З 7 по 10 травня 2025 року Сі Цзіньпін здійснив один із найбільш демонстративних і символічних візитів у своїй кар'єрі. Приїхавши до Москви на запрошення Кремля, лідер КНР не лише з’явився поруч із Путіним на параді 9 травня, але й публічно зафіксував нову фазу співпраці двох авторитарних режимів. Цей візит – не дипломатичний жест і не обмін протокольними фразами. Це – повноцінна спроба створення нового антизахідного альянсу, в якому Китай прагне диктувати правила, а Росія — виступає як сировинний васал. Спільна заява, підписана Путіним і Сі 8 травня, стала кульмінацією цих намірів. Формально – це декларація про стратегічну стабільність. По суті – маніфест проти Заходу. Москва і Пекін заявили про необхідність відмовитися від ментальності холодної війни та звинуватили НАТО в дестабілізації глобального порядку. Вони закликали до рівної та неділимої безпеки, розкритикували військові союзи, зокрема AUKUS, і вперше прямо заговорили про необхідність координації своїх дій у сфері стратегічної стабільності. Це новий рівень – уже не партнерство, а політична синхронізація двох режимів, які не приховують бажання витіснити США та Європу з ролі гарантів світового порядку.
Історія, однак, не завершується політичними деклараціями. Одразу після цього була оголошена низка економічних проєктів. Російський банк розвитку ВЕБ пообіцяв до $42 мільярдів інвестицій у спільні з Китаєм програми у сферах металургії, енергетики, суднобудування і лісозаготівель. Китай отримує доступ до російської сировини зі знижкою. Кремль – надію втримати хоч якісь гроші в обхід санкцій. Обговорювався і газопровід "Сила Сибіру-2", який покликаний повністю переорієнтувати російський енергетичний експорт на китайський ринок. І якщо Пекін виглядає холодно прагматичним, то Москва – відверто приниженою. На цьому тлі особливо цинічно виглядає блок про Україну. З одного боку, у присутності китайської делегації Сі Цзіньпін кілька разів закликав до досягнення справедливого і сталого миру. З іншого – у спільній заяві немає жодного слова про агресію Росії чи територіальну цілісність України. Ба більше: Китай фактично підписався під наративом Кремля – мовляв, НАТО і Захід винні у конфлікті, а безпекові інтереси Росії були проігноровані.
10 травня китайський МЗС зробив ще один інформаційний вкид: за словами глави відомства Вана І, Путін нібито заявив про готовність до мирних переговорів без попередніх умов. Це повідомлення миттєво підігріло спекуляції в європейських столицях і дало Пекіну аргумент у його грі у нейтрального посередника. Утім, в реальності така заява не супроводжувалася жодними офіційними пропозиціями з боку Кремля. Це – димова завіса. У момент, коли в Києві завершився візит "коаліції охочих" за участі Макрона, Мерца, Туска і Стармера, де було оголошено про спільну ініціативу щодо 30-денного припинення вогню з 12 травня, за участю США, Росія вустами Китаю просто удала, що теж хоче миру. Насправді Путін робить те, що вміє найкраще – маніпулює пафосними заявами, не зупиняючи війну ні на день. І поки українські партнери демонструють згуртованість, а президент публічно заявляє про готовність до переговорів після повного припинення вогню, Кремль сподівається під виглядом «мирної ініціативи» знову перекласти провину на Захід. Китай йому в цьому активно допомагає.
Що все це означає для України? Передусім – більше не можна трактувати Китай як нейтрального спостерігача. Це – системний, послідовний власник Москви. Не через емоції чи ідеологію, а через інтерес: Пекіну вигідно мати ослаблену, залежну, токсичну Росію як буфер, як джерело ресурсів і як інструмент геополітичного тиску на США. І поки Китай публічно підтримує "мир", його компанії постачають Росії технології подвійного призначення, обходять санкції і розширюють економічну присутність на окупованих територіях. Під час візиту Сі до Москви Пекін навіть не згадав про суверенітет України. Зате прямо виступив проти гегемонії США і "дестабілізуючих альянсів" – маючи на увазі НАТО.
У цьому контексті ілюзії більше не можна собі дозволити. Україна має чітко зафіксувати позицію: Китай більше не є балансуючою силою – він є частиною тіні, яка прикриває агресора. Потрібно негайно активізувати дипломатичний фронт: звертатися до громадськості та еліт у Тайвані, Японії, Південній Кореї, працювати з експертним середовищем у самій КНР, інформувати про реальний стан речей. Паралельно – вимагати від ЄС і США чіткої позиції: не можна вести перемовини з Китаєм як з "миротворцем", якщо він фінансує і легітимізує агресора.
Москва продає суверенітет. Пекін купує мовчання Заходу. Але Україна – не мовчатиме. Бо кожен юань, вкладений у російську металургію чи газ – це снаряд, який завтра впаде на територію України. Пекінсько-московський пакт – це не просто загроза для Заходу. Це виклик для всіх, хто хоче зберегти світ, де кордони не переписують силою.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.