15 серпня 2025 відбудеться історична подія - зустріч президента США Трампа з російським диктатором Путіним. Сьогодні вся увага мейнстримних медіа прикута саме до того, як результати цієї зустрічі вплинуть на Україну, а конкретніше - на сценарії завершення війни. Водночас тотально ігнорується факт значення цієї зустрічі для Трампа, а точніше він зводиться до бажання президента США отримати “Премію Миру”. Але тут ситуація значно складніша, і ось чому.
Передумови створення напруженої ситуації
Трамп будує імідж миротворця та dealmaker - стратегія абсолютно зрозуміла та органічна для його персоналії. Він вже досяг значних результатів - посадив за “стіл миру” Вірменію та Азербайджан, повпливав (як мінімум в його баченні) на врегулювання між Індією та Пакистаном, подолав іранську загрозу та врятував свого важливого союзника - Ізраїль. Але успіхи іноді затьмарюють погляд та оцінку ситуації. Один провал може перекреслити всі попередні успіхи.
Сьогодні провалом, або ж найвагомішою перемогою - для Трампа може стати саме питання завершення війни в Україні, адже він від самого початку обрав помилкову стратегію розв’язання ситуації як в дипломатії, так і в комунікації зі своїми виборцями. Першою помилкою були заяви про швидке врегулювання. Так - вони давали вау-эффект на початку, але потім повернулися медійною катастрофою для адміністрації. Друга помилка - загравання з російським диктатором зі слабких позицій. Трамп, який любить приводити карти у приклад - відразу викинув свої найпотужніші козирі тиску на Путіна. Перший - вступ України до НАТО, другий - військова підтримка України. В будь-яких перемовинах варто надавати найбільшої ваги пунктам, в яких потім можна піти на компроміс для досягнення основної мети, але радники Трампа, на жаль, цього не розгледіли. Третій пункт - тиск на Україну, тут американська адміністрація не врахувала силу нашої позиції. Україна ніколи не піде на антиконституційні рішення, або поступки, які відкривають двері для повторного російського вторгнення через декілька років. У всіх цих ситуаціях президент США виглядав, м’яко кажучи, погано.
Для мене залишається загадкою, як радники президента США працюють з громадською думкою та соціологічними даними. Більшість американців вважають Путіна та Росію не друзями, а загрозою. Також значна частина американського населення підтримує Україну. Паралельно є чітка позиція більшості конгресу - США залишається союзником України в цій війні, а не виключно медіатором. Доказами цьому слугують не тільки публічні заяви, а й рішучі дії. Чітким прикладом слугує санкційний законопроєкт Ліндсі Грема, а також всі попередні пакети допомоги, за які при Байдені голосували обидві партії.
В що вірить та чого добивається Путін
Можливо я когось здивую, але Путін щиро вірить “патєрь нєт” та “на фронтє всьо стабільно”. Це абсолютно стандартна практика для будь-якого репрессивного диктатор, адже йому просто бояться доповідати про реалії. За такою логікою - кремлівський диктатор не бачить жодного приводу відступатися від своїх вимог. Також на це серйозно впливає нерішучість країн заходу у питанні санкційного тиску. Так, в цьому питанні багато підводних каменів, і санкції, які введені на цей час - працюють. Але працюють вони тільки в довгостроковій перспективі, поступово виснажуючи російську економіку. Існують санкції та інші економічні механізми, які могли б розвалити російську економіку тут та зараз та покласти край агресивній політиці маргіналізовані держави. Але на жаль станом на сьогодні для їх введення не вистачає політичної волі наших партнерів. Країни ЄС ще не до кінця відмовилися від закупівлі російських енергоносіїв, а в США Трамп гальмує введення вирішальних методів економічного тиску через дипломатичні маніпуляції Росії.
Чітким індикатором того, що вторинні санкції проти партнерів РФ завдали б безпрецедентний удар по економіці агресора є те, що Путін пішов на зустріч з Трампом для відтермінування їх введення. Тут і прослідковується стратегія Кремля - відтягування часу та намагання загарбати якнайбільше територій в той самий час. Про це свідчать і останні військові маневри окупаційної армії на Донбасі. Путін користується довірою Трампа, яка вже тримається на останніх ниточках та продовжує загравати з его американського лідера.
Російська сторона хоче знову обкласти Трампа солодкою брехнею та спробувати м’яко нав’язати свій порядок денний, при цьому виграючи для себе час на військові маневри.
На сьогодні існує декілька сценаріїв розвитку подій
- Найгірший. Трамп ведеться на маніпуляції Кремля та відтерміновує тиск на Росії на невизначений термін
- Помірний. Росія виходить на перемовини з не реалістичними вимогами, це ні до якого результату не призводить, але продовжується узгодження позицій сторін та консультації щодо врегулювання. Це затягує війну та підіграє Путіну, але й не примушує Україну до укладання поганих угод.
- Гарний, і навіть цілком реалістичний. Путін висуває неприйнятні умови, терпіння Трампа на цьому закінчуються та вводяться серйозні санкції проти Росії та її партнерів. Також нарощується продаж зброї Україні, або навіть повертається передача в борг.
- Фантастичний та маловірогідний. Путін іде на безумовне припинення вогню та сідає за стіл перемовин для укладання мирної угоди.
У випадку реалізації сценаріїв 1 та 2 - Трамп отримує серйозні репутаційні наслідки - перед партнерами, на міжнародній арені, перед електоратом, перед Конгресом. Фактично одна помилка може перекреслити всі попередні досягнення президента США. У випадку реалізації сценаріїв 3 та 4 - Трамп підтверджує свій статус миротворця, отримує премію миру та нарощує підтримку серед населення.
На сьогодні найголовніше - щоб Трамп вчасно розгледів дволичність кремлівського диктатора та обрав правильну стратегію. Допомагають в цьому йому й Україна, й країни ЄС, тож шанси на це досить великі. Коли президент США прийде до цього - переможе і він, і Україна.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.