Відсутність транспортного сполучення, банкоматів, аптек, магазинів – як живуть мешканці прифронтових сіл Миколаївщини
Понад 300 населених пунктів Миколаївщини зазнали значних руйнувань через атаки росіян. Зокрема деокупована Снігурівщина та села Первомайської, Галицинівської, Шевченківської, Широківської ТГ, частково Воскресенської ТГ. Тобто території, що межують з Херсонщиною. Більшість населених пунктів тут ворог просто знищував, бив навмання з усього озброєння, що мав. Нині також не полишає спроб зіпсувати життя мешканців цих сіл. Буквально днями окупанти розгатили станцію очистки води в селі Миколаївське. Після масованих обстрілів 2022-го року тут значних ушкоджень зазнав місцевий водогін. Тож для мешканців облаштували точку, де можна було набирати якісну та смачну воду. Нині люди знову без доступу до питної води.
"Результати нічної масованої атаки шахедів: Пошкоджено вікна/ дахи/ двері в школі, садочку, амбулаторії, будинку культури, котельні, адмінбудівлі, житлових будинках. Серйозних пошкоджень зазнала станція очистки води, - таке на своїй сторінці у Фейсбук написав голова Шевченківської ТГ Олег Пилипенко. - Зараз іде процедура фіксації військових злочинів РФ проти цивільного населення та оцінка пошкоджень".
Всі ці нові руйнування відбуваються на тлі неймовірних зусиль, які прикладають очільники таких громад для відновлення інфраструктури. Акцент - на ремонт будинків місцевих, адже повернення людей, дітей – це повернення життя в ці села. Староста Котлярового Шевченківської ТГ каже, на жаль різного роду фонди висувають інколи такі умови, які люди просто не можуть виконати.
"Фонди не хочуть надавати допомогу, або у них в критеріях так прописано, що вони не мають права надавати допомогу тим людям, які нині не живуть в своїх домівках. От є розбиті хати, можна замінити вікна, замінити дах, двері, але люди не живуть. Но люди не живуть не тому, що вони не хочуть, вони живуть за кордоном вони хочуть, але приїхати сюди вони не можуть, їм нікуди їхати", - розповіла Ольга Кравченко.
Є проблеми, які на пряму не залежать від голови, наприклад повернути сполучення між селами та обласним центром. Щоб кудись поїхати доводиться винаймати машину. І це там, де в населених пунктах майже не залишилось роботи, а відтак якісь гроші отримують в основному пенсіонери.
"Звісно, ми розпитували у керівництва, але виходить так, що перевізникам не вигідно сюди повертатись. В тому селі три родини живе, в сусідньому 150 людей. Там далі село майже на 500, однак перевізник не буде працювати за таких умов. І як бізнесмена я перевізника розумію, однак як мені їхати в лікарню чи за будматеріалами в Миколаїв, щоб підлатати будинок – ніхто не скаже", - розповів Віктор, житель Шевченківської ТГ.
Одне з найбільш постраждалих сіл в Шевченківській громаді – Зоря. В ньому 95% усіх будівель ворог зруйнував. До війни тут мешкало 200 людей, нині повернулось менше половини. Місцеві відновлюють будинки, однак в селі немає медичного пункту, ба навіть аптеки. По ліки треба йти або їхати 5 кілометрів до Котляревого. Там же і найближчий магазин, бо до Зорі не повернувся жоден підприємець.
"І зараз комусь вкладати кошти і відкривати тут магазин немає можливості і воно не буде давати такого прибутку, - каже місцева жителька Жанна. - Якби якось у визначені дні приїжджала сюди якась автолавка, то воно може і виправдало себе. Люди знали, що такого дня сюди приїжджає можна отоваритись. Багато ж пенсіонерів похилого віку. Їде молодь ще машиною, даємо їм гроші, списки продуктів чи ліків і вони привозять. Але так не може тривати вічність".
Часто-густо в таких селах ніхто навіть не мріє про відділення Укрпошти, Нової пошти, раз на тиждень чи на місяць, в залежності від потреб до людей виїжджає мобільна пошта. Про стаціонарне відділення мови не йде, це невигідно економічно, та й приміщення під відділення в таки селах знайти важко.Проблема і зі встановленням банкомату. Банки висувають певні вимоги по кількості мешканців, кількості користувачів банківських послуг, економічні спроможності місцевих мешканців.
"Ми весь час ведемо перемовини з національними банками, зокрема Ощадбанком та Приватом. Але поки що безуспішно, - розповів голова Первомайської ТГ Максим Коровай. – У одного банку вимога – користуватись нашими картками мають не менше як 500 жителів селища. Другий банк каже, що має бути певна кількість транзакцій на місяць. Так, ми не можемо виконати всіх цих вимог, однак в нас тут теж люди, вони теж мають відчувати себе в 21 столітті".
Після звільнення правобережної Херсонщини у прифронтові громади допомога від різних донорів та фондів була досить відчутною. Нині ж, кажуть місцеві, її стало значно менше, особливо на тлі скорочення деяких програм, що фінансував UASAID. Та все ж є партнери, які з перших днів повномасштабної війни і до сьогодні підтримують мешканців цих сіл.
"Три роки мої помічники привозять цим людям найнеобхідніше. Вони заїжджали в ці села ще навесні 22-го року, коли ворог нищив там все хаотичними обстрілами, але там все одно залишались цивільні. Речі першої необхідності, одяг, продукти, гігієна. Сьогодні в цьому всьому потреба не відпала, місцевим і досі необхідна увага та допомога. Останні обстріли Шевченківської громади та інших сіл свідчать про те, що ворог не зупиниться. Тож ми теж маємо продовжувати і тримаємо з очільниками ТГ постійний зв'язок", - розповів народний депутат України Ігор Копитін.
В цих селах і досі сотні розбитих будинків, багато кому нікуди повертатись. Інколи доводиться тижнями чи місяцями відновлювати інфраструктуру, а наступний обстріл може за секунди все зруйнувати.
"Це не говорить про те, що ми маємо все зупинити, поставити на паузу та чекати. Людям необхідно жити тут і зараз. Вони залишаються в рідних домівках, обробляють поля, вирощують хліб, адже ми залишаємось аграрним краєм попри всі труднощі. Після чергових атак окупанта наводять лад, вставляють вікна й двері, латають дахи. Їх незламність навіть трохи впертість – це не менш потужна відсіч ворогу, ніж та, яку чинять наші оборонці на фронті. Тож наша робота продовжується, ми не маємо морального права зупинятись", - додав Ігор Копитін.
Більшість мешканців деокупованих, прифронтових сіл кажуть, що не пішли зі своєї землі, коли тут стояли загарбники, коли велись багатогодинні обстріли, тож і тепер не збираються покидати рідну землю.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.