У міжнародній політиці завжди існує спокуса шукати стратегічні рішення. Для України таким символом стала 5-та стаття Вашингтонського договору — колективна оборона НАТО. Це той випадок, коли напад на одну країну прирівнюється до нападу на всіх. Проте шлях України до Альянсу буде тривалим і складним, навіть за сприятливого політичного сценарію. Тому перед Києвом постає стратегічне завдання: в якому форматі може існувати безпекова парасолька НАТО після завершення гарячої фази війни?
Розгляньмо, як може реалізовуватися сенс статті 5 для України, до набуття членства в Альянсі. Їхня цінність полягає не лише в компенсації відсутності членства, а й у формуванні власної моделі безпеки, більш гнучкої та прив’язаної до національних інтересів.
Ключовим напрямом є повітряна безпека. Війна показала, що саме масовані ракетні й дронові атаки стали головним інструментом тиску Росії на Україну та Європу. Лише у 2023–2024 роках російська армія запустила по Україні тисячі ракет і десятки тисяч ударних БпЛА, і саме системи ППО дозволили зберегти енергетичну інфраструктуру від колапсу. Україна вже отримує комплексні рішення — від американських Patriot і NASAMS до німецьких IRIS-T і французьких Crotale, італійських Samp-T. Це доводить: Київ поступово інтегрується у європейську систему ПРО, навіть без формального членства в НАТО.
Проте майбутнє лежить у двох площинах. Перша — інтеграція українських потужностей ППО в єдину архітектуру разом із країнами ЄС. Ініціатива «Європейський небесний щит», яку просуває Німеччина, вже передбачає координацію між країнами НАТО та партнерами. Україна може стати східним сегментом цього щита, фактично створивши майданчик для прикриття Польщі, Словаччини, Румунії та країн Балтії.
Друга площина — локалізація виробництва. Дискусії про спільне виробництво Patriot або IRIS-T в Україні вже переходять із політичних заяв у практичний вимір. Rheinmetall оголосила про відкриття спільного підприємства з виробництва боєприпасів, а в переговорах із США та Німеччиною обговорюється саме розгортання ліній виробництва ППО. Якщо Київ зможе перетворитися на хаб із виробництва та сервісу, це не лише знизить залежність від зовнішніх поставок, а й забезпечить довгострокову гарантію проти російських атак.
Війна в Україні створила реалії для тестування сучасних технологій. Наприклад, адаптація системи NASAMS під українські умови та швидке інтегрування «FrankenSAM» — гібридів радянських ракет із західними пусковими установками — доводять гнучкість і технологічний потенціал. Якщо цю практику закріпити на інституційному рівні, то Україна стане невіддільною частиною оборонної архітектури Європи.
Морська безпека. Контроль над Чорним морем для України є не лише військовим, а й критично економічним завданням. Понад 60% українського експорту традиційно йшло морськими маршрутами, і без гарантій для судноплавства економіка фактично задихається. Будь-який збій у роботі «зернового коридору» чи блокада портів одразу позначаються на валютних надходженнях, бюджетних можливостях і навіть глобальній продовольчій безпеці. Саме тому гарантії на морі прирівнюються до гарантій існування держави.
Турецький фактор стає визначальним. Анкара контролює Босфор і Дарданелли, а отже — ключ до вільного доступу українських суден у Середземне море. Саме участь Туреччини у регіональних форматах може закріпити механізм колективного стримування. Британія вже запропонувала власні ініціативи щодо страхування судноплавства і передачі Україні досвіду в протимінних операціях. Це створює передумови для виникнення своєрідної «морської парасольки», яка б функціонувала за логікою повітряної оборони.
Водночас Україна довела, що здатна змінювати баланс сил асиметричними методами. Удари морських дронів по російському флоту, витіснення його з частини акваторії Чорного моря та блокування баз у Севастополі показали, що навіть без потужних авіаносців і класичного флоту можливо обмежувати свободу дій противника. Це не лише військова інновація, а й сигнал союзникам: інвестиції у розвиток українських морських технологій приносять стратегічний ефект.
В цьому кейсі дедалі актуальнішою стає потреба у створенні механізму міжнародних гарантій безпеки, який працював би за логікою статті 5 НАТО: будь-яка атака на українську морську інфраструктуру чи судноплавство розглядалася б як загроза колективній безпеці всього регіону. Це може передбачати спільні патрулі, інтегровану систему моніторингу, координаційний центр з реагування та чіткі зобов’язання союзників щодо допомоги у випадку загострення. Такий підхід не лише знизить ризики блокади портів, а й зміцнить переговорні позиції України у регіональній безпековій архітектурі.
Інвестиції в оборонно-промисловий комплекс. Тут ставка має робитися не на стару радянську спадщину, а на інтеграцію з європейськими та американськими компаніями. Rheinmetall, BAE Systems, Northrop Grumman — приклади того, що спільні виробництва в Україні можливі. Вони не лише дають робочі місця, а й створюють ефект незворотності західної присутності: знищення таких заводів означало б удар по інтересах самого Заходу. Особливе місце займає данська модель фінансування допомоги. Копенгаген ще 2022 року запустив спеціальний фонд для України, куди спрямовує кошти державного бюджету та приватних компаній. Ці гроші йдуть не лише на закупівлю зброї, а й на спільні виробництва, ІТ-рішення, навчання. Така схема може стати прикладом для інших країн: чим більше донорів вкладатимуть у сталу інфраструктуру оборони, тим менше Україна залежатиме від ситуативної політичної кон’юнктури.
Двосторонні та багатосторонні безпекові угоди, в яких, зокрема, країни-члени НАТО візьмуть на себе зобовʼязання з забезпечення спільної безпеки, адже безпека України сьогодні - це безпека всієї Європи.
У підсумку, 5-та стаття Вашингтонського договору може бути реалізована без членства в самому Альянсі. Україна може створювати з державами-членами Альянсу власну систему спільної безпеки через поглиблення партнерства у сфері технологій, виробництва, розвідки, проведення спільних оборонних операцій. Реалії сучасної війни демонструють: надійнішою за дипломатичні декларації є зброя, яка стримує агресора на землі, в морі та в небі. І саме в цьому полягає наш шлях до реальної, а не декларативної безпеки, на відміну від Будапештського меморандуму.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.