Геополітичний вітер з Росії, що свого часу надихнув низку європейських лідерів на більш агресивний курс проти громадянського суспільства, тепер має ще й додаткову опору з боку США. Здавалося б, авторитарним схильностям урядів Угорщини, Сербії та Словаччини мало би завадити членство у європейській спільноті з її цінностями демократії та відкритості. Втім, події останніх місяців свідчать про зворотне: Віктор Орбан, Роберт Фіцо та Александр Вучич отримують надихаються Трампом й водночас користуються симпатією Кремля. Усе це має цілком реальний наслідок – посилення тиску на неурядові організації, незалежні ЗМІ та опозиційні рухи.
Угорщина: політичний хрестовий похід проти НПО
Прем’єр-міністр Віктор Орбан уже давно відверто говорить про «псевдогромадські організації, що обслуговують іноземні інтереси». Угорщина роками перебуває в центрі скандалів через дискредитацію правозахисних та медійних НПО. Коли Трамп у США взявся за USAID та фактично підрубав коріння багатьох програм зовнішньої допомоги, Будапешт відчув, що час для «великого прибирання» настав. Угорське Управління із захисту суверенітету нині звинувачує громадські організації й медіа у зв’язках із «міжнародною мережею», яка нібито фінансує їх для впливу на суспільну думку щодо міграції, війни та гендерної політики.
Символічною мішенню для урядової риторики став будапештський гей-прайд. ЛГБТ-спільнота, що традиційно зазнає нападок від правих політиків, тепер постала перед прямою загрозою заборони свого маршу після майже тридцятирічної історії його проведення. Організатори, зокрема Мате Хегедюш, не мають наміру відступати й вказують, що Орбан скористався тим, що США послабили свій "захисний патронаж" над подібними ініціативами. Така різка атака на ЛГБТ – лише частина ширшої стратегії у боротьбі з конкурентами. Уже за рік в Угорщині відбудуться парламентські вибори, й Орбан, вперше за п’ятнадцять років, отримав сильного суперника – Петра Мадяра з центристської партії TISZA. Угорський лідер у кращих традиціях авторитаризму хоче відвернути увагу громадськості на "зручні" цілі – на кшталт активістів чи ЛГБТ-руху – й водночас мобілізувати ультраправий електорат.
Словацький сценарій: "таємні операції" та передвиборчі маневри
Словацький прем’єр-міністр Роберт Фіцо також активізував тиск на громадський сектор. Він уже намагався проштовхнути закони, схожі на угорські, щоби обмежити "іноземний вплив" у країні. Фіцо заявляв про нібито таємні операції, пов’язані з Україною та Грузією, під час яких НПО та медіа використовувалися для «спроби держперевороту». Попри те, що такі звинувачення важко підтвердити, влада поспіхом складає перелік організацій і виділених їм державних коштів.
Згадування Трампа не випадкове: у Братиславі теж помітили, що у Вашингтоні відтепер не зацікавлені захищати чи активно підтримувати демократичні інституції в Центральній та Східній Європі. Тож Фіцо почувається сміливіше, позбавившись "зовнішніх обмежень" у вигляді критики з боку США. Утім, його позиція хитка: столиця Словаччини вже бачила сотні тисяч протестувальників, що виступають проти проросійських чи авторитарних ухилів у внутрішній політиці. Найбільший виклик для Фіцо – невпинний тиск вулиці та опозиції, особливо з боку партії "Прогресивна Словакия", яку очолює Міхал Шімечка. У суспільстві накопичилося невдоволення через підозри в корупції, а постійні згадки про "іноземних агентів" лише більше дратують протестний рух.
Сербія: розпал конфлікту й опора на Кремль
Президент Александр Вучич, зі свого боку, теж діє за тим самим сценарієм, намагаючись перекласти провину за внутрішні політичні кризи на "провокаторів з-за кордону". У Белграді з листопада тривають масові демонстрації, які особливо посилилися після того, як у Нові-Саді обвалився дах на щойно відремонтованому вокзалі, забравши життя 15 людей. Трагедію пов’язують із корупцією та кумівством у верхах, адже ремонтом займалася китайська компанія, і це обурило суспільство.
Показово, що в розпал протестів у Белграді правоохоронці провели обшуки в офісах кількох НПО. Звинувачення стандартні: нецільове використання коштів та відмивання грошей. Для Вучича це шанс продемонструвати "суворий порядок", але насправді він лише підштовхує людей до ще активніших виступів. Зокрема, поліція звітує, що 15 березня на вулиці Белграда вийшли понад 100 тисяч осіб за офіційними даними (а за іншими підрахунками – і понад 300 тисяч). Дійшло навіть до гучних інцидентів, коли автомобіль в’їхав у натовп, а водій намагався втекти від поліції. Арешти, сутички з правоохоронцями, використання піротехніки у парламенті – усе це створює додатковий резонанс у ЗМІ й дратує владу, що звично повторює мантру про "закордонних агентів".
Трамп, Путін і вибори як каталізатор
Нинішні події в Угорщині, Словаччині та Сербії нерозривно пов’язані з тим, що демократичний контроль з боку міжнародних гравців послабився. Дональд Трамп, який у США розпочав тотальні атаки на USAID і заохотив скорочення програм зовнішньої допомоги, продемонстрував європейським популістам, що сильний лідер має право зневажати громадянське суспільство. Паралельно ж вони спираються і на Москву, з якої лунають схожі тези про "небезпечні закордонні гранти", "підривну діяльність" і "іноагентів". Для лідерів із напівавторитарними замашками саме такий підхід дає можливість замаскувати внутрішні проблеми, уникаючи питань корупції, економічного занепаду та власної некомпетентності.
У всіх трьох країнах вирішальним чинником слугують майбутні або потенційні вибори. В Угорщині вперше за багато років виникла реальна загроза довготривалому правлінню Орбана. У Словаччині Фіцо втрачає контроль над ситуацією, натомість вулиця дедалі сильніше тисне, а опозиція вимагає дострокових виборів. У Сербії президент Вучич відкрито ігнорує вимоги протестувальників, провокуючи ще більше обурення. І тут кремлівська симпатія стає додатковою опорою для них у протистоянні з Брюсселем та європейськими цінностями.
Підсумок
Європа стає свідком того, як у самому її серці зміцнюються уряди, що поводяться за зразком відверто антидемократичних режимів. Невдоволення громадян зростає, утім лідери на кшталт Орбана, Фіцо та Вучича роблять ставку на жорсткі дії проти «іноземних агентів» і водночас зберігають прихильність Кремля. Глухий кут посилюється тим, що США за доби Трампа в певному сенсі «розв’язали руки» цим європейським союзникам Кремля. На тлі загальної дестабілізації у світі майбутні вибори в Угорщині, потенційні дострокові у Словаччині та наростальні протести в Сербії стануть перевіркою того, чи готові ці суспільства протистояти авторитарним тенденціям. Якщо ні, то російський вплив у регіоні може посилитися, а сам Кремль дістане чергове свідчення, що демократичні інститути в Європі можна розхитувати досить легко, варто лише змотивувати одних та підштовхнути інших.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.