Переговори України та Сполучених Штатів Америки щодо спільного управління природними ресурсами вийшли на фінішну пряму. Підписання рамкової угоди про корисні копалини вже анонсується як справа найближчих днів. Після серії кризових моментів, політичних і юридичних суперечок, сторони досягли компромісу: Україна домоглася виключення із проєкту угоди найбільш обтяжливої вимоги – обліку попередньої військової допомоги США як боргу, який мав би компенсуватися через надра.
Формально ключові проблеми знято. Фактично ж на столі залишається інше фундаментальне питання: чи буде нова угода вигідною для України у стратегічному сенсі, чи перетворить нашу економіку на сировинний додаток до чужої політики?
Підписаний у квітні меморандум зафіксував готовність обох урядів фіналізувати документ. Згідно з офіційною інформацією, угода охоплюватиме всі види природних ресурсів – від нафти й газу до рідкоземельних металів і основних енергетичних активів по всій території України. Контроль над проєктами, згідно з початковим текстом, мав би суттєво зростати з боку США, що викликало серйозні застереження всередині українського політикуму.
Ситуацію ускладнювала пропозиція американської сторони зарахувати попередню допомогу як борг, що компенсується коштом доходів від копалин. Це ставило б під удар суверенітет України, її переговорні позиції у відносинах з Європейським Союзом. Відтак нова поступка США – зафіксована у комунікаціях Шмигаля та представників Білого дому – стала переломною.
Важливо, що прем'єр-міністр України Денис Шмигаль чітко заявив: угода повинна відповідати українському законодавству, Конституції та європейським зобов'язанням Києва. Немає сумніву, що без дотримання цих принципів Верховна Рада не матиме змоги її ратифікувати. Умовно вигідна угода без ратифікації залишиться лише політичним жестом, без юридичної сили.
Риторика з українського боку останніми днями стала помітно впевненішою. Георгій Тихий, речник МЗС України, підкреслив щоденну роботу над текстом документа й прагнення завершити процес якомога швидше. З американського боку позитивний сигнал надійшов навіть від президента Дональда Трампа, який після зустрічі із Володимиром Зеленським у Ватикані похвалив українського лідера за "краще розуміння ситуації".
Однак оптимізм не скасовує системних ризиків. Перше питання – баланс інтересів. Залучення американських інвестицій до видобутку стратегічних ресурсів саме по собі не є злом. Але відсутність чітких положень про локалізацію переробки, створення доданої вартості в Україні й обмеження монополізації ринку іноземними гравцями може перетворити Україну на експортера сировини без права контролю над ланцюгами вартості.
Друге питання – залежність від політичних циклів у США. Якщо угода закладатиме механізми надто широкого втручання американських структур у розпорядження українськими надрами, у разі зміни адміністрації у Вашингтоні позиції Києва можуть суттєво погіршитися. Особливо якщо умовами угоди передбачатиметься пріоритет американських компаній у нових ліцензіях або обмеження на торгівлю ресурсами з третіми країнами.
І третє питання – стратегічна відповідальність. Економіка України зараз стоїть перед дилемою: або залишитись постачальником дешевої сировини для глобальних корпорацій, або використати відбудову як шанс для розвитку промисловості, інновацій і внутрішнього виробництва. Ресурсна угода має стати частиною великого економічного плану, а не тимчасовим політичним порятунком коштом майбутніх поколінь.
На сьогодні підписання угоди справді виглядає неминучим. Її остаточний текст покаже, чи буде це документ про спільний розвиток, чи акт контрольованої поступки. Шанс на виграш є, але лише за умови чіткої, прагматичної та твердої позиції Києва, де національні інтереси стоятимуть вище короткострокових потреб.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.