Україна має всі передумови, щоб укласти взаємовигідну ресурсну угоду зі США, адже володіє великими родовищами літію, титану, урану та інших рідкісноземельних металів, а ці матеріали вже стали стратегічними у глобальній конкуренції, насамперед через зростаючий попит на акумулятори для електромобілів, системи зберігання "зеленої" енергії та високоточну електроніку.
Водночас наша держава потребує надійного безпекового партнера через нестабільну геополітичну ситуацію, і саме тут досвід інших країн може підказати оптимальну формулу співпраці. Саудівська Аравія свого часу вибудувала потужний союз із Вашингтоном, надаючи стабільні поставки нафти в обмін на військові гарантії та масштабні інвестиції, що дозволило Ер-Ріяду не лише модернізувати армію, а й вийти на нові економічні ніші, розвиваючи "зелені" проєкти, як NEOM, і добуваючи рідкісноземельні метали, тоді як Японія ще з 1960 року поклалася на Угоду про взаємну співпрацю та безпеку, що принесло їй ядерну парасольку від США, військові бази для стримування сусідів і доступ до американських ринків, а самі Штати натомість отримали надійного союзника в Азії та велику технологічну базу, яку японські компанії розвивали у співпраці з американськими корпораціями. Катар і Об’єднані Арабські Емірати, маючи колосальні поклади нафти й газу, теж вдало поєднали енергетичний експорт з отриманням американської військової підтримки, розмістили на своїй території ключові військові бази, водночас залучили капітал для розвитку інноваційних інфраструктурних проєктів і зеленої енергетики, роблячи ставку на високі стандарти співпраці та прозорі правила для західних інвесторів.
Австралія й Чилі продемонстрували, що видобуток літію можна перетворити на цілу екосистему з переробних підприємств, науково-дослідних центрів і залученням міжнародних компаній: уряди цих країн формують прозоре законодавство, підвищують екологічні стандарти, співпрацюють із США з питань оборони, а також мають статус основного союзника поза НАТО, або різні формати стратегічних партнерств, що зближує їхні та американські економічні інтереси, збільшує інвестиції та фактично вбудовує їх у глобальні ланцюги вартості критично важливих матеріалів.
Для України це означає, що ми повинні уникати схеми «сировина за гроші» і натомість пропонувати спільні проєкти з глибокої переробки ресурсів, зокрема літію для акумуляторів та титану для авіаційної й оборонної промисловості, запрошувати американські компанії створювати R&D-центри, заводи з виробництва батарей чи титанових компонентів, укладати чіткі угоди про розподіл прибутків і передачу технологій, водночас забезпечуючи прозоре середовище для інвесторів через реформу судової системи, детінізацію надрокористування, впровадження міжнародних екологічних стандартів.
Слід також інтегрувати в угоду оборонний аспект: як показує досвід Саудівської Аравії, Катару чи Японії, США часто готові передавати сучасне озброєння та надавати політичну й військову підтримку в обмін на стратегічні ресурси, тому Україні варто чітко прописати механізми військово-технічної співпраці, спільні навчання, виробництво зброї на наших підприємствах та формат можливого статусу "Основного союзника США поза НАТО", що підвищило б нашу безпеку перед обличчям російської загрози й дало б США додаткові можливості для посилення свого впливу в регіоні. Іншим важливим аспектом є розвиток «зеленої» енергетики, адже глобальна тенденція до декарбонізації означає, що США й інші держави шукатимуть надійні джерела металів для «чистих» технологій, а Україна, володіючи покладами не лише літію, а й урану, може створювати спільні водневі й атомні проєкти з американськими компаніями, залучаючи їхні фінансові ресурси та досвід. Корисним було б закріпити в угоді систему міжнародного арбітражу для вирішення можливих суперечок і наперед уточнити механізми страхування інвестицій від військових ризиків, щоб мінімізувати вплив агресивних дій Росії чи інших нестабільних факторів.
Нарешті, прозорі правила гри необхідні для того, щоб ця угода сприймалася серйозно не лише урядами, а й бізнесом: надто часто Україну критикували за корупцію, непрогнозовані рішення та брак належних гарантій захисту прав інвесторів, тож якщо ми хочемо мати великий довгостроковий контракт зі США, слід продемонструвати рішучі кроки в реформуванні державних інституцій, детальне розуміння того, як саме співпрацюватимуть українська держава і приватний капітал, а також готовність до чітких зобов’язань у сфері безпеки й екології. Грамотно виписана ресурсна угода зі Штатами дозволить посилити конкурентоспроможність українського ОПК, збільшити кількість робочих місць у високотехнологічних секторах, допоможе Україні перейти від сировинної моделі до промислового виробництва з високою доданою вартістю й водночас забезпечить для української армії сучасні оборонні системи та політичне сприяння від однієї з найвпливовіших держав світу.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.