Тарифи Трампа та нова “холодна торгівельна війна” з ЄС

Чому знову заговорили про торгівельну війну?

На початку свого другого президентського терміну Дональд Трамп почав реалізовувати плани, які ще з передвиборчої кампанії виглядали доволі різкими: запровадження додаткових митних тарифів на імпорт товарів зі “старих партнерів” — Канади, Мексики, Китаю, а тепер, імовірно, Європейського Союзу. Така політика викликає побоювання появи нової "холодної торгівельної війни", але не у військово-політичному сенсі, а в торгівельно-економічному. Ці погрози Трампа вже наробили галасу у Брюсселі, Берліні та інших столицях ЄС, адже ніхто не хоче повторення сценарію зразка 2018–2019 років, коли обмін митними ударами між США та ЄС призвів до неприємних наслідків для виробників і споживачів по обидва боки Атлантики.

Тим часом американський президент систематично пояснює свої кроки необхідністю «захисту національних інтересів» і виправлення торгівельного дефіциту, звинувачуючи європейців у недобросовісній конкуренції. З медійного погляду, це виглядає як звичний для Трампа прийом: створити конфліктну ситуацію, а потім використовувати її як інструмент перемовин. Утім, у ЄС дедалі частіше лунають заяви про готовність "стояти до кінця" і не допустити, щоби Сполучені Штати диктували правила в односторонньому порядку. Навколо цієї конфронтації постає питання, чи вдасться зберегти трансатлантичну єдність, чи нас чекає нова "торгівельна холодна війна".

Суть претензій Трампа: "Нас обдирають"

У своїх промовах Дональд Трамп не перестає повторювати, що Європейський Союз "забирає" робочі місця з Америки, має "гігантське позитивне сальдо торгівлі" зі США і не хоче купувати належної кількості американських товарів — від сільськогосподарської продукції до автомобілів. За словами президента, ЄС "майже нічого не імпортує з Америки, натомість ми беремо все їхнє". Це твердження, звісно, дуже спрощене. Якщо звернутися до офіційних американських і європейських статистичних даних, то негативне сальдо США у торгівлі товарами з ЄС дійсно існує, але є також великий сектор послуг, де Америці вдається відчутно перевищувати експорт над імпортом. Тож реальна різниця не настільки разюча, як її змальовує Трамп.

Але, схоже, президента це не дуже хвилює: він постійно називає цифри на власний розсуд. То в нього виходить дефіцит у 300 мільярдів доларів, то у 350. У той час, коли власні служби уряду США оперують іншими величинами (близько 130 млрд дол. з урахуванням товарів і послуг). Проте політика Трампа будується не так на чітких підрахунках, як на демонстрації сили й наполегливості. На його думку, якщо ЄС не хоче збільшувати імпорт американської продукції, значить, треба запровадити до 25% тарифів на ключові для Європи товари. І ось ця загроза висить у повітрі.

Приклад Канади та Мексики: показовий сценарій

Першою справою Трамп узявся за найближчих сусідів: Канаду та Мексику. Ще за кілька днів до того, як погрози торкнулися ЄС, Вашингтон заявив про 25-відсоткові мита на весь імпорт із Канади та Мексики, крім канадської нафти та газу, на які накладають 10-відсотковий тариф. Мексика й Канада, своєю чергою, пригрозили відповіддю, але зрештою після телефонних переговорів з американським президентом домоглися відтермінування тарифів на місяць. Ніхто не сумнівається, що мета Трампа — вибити з сусідів додаткові поступки в частині міграції, боротьби з наркотрафіком, переміщення автівок та запчастин. Щойно президент відчує, що Мехіко й Оттава готові іти на умови США, він, можливо, пом’якшить свою позицію.

Та все ж факт залишається фактом: "зброєю" американської політики стали тарифи. Цей підхід дуже нагадує методи Трампа з першої каденції, коли у 2018 році він запровадив 25% мита на сталевий та 10% — на алюмінієвий імпорт із ЄС, Канади й Мексики. Європа тоді відповіла дзеркально, вдаривши по типово «американських» товарах: віскі, мотоцикли Harley-Davidson, джинси Levi’s тощо. Так розгорілася "міні-торгівельна війна".

Як реагує ЄС?

Європейський Союз застерігає: якщо Трамп серйозно вдарить по Європі, у Брюсселі вже підготовлено дзеркальний список мит на американські товари. У попередньому раунді європейці атакували напрочуд "символічні" товари для США, аби викликати суспільний резонанс у тих штатах, де вони вироблялися: це і бурбон з Кентуккі, і горезвісні мотоцикли з Вісконсіна, і навіть апельсиновий сік із Флориди. Очевидно, у Європи знову є план «покарати» найхарактерніші бренди, розраховуючи, що американські виробники почнуть тиснути на Білий дім.

Показово, що нині впливовий блок європейських міністрів та функціонерів виступає за те, аби запобігти ескалації конфлікту та сісти за стіл переговорів. Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн твердить, що ЄС хоче "конструктивно обговорювати", але також готовий жорстко відповідати. За її словами, "ми, європейці, не дозволимо себе залякувати". Утім, складно сказати, чи вистачить у Брюсселя єдності, особливо якщо Трамп зажадає різних поступок від окремих європейських держав. У минулому такі "індивідуальні" підходи до перемовин викликали розбіжності: хтось хотів у двосторонньому порядку розв'язати свої проблеми, а хтось наполягав на спільній позиції 27 держав.

Ризики для європейської економіки

Економісти з різних європейських столиць попереджають: відчутні, широкі тарифи з боку США можуть «відкусити» від 0,5% до 1% ВВП ЄС. Здавалося б, це не катастрофа, але з урахуванням того, що зростання економіки у 2025 році прогнозується на рівні близько 1,5–1,8%, втрата може виявитися суттєвою. Особливо постраждає Німеччина, адже саме вона найбільше експортує машин і механізмів до США, включаючи автомобілі та їхні складові. Якщо врахувати, що німецька економіка вже певний час перебуває під пресом змін у глобальній торгівлі, а також зменшенням попиту з Китаю, будь-які нові перепони на американському ринку можуть сильно вдарити по німецькому автопрому.

Італія й Ірландія — також серед значних експортерів до США, особливо у сфері харчових продуктів та фармацевтики. Для Франції великі ризики виникають у разі обмежень на авіаційну, хімічну й сільськогосподарську продукцію. У результаті нові мита означатимуть підвищення цін в американських магазинах на європейські товари, а значить і падіння попиту. Водночас зворотні мита з ЄС можуть знизити конкурентоспроможність американської продукції в Європі.

Політичні наслідки: чи вистачить Європі єдності?

З часів першої хвилі торгівельних конфліктів із Трампом, у Брюсселі навчилися швидше реагувати на подібні виклики. Правила ЄС щодо "відповідей на економічний примус" дозволяють Єврокомісії оперативно вводити проти США не лише "дзеркальні" тарифи, а й інші заходи: посилені розслідування антиконкурентних дій, окремі податкові норми, жорсткіші екологічні вимоги для іноземних компаній тощо. Усе це можна застосувати для тиску на американські корпорації, що присутні на європейських ринках. Проблема лише в одному: чи виступлять усі 27 країн ЄС єдиним фронтом? Адже кожна держава-член має свої особливі відносини зі Штатами: одні імпортують більше, інші — експортують.

Приміром, Німеччина теоретично може бути найзацікавленішою в урегулюванні конфлікту «малою кров’ю», бо її автоконцерни вже потерпають від мита на Мексику й Канаду, де збираються чи виробляються деталі. Франція, своєю чергою, віднедавна налаштована більш скептично до будь-яких «поступок» Трампу. Окрема історія — Велика Британія: попри те, що після Brexit вона вже не в складі ЄС, у торгових відносинах із США теж виникають тертя, і Лондон намагається домовитися з Вашингтоном про винятки з тарифів, тоді як ЄС розглядає таку поведінку як деструктивну для єдності Заходу.

Чи можлива реальна торгова "холодна війна"?

Здається, Дональд Трамп цілком серйозно грає на полі національного протекціонізму. Він прагне змусити іноземні компанії інвестувати у виробництво в США, створювати робочі місця для американців і платити податки в американський бюджет. Закритість економіки не є повною: Америка все ще торгує з усім світом, але на умовах все жорсткішого вибивання «найкращої» угоди. Європа ж перебуває між бажанням зберегти трансатлантичну єдність (політично та безпеково ЄС дуже залежить від США і це факт) й необхідністю відстоювати свої індустріальні інтереси.

Якщо Дональд Трамп продовжить ескалацію, запроваджуючи 25-відсоткові мита на велику кількість товарів із ЄС, європейцям доведеться реагувати. У такому разі обидва боки опиняться в ситуації, коли починається ланцюг "удар — контрудар", що підвищує ціни для споживачів і знижує прибутки бізнесу. Це й справді можна назвати "новою холодною війною" у сфері торгівлі, де, попри відсутність гармат, відбувається запекла боротьба за ринки та робочі місця. На жаль, зазвичай у такій війні програє передусім простий споживач, який бачить дорожчі товари й зменшення різноманітності пропозиції на полицях.

Перспективи переговорів і роль європейської дипломатії

Питання, чи бажає Трамп реальної ескалації, чи лише використовує загрозу тарифів як важіль на переговорах, залишається відкритим. Заяви Білого дому неоднозначні: в один день Трамп називає ЄС "жахливим партнером", а в інший — нагадує, що "можливо, знайдемо порозуміння". Важливо, що в адміністрації Трампа досі не підтверджено всіх ключових кандидатів у Мінторг та Торгове представництво США: це відкладає можливість предметних перемовин. ЄС хоче швидше прояснити ситуацію, щоби запобігти невизначеності на своїх ринках.

У Брюсселі також усвідомлюють, що можуть запропонувати певні кроки назустріч: збільшення імпорту американського зрідженого газу, військової техніки, устаткування для ВПК чи навіть полегшення доступу окремим американським компаніям. Головне, аби це не виглядало як повна капітуляція. Тож у кабінетах Єврокомісії готують пакет пропозицій: від додаткових закупівель зрідженого газу, до спільних ініціатив, спрямованих проти китайського перевиробництва сталі, яке занепокоює і ЄС, і Штати. Суть: довести Трампу, що в «переговорах на трьох» (США, ЄС, Китай) Європа може бути корисним союзником, а не ворогом.

Висновок

Тарифна політика Дональда Трампа знову виносить на поверхню давній конфлікт між протекціонізмом і глобалізацією. Поки що чіткої розв’язки немає: Америка загрожує запровадити мита, ЄС обіцяє "жорстку відповідь", але обидві сторони усвідомлюють, що повна торгівельна війна зашкодить кожному. Тож імовірно, що гучні заяви з Вашингтона чергуватимуться з кулуарними переговорами, а Європа робитиме кроки, щоб бодай частково задовольнити вимоги США — можливо, через збільшення імпорту американських ресурсів і технологій.

Чи перетвориться все це на довготривалу «холодну війну» з митними перешкодами, санкціями й перманентними конфліктами на рівні Світової організації торгівлі? Поки що ситуація лише набирає обертів, і багато чого залежить від того, наскільки сильно Трамп захоче використати митну зброю як головний інструмент тиску. Якщо йому вдасться, то найближчим часом можна очікувати зростання цін на імпортні товари в США і зворотні "каральні" заходи ЄС. Європейці точно не горять бажанням здавати власний ринок та втрачати експортні позиції без бою. Результат "баталій" поки важко передбачити, але вже очевидно, що від них виграє далеко не споживач.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.