Українці в пошуках медицини

З початку повномасштабної війни в Україні понад 8 мільйонів українців виїхали за кордон. Пізніше частина з них повернулася, але, зважаючи та інтенсивність бойових дій, динаміка переселень залишається активною по сьогодні. За останніми даними Centre for Economic Strategy (CES), близько 5 мільйонів громадян України наразі проживають у країнах прихистку. Вони інтегруються в місцеві спільноти, вивчають мови, знаходять роботу, започатковують бізнес, а їхні діти відвідують місцеві школи.

Попри це, значна частка українців регулярно повертається в Україну на якийсь час – для вирішення різних особистих питань, провідування родичів та… для отримання медичної допомоги. Необхідність пройти лікарський огляд або отримати лікування буває і первинною метою «відрядження додому» — навіть з урахуванням небезпек і фінансових витрат подорожі.

"В'їзний медичний туризм" українців в Україну — це унікальний тренд, що посилюється з часом. Причини цього безпрецедентного явища різноманітні.

"Не хочу чекати"

Основною причиною є суттєва різниця в організації медичної допомоги в Україні та за кордоном. Більшість європейських систем охорони здоров’я з універсальним покриттям гарантують доступ до сімейного лікаря та якісну невідкладну допомогу у разі загрози життю. Але доступність усього, що знаходиться між первинною ланкою та ургентною вузькоспеціалізованою допомогою, залишає бажати кращого – окрім випадків, коли наявна приватна медична страховка.  

Українці ж звикли до поліклінічної системи, яка широко забезпечує амбулаторні консультації лікарів різних спеціальностей, виконання спеціалізованих обстежень, а також малих хірургічних втручань — і все це в межах одного закладу та часто одного візиту. Це традиційна система з радянських часів, яку добре пам’ятають люди старшого віку.

Реформа охорони здоров’я, що триває в Україні з 2017 року, змінила архітектуру системи, пропонуючи єдиний "вхід" в систему через сімейного лікаря, як це працює в багатьох європейських країнах. Але, по-перше, існує певна інерція змін, а по-друге, приватний сегмент медицини, який досі залишається в Україні надзвичайно живим та затребуваним, запропонував "план Б" всім, хто не сприймав логіку реформи.

Приватна медицина в Україні пропонує швидкість, доступність, сервіс і надзвичайну орієнтацію на пацієнта. Вона доступна не лише для заможних пацієнтів, але й для представників середнього класу. В умовах активної конкуренції протягом трьох десятиліть приватні медичні заклади зробили ставку на зручність для пацієнта, широту робочих годин, прийом по вечорах та вихідним – адже це приваблює працюючих людей зі стандартним графіком роботи.

Коли я розповідаю друзям з різних країн світу, що для приватних клінік України до війни було звичною справою працювати з 8 ранку до 8-9 вечора по буднях, з незначно скороченим графіком в обидва вихідних дні, мені не вірять. На сьогодні графік все ж поскорочували, але не суттєво. Ще більш дивним для іноземців виглядає можливість прийому «сьогодні на сьогодні» з майже будь-якого приводу, навіть в разі комплексних запитів (коли необхідні консультації одразу кілька фахівців та спеціалізованих діагностичних досліджень). Коли я в Києві, то маю можливість, зателефонувавши вдень, вже ввечері того ж дня отримати, наприклад, консультації двох-трьох лікарів-спеціалістів, пройти діагностичні втручання, УЗД кількох органів та отримати попередній діагноз. І все це – в одному закладі. Підкреслюю: того ж дня. І я навіть буду обирати заклад для цього з кількох можливих.

"Уявіть собі, сказали чекати на огляд отоларинголога майже два місяці" – такі розпачливі повідомлення типові для онлайн-спільнот українців за кордоном.

Чи можна це вважати забаганкою? У деяких випадках, можливо, так. Але в інших, таких як очевидна необхідність проведення колоноскопії та неможливість виконати її протягом кількох місяців, це вже може становити серйозну загрозу для здоров’я. Це є типовою проблемою для багатьох країн Європи та Північної Америки, де затримки з доступом навіть до нагальних медичних послуг є частиною системи.

Значна частина українців радо користується можливістю отримати медичну допомогу безоплатно в рамках державних програм медичних гарантій, впроваджених завдяки реформі охорони здоров’я за моделлю єдиного державного платника. Однак, у випадку об’єктивної чи суб’єктивної потреби, та сама частина готова оплачувати послуги зі своєї кишені та бажає мати таку можливість.

На відміну від цього, в багатьох країнах за кордоном:

• Запис до лікаря в нетерміновій ситуації може тривати тижнями чи місяцями.
• Графік роботи більшості медзакладів обмежується стандартними робочими годинами, а у вихідні прийом мінімальний або відсутній.
• Приватна медицина у класичному розумінні може бути малодоступною або взагалі практично відсутньою. Наприклад, у Канаді медзаклади приватної форми власності фінансуються майже виключно державою, і загальні правила для «маршрутів пацієнта» стосуються всіх.
• Приватне медичне страхування може забезпечувати скорочений шлях до лікарів-спеціалістів та діагностики, проте воно доступно далеко не всім. І левова частка українців за кордоном приватних медичних полісів не мають.

Таким чином, тимчасове повернення в Україну за медичною допомогою вирішує для українців одразу два питання: швидкість отримання послуг та доступність лікарів-спеціалістів. Проте – не лише у випадку гострої потреби, наявного захворювання чи необхідності лікування. Оскільки «відрядження» на Батьківщину можуть виникати та з інших причин, люди активно намагаються пройти всі планові та профілактичні обстеження у себе вдома. Усі ці обставини, викликані війною, зробили тисячі українців надзвичайно організованими, дисциплінованими та далекоглядними у питаннях медичної допомоги. А приватні медичні заклади в Україні активно пропонують пакети типу "Весь профілактичний огляд за 3 дні", адресовані саме українським медичним туристам.

"Не розумію маршрут"

Розчарування в європейській охороні здоров'я виникає не лише тому, що щось фактично й безальтернативно недоступне. У багатьох випадках люди просто не розуміють, куди йти та звертатися за наявності медичних потреб.

Тут не беремо до уваги дійсно термінові, невідкладні ситуації, коли людина волею-неволею звернеться у відділення невідкладної допомоги. Насправді феномен домінанти проявляється навіть у випадку скарг, що безпосередньо не загрожують життю. І тут людина стоїть перед вибором: або досліджувати опції, наявні в країні перебування, або повернутися у звичне, зрозуміле середовище. У ситуації максимальної вразливості часто перемагає другий варіант: з'їздити в Україну.

На відміну від попереднього пункту, цей фактор є керованим. І дійіно, в програмах адаптації для біженців, зокрема, в Великій Британії, передбачене посилене інформування стосовно наявних опцій та правил медичного обслуговування. Проте можна припустити, що специфіка медичних запитів така, що до моменту виникнення скарг людина часто не приділяє уваги ретельному дослідженню та завчасному плануванню можливих маршрутів, збору інформації та побудові сценаріїв. В момент, коли виникає потреба, на дослідження доступних опцій потрібні час та ресурси. Проте їх немає, оскільки домінантою є біль, страх, тривога.

Ще українці за кордоном часто стикаються з мовним бар’єром. "Невже важко зрозуміти, що якщо дитина захворіла, то мамі перш за все хочеться отримати консультацію звичною мовою?" — такі розпачливі аргументи часто лунають у групах соцмереж українців за кордоном. Консультація рідною мовою у звичному середовищі є потужним стимулом для повернення додому, особливо в дійсно серйозних ситуаціях.  

До речі ей запит породжує іншу тенденцію — неформальні консультації українських лікарів за кордоном. Такі лікарі часто не мають підтвердження своїх дипломів чи дозволів на практику в приймаючій країні, що створює ризики як для пацієнта, так і для лікаря.

Інший поширений сценарій – онлайн консультації українських лікарів. Українські приватні медзаклади активно застосовують формат онлайн консультацій, докладаючи неабияких зусиль до утримання пацієнтів та надання їм відчуття опори та підтримки. Це повністю двосторонній процес, адже такі сервіси високозатребувані самими людьми. І це ще один фактор, що сприяє поверненню додому, коли в певний момент можливостей віддаленого зв'язку з лікарем не вистачає.

Коментує Вадим Шекман, екс-СЕО медичної мережі “Добробут”: "Під час повномасштабної війни в “Добробут” за медичними послугами стали досить часто звертатися українці, що виїхали за кордон. Найчастіше це жінки, які приїздять з-за кордону додому у якихось справах - провідати рідних, вирішити якісь питання тощо. І заразом вони хочуть отримати в Україні послуги, доступ до яких чи якість яких в Європі, чи інших країнах світу їх не влаштовує. Як правило, це стоматологічні послуги, жіночі чекапи, аналізи, дослідження, особливо інструментальні. Окремий попит серед таких жінок також на наші косметологічні послуги - наприклад, блефаропластику. Такі операції за кордоном коштують значно дорожче, аніж вдома в Україні. У мам з дітьми також мають популярність дитячі чекапи, вакцинація та видалення родимок. Серед таких “туристів” також є старші люди, що мають хронічні захворювання і яким час від часу треба проходити медичні дослідження, процедури. З цим також їдуть до України, бо тут це дешевше й швидше".

"Маю свого лікаря в Україні"

У випадках хронічних захворювань, раніше здійснених хірургічних втручань, будь-яких проблем зі здоров'ям, що вимагають регулярного контролю, або у випадку рецидивів важ захв українці прагнуть отримати медичні поради та пройти лікування у тих же лікарів, які вели їх раніше. І це, можливо, найбільш раціональний аргумент з усіх раніше перерахованих.

По-перше, наступність та обмін інформацією між українськими та закордонними лікарями, хоч і можливі в окремих випадках, але у переважній більшості кейсів є тотально недоступними. Люди часто не мають на руках медичних висновків та даних попередніх досліджень, тому можуть розповісти лише «зі слів» – цього може виявитися критично замало, щоб оцінити ситуацію та прийняти правильне клінічне рішення. Люди

Перевантажені закордонні лікарі не мають ресурсу для глибокого поглиблення в медичні історії пацієнтів, розпитування та уточнення – особливо у випадках, коли інформація може бути неповною чи неточною. Людина відчуває себе не почутою та не зрозумілою. Компенсаторне рішення – повернутись в країну та пройти обстеження там, де про минулий медичний досвід все відомо. Якщо навіть нема того ж лікаря – в медзакладі ймовірно збереглись медичні дані.

Це той виклик, який рідко артикулюється, але є надзвичайно важливим, враховуючи поширеність хронічних захворювань, збільшення кількості ускладнень та рецидивів через різні фактори війни.

"Медицина якості життя"

Окреме питання – сфера, що не пов’язана з ризиком для здоров'я та життя, але забезпечується силами медичних працівників. Косметологія, дерматологія, пластична хірургія, стоматологія, репродуктологія – усе це у більшості випадків абсолютно недоступне українцям за кордоном у рамках гарантованої допомоги. А місцеві приватні провайдери, якщо й пропонують такі послуги, то за захмарними для українців цінами.

Саме тому цей сегмент запитів формує значний обсяг у медичному туризмі українців додому.

Коментує Анна Римаренко, психологиня: "Досвід доторку до теми “медицина за кордоном - медицина вдома” я маю одразу з декількох позицій: я особисто перебувала в тимчасовому прихистку в Німеччині в 2022-2023 роках; багато моїх друзів, знайомих та родичів нині живуть за кордоном; я працюю в сімейному бізнесі - приватному медичному центрі, і багато з наших пацієнтів також нині постійно проживають за кордоном або ж живуть “на дві країни”. 

Хоч Німеччина в “біженських” колах і має репутацію “повільної та поганої” в сенсі доступності медичної допомоги, мій власний досвід та досвід рідних був дуже гарним. Наприклад, нашій родині дуже пощастило з сімейним лікарем – уважним та дуже доброзичливим, що прекрасно говорить англійською та який навесні 2022 при першій же зустрічі виписав усім необхідні ліки (які зазвичай приймали) з рецептами від українських лікарів. Але це скоріше виняток, ніж норма. 

Взагалі в Німеччині, де нині опинилось дуже багато українців, відчувається великий дефіцит як сімейних лікарів, так і вузьких фахівців. З досвіду родичів – дійсно, планового прийому вузького спеціаліста доводиться чекати по 6-9 місяців. Але в ситуаціях загрозливих допомогу отримували дуже швидко, протягом лічених днів, коштом страхової медицини (офтальмологічні операції, МРТ, виклик швидкої допомоги тощо). 

Те, що є часто незрозумілим і незвичним для українців за кордоном – це зовсім інше ставлення до лікарів (з великою повагою) та до їх особистих кордонів. Лікар в Німеччині - це професія з дуже високим статусом, і фахівців в жодному випадку не сприймають як обслуговуючий персонал, якому можна диктувати – як лікувати, як обстежувати тощо. Неможливо уявити ситуацію, за якої пацієнт би надсилав лікарю на особистий телефон у вихідний день фото висипів на інтимних місцях або випорожнень дитини. Це є не лише неприйнятним з етичної точки зору, а й незаконним юридично – персональні дані лікарів є недоступними для пацієнтів. 

Оскільки я більш як 5 років працюю в медичній сфері в Україні та маю досить реалістичне уявлення про те, як працюють певні процеси, мені було досить легко перелаштуватись на німецьку медицину. Ти звикаєш самостійно контролювати потрібні процеси – вчасно та заздалегідь записуватись на потрібні обстеження, слідкувати за продовженням рецептів на необхідні ліки, турбуватись про наявність перекладача тощо. Але так, я теж приїздила додому з метою відвідати “своїх” лікарів – стоматолога, мамолога, реабілітолога. В цьому є суттєва емоційна складова. Варто зважати на те, що велика кількість українців за кордоном нині – це вимушені переселенці, які не планували та не бажали зміни країни проживання. І все, що повʼязано з облаштуванням на новому місці, часто супроводжується шаленим стресом: сам факт перебування там, де ти не обирав, все чуже і здається ворожим; чужа незрозуміла мова та навіть за наявності перекладача - необхідність ділитись дуже інтимною інформацією та переживаннями в присутності сторонньої людини. 

І змога звернутись до “своїх” лікарів –  не лише в плані мови або країни походження, а в плані знайомств, рекомендацій, певної спільної історії – це ще й фактор моральної підтримки. А всім нам вона зараз дуже потрібна. 

Все сказане актуальне не лише для тих, хто виїхав з України після 24 лютого 2022 року, але й для тих українців, які проживають за кордоном вже давно".

Висновок

"Медичний туризм додому" — це явище, яке демонструє глибокий запит на доступність, зрозумілість і якість (в розумінні користувачів) медичних послуг. Цей феномен одночасно відображає і сильні, і вразливі, і сумнівні сторони як української медицини, так і закордонних систем охорони здоров’я.

Українська система охорони здоров’я, попри всі виклики війни, залишається прикладом надзвичайної життєздатності. Вона функціонує завдяки відданості лікарів, гнучкості організації, здатності відповідати на потреби пацієнтів у найважчих умовах.

"В’їзний медичний туризм" — унікальне явище із сегмента пацієнтської мобільності. Враховуючи, що даний тренд посилюється скрізь у світі, з формуванням медичних хабів в окремих країнах, по окремим медичним кластерам, дослідження медичної мобільності українців під час війни могло б пролити багато світла на витоки та ключові патерни даного феномену в цілому.

Також це важливий урок для нашої, української системи охорони здоров'я. Медична мобільність українців — дзеркало реальних потреб та переконань щодо медичного обслуговування, а також того, наскільки глибоко українці довіряють своїй системі навіть у складні часи. Сила цієї довіри вражає. Але водночас це заклик до дій: впроваджувати реформи розумно, не ламаючи те, що працює та забезпечує функціональність навіть в найскладніші часи, не копіювати сліпо, робити висновки з помилок – і власних, і чужих, та водночас активніше інтегрувати українські медичні рішення у глобальний контекст. Тільки так ми можемо перетворити виклики сучасної охорони здоров'я на можливості.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.