене прочитати лекцію про національний стандарт української латиниці.

Ураховуючи викладене, прошу Вас:

• ужити заходів для поширення серед україністів інформації про необхідність використання національного транслітераційного стандарту ДСТУ 9112:2021;
• відповідно до Звернення учасників ІV Міжнародної конференції Української асоціації когнітивної лінгвістики і поетики (УАКЛіП) "Лінгвістика і виклики сучасного світу: перетинаючи дослідницькі кордони", посприяти якнайшвидшому затвердженню на цій основі стандарту державної мови з транслітерації, який:

– відповідає букві та духу Закону;

– ґрунтується на науково встановлених українських нормах;

– гарантує державну, культурну та інформаційну безпеку України;

– забезпечує міжнародну відповідність визнаним у Європі транслітераційним стандартам на базі ISO 9 та євроінтеграційний курс держави;

• ужити заходів для належного фахового висвітлення питань української транслітерації в українських академічних журналах;
• звернутися до президента НАН України Анатолія Загороднього з тим, щоб належним чином розглянути пропозиції семінару "Інформація. Мова. Інтелект" від 30 вересня 2024 року щодо створення робочої групи з транслітерації.

... Фахівці зробили свій крок.

Держава почала формальний процес.

І тепер увага – на Вас.

Бо саме Ви очолюєте інституцію, від якої суспільство очікує фахової, принципової, державницької позиції. Наукова громадськість України та світу мусить знати:

• Чи визнає Національна асоціація україністів, що Постанова № 55 КМУ є застарілою й непридатною?
• Чи підтримає вона впровадження ДСТУ 9112:2021 як стандарту державної мови з транслітерації?
• Чи розуміє керівництво НАУ потребу в такому стандарті для розвитку лінгвістичних технологій?
• Чи вважає керівництво НАУ прийнятною реакцію академічного журналу "Мовознавство" на рукопис статті про історичну українську транслітерацію?
• Чи вважає керівництво НАУ, що українська мова має право на власну, а не колоніально адаптовану латинізацію?
• Чи виступить її голова з офіційною заявою щодо цього питання?

Прошу не забути відповісти також на поставлені вище запитання стосовно Постанови ЛММ НАН України від 5 листопада 2024 року.

Пане Богдане, нині мовчання – це теж позиція.

І суспільство має право знати, яку саме позицію обрали Ви.

Настав момент, коли від мовних інституцій України потрібна чітка й принципова відповідь на актуальне екзистенційне питання:

ми захищаємо українську писемну традицію чи залишаємо її на узбіччі?

Ви маєте всі повноваження, усі знання й усю відповідальність, щоби вплинути на державні процеси.

Або показати, що не вважаєте це необхідним.

У будь-якому випадку це побачить суспільство.

 

Від імені учасників ІV Міжнародної конференції

Української асоціації когнітивної лінгвістики і поетики (УАКЛіП)

"Лінгвістика і виклики сучасного світу: перетинаючи дослідницькі кордони" (22-23 травня 2025 р.)

Максим ВАКУЛЕНКО,

секретар Транслітераційної комісії,

автор ДСТУ 9112:2021,

доктор філологічних наук.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.