Після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну понад півтори тисячі західних компаній оголосили про вихід з ринку РФ. Перша хвиля відмов від ведення бізнесу в країні-агресорі була спричинена і безпрецедентними санкціями з боку ЄС, США, G7 та інших союзників України, і моральним тиском громадськості. Компанії прагнули уникнути репутаційних втрат і не давати Кремлю можливість поповнювати військову скарбницю коштом їхніх податків. Однак те, що мало стати «відплатою» для Росії, перетворилося на найбільшу за останні десятиліття схему рейдерського поглинання західного бізнесу. Держава, олігархи й менеджери, тісно пов’язані з Путіним, отримали доступ до активів на астрономічну суму у 3,5 трильйона рублів і вже заробили щонайменше 223 мільярди рублів чистого прибутку.
Наймасштабніше рейдерство західного бізнесу в історії
Якщо в перші тижні вторгнення чимало компаній справді припинили операційну діяльність чи оголосили про терміновий вихід із Росії, то дуже скоро на їхньому шляху постали колосальні бюрократичні й політичні бар’єри. Одне з ключових рішень кремля – запровадити для компаній з "недружніх країн" обов’язкові процедури узгодження будь-яких угод із російськими чиновниками. Серед обов’язкових умов – мінімум 50% знижки від оціночної вартості активу, а також «добровільний внесок» 5–10% у бюджет РФ, який став по суті примусовим податком на вихід.
Влітку та восени 2022-го було запущено спеціальну міжвідомчу комісію, очолювану міністром фінансів Антоном Сілуановим, яка затверджує кожен продаж бізнесу «недружніх» іноземних компаній. Ба більше, декрети Путіна надали уряду право фактично примусово змінювати узгодженого покупця або ж зменшувати ціну в останній момент. Ті ж, хто хотів вийти швидше й уникнути судової тяганини, змушені були погоджуватися на символічні угоди — наприклад, за 1 євро чи 1 рубль. Усе це й пояснює, чому багато міжнародних гігантів, заявивши про плани піти, фактично застрягли в Росії, чекаючи на дозвіл на продаж або й взагалі втрачаючи контроль над своєю власністю.
Від початку війни повністю пішли з Росії лише близько 10% західних компаній, водночас саме на ці компанії й випав найтяжчий тягар втрат. Решта, попри заяви та осуд громадськості, або намагається "законсервувати" свої активи, або продає їх із гігантськими дисконтом часто "потрібним" людям у путінському оточенні. Таким чином, своєрідне найбільше рейдерство західного бізнесу в історії триває — під прикриттям російського законодавства та за прямого сприяння ФСБ, інших силових органів і чиновників, які тиснуть на місцевий менеджмент, розпочинають кримінальні справи та блокують активи банків чи виробництв.
Результатом цього масового вимушеного розпродажу стало понад 100 великих угод, у яких ініціаторами виступали транснаціональні бренди: від автоконцернів Renault, Nissan, Mercedes і Toyota до мережі ресторанів McDonald’s, від банків Société Générale, Home Credit до нафтогазових компаній Shell, TotalEnergies. За приблизними оцінками, сукупна балансова вартість куплених у західних власників активів сягнула 3,5 трильйона рублів, а чистий прибуток, отриманий тільки в 2022 році новими власниками, дорівнює як мінімум 223 мільярдам рублів.
Топ кривавих бенефіціарів
Західні компанії, які йшли з РФ, часто не могли вільно обирати покупця. Російські чиновники відхиляли невигідні для кремля варіанти, натомість пропонували своїх наближених осіб. Серед нових власників — великі гаманці режиму, олігархи й менеджери, тісно пов’язані з владою. Деякі з них і раніше були під санкціями, інші залишалися в тіні, тримаючи «чистий» юридичний статус задля того, аби тепер безперешкодно скуповувати кинутий бізнес.
Беззаперечним «чемпіоном» виявився олігарх Володимир Потанін, якого називають "багатійшим російським бізнесменом". Саме він через свій холдинг "Інтеррос" придбав Rosbank та дві страхові компанії, які належали французькій Société Générale, а також раніше викупив "Тінькофф банк" у підприємця Олега Тінькова, котрий публічно виступив проти війни й заявляв, що був змушений продати актив із величезною знижкою. У планах Потаніна — придбання частини "Яндекса" (разом з іншими мільярдерами). За підрахунками журналістів, його «здобич» перевищує 1,6 трильйона рублів вартості чистих активів — фактично це майже половина від усіх найбільших угод із розпродажу західних компаній.
На другому місці за масштабами придбань опинився Іван Тиришкін, колишній керівник РТС і "СПБ біржі". Він скупив у чеської групи PPF (належала бізнесмену Петру Келлнеру, який загинув у 2021, проте компанія продовжувала його справу) російський Home Credit, а з ним мікрофінансову організацію, страхову компанію та колекторську службу. Пакет активів, що дістався Тиришкіну, за вартістю чистих активів становив близько 262 мільярдів рублів.
В окрему категорію варто винести Леоніда Міхельсона і Геннадія Тимченка, давніх друзів Путіна та співвласників гігантів "Новатєк" і "Сибур". Вони стали власниками долі французької TotalEnergies у "Тернефтегазі" та британської Shell у проєкті "Сахалін-2". "Новатєк" завдяки цим придбанням здобув близько 40 мільярдів рублів чистого прибутку лише за один рік. "Сибур", зі свого боку, отримав 50% спільного виробництва з бельгійською Solvay, а також за посередництва підконтрольної йому структури НІПІГАЗ викупив частку Technip Energies у проєкті "Арктик СПГ 2". Чистий прибуток "Сибура" від новопридбаних активів сягнув 31 мільярда рублів. Обидва бізнесмени — Міхельсон і Тимченко — перебувають у тісних колах Кремля, тож можуть розраховувати на подальші "золоті пропозиції", коли чергова іноземна компанія залишає ринок.
Серед інших бенефіціарів варто відзначити й дії держструктур: Національний інститут автомобільних технологій (НАМІ) за 1 символічний євро отримав завод Nissan у Петербурзі та частку французької Renault в АвтоВАЗі, причому Renault зберегла за собою опціон на повернення протягом шести років. Автоконцерн Mercedes передав свій завод дилеру "Автодом", а колишній McDonald’s перейшов у руки колишнього франчайзі в Сибіру Олександра Говора та Юрія Кушнера, які перейменували його на "Вкусно — і точка". Щоправда, нові "мак-заклади" наразі збиткові, однак потенційна вигода полягає в самому масштабі мережі.
Чимало активів захопили й менеджери, які раніше працювали у західних компаніях. У таких випадках часто підписується таємний опціон: якщо ситуація зміниться, колишній власник може повернутися та викупити бізнес. При цьому в деяких ситуаціях кремль вимагає від російського менеджера заставу або прописує в договорі можливість державі примусово взяти актив "під контроль" у разі спроби повністю згорнути діяльність.
"Захоплювали" не лише компанії у банківському та промисловому секторі. За безцінь перейшли пивоварні заводи (Carlsberg, Heineken), кав’ярні (Starbucks), магазини товарів для дому (OBI), торгівельні мережі одягу (Lamoda, Reserved, Mohito, які належали польській LPP), будівельні та інженерні гіганти (прибуткові підрозділи бельгійської Solvay чи французької Air Liquide), логістичні підрозділи таких компаній, як Kuehne+Nagel, концерни з виробництва техніки й автозапчастин (Continental, Bridgestone) тощо. У деяких випадках (Starbucks, OBI) у реєстрах фігурували структури, пов’язані з соратниками глави Чечні Рамзана Кадирова. Такі «прокладки» показують, що Кремль використовує відхід західних власників для розширення впливу не лише федеральних бізнесменів, а й регіональних феодалів.
Чому на Заході про це мовчать
Здавалося б, відхід західних компаній мав стати гучним ляпасом Росії та сильно вдарити по її економіці. Та на практиці Кремль тримав контроль над ситуацією: від узгоджень "правильного" покупця до законодавчих механізмів, які блокують будь-які невигідні для РФ угоди. Більшість публічних коментарів міжнародних брендів зводиться до визнання збитків, про які вже відзвітували у фінансових звітах (дехто списав до мільярда євро). Проте деталі примусових розпродажів, зокрема точної "дисконтної" ціни, часто замовчуються, щоб уникнути додаткового репутаційного скандалу та щоб не провокувати російську сторону на ще жорсткіші репресії.
Часто компанії не бажають відкрито говорити про те, як саме занижувалась ціна, бо бояться зустрічних судових позовів від російських органів. До того ж чимало корпорацій залишилися у, так би мовити, "підвішеному" стані: їм ще належить отримати реальні гроші від продажу (часто розблокування коштів ускладнене правилами Кремля), або, навпаки, вони ризикують, що росіяни можуть конфіскувати решту їхнього майна. Крім того, вагомим чинником лишаються сумніви щодо подальшого розгортання війни: деякі менеджери все ще сподіваються на умовну «нормалізацію» і повернення, тоді як інші банально не знайшли покупців, які не належали б до оточення Путіна, і не хотіли «дарувати» свої активи реальним воєнним спонсорам.
Покинуті активи фінансують війну та терор
Найстрашніше у схемах Кремля полягає не лише в "піратському" загарбанні власності, а й у тому, що переважно прибуткові бізнеси після відходу західних власників продовжують працювати та платити податки до російського бюджету, звідки фінансується війна проти України. У 2022 році понад сотня великих нових власників не лише покрила витрати на купівлю активів, а й отримала загальну чисту вигоду в 223 мільярди рублів, чим зміцнила фінансову базу РФ.
По суті, Кремль обернув ситуацію із санкціями й тиском на Росію на власну користь. Якщо на початку агресії здавалося, що вихід таких гігантів, як McDonald’s, Renault, Shell, Mercedes, Volkswagen чи IKEA, стане потужним ударом по російському ринку, то за підсумком значна частина компаній просто змінила вивіску, зберігши при цьому працюючі заводи й канали збуту. Той самий McDonald’s перетворився на "Вкусно — і точка", Starbucks отримав назву "Stars Coffee" (у регіонах — варіації на тему кавового бренду), Nissan із заводу в Петербурзі передав виробничі лінії держінституту НАМІ, Renault — АвтоВАЗу, а Michelin, Continental, Bridgestone та інші виробники шин і автокомпонентів поступилися своїми частками російським "партнерам", наближеним до Кремля.
Захід, хоча й намагається тиснути новими пакетами санкцій, загалом мало що може вдіяти проти подібної внутрішньої націоналізації — хіба що посилювати обмеження, щоб унеможливити доступ нових російських власників до критичних технологій та обладнання. Утім, як свідчать численні випадки паралельного імпорту, Росія знаходить обхідні шляхи, закуповуючи потрібні товари через партнерські країни (Туреччину, Китай, ОАЕ) чи сумнівні офшорні схеми.
На тлі цих подій найбільше програють, звісно, українці, адже кожна гривня чи долар, що опиняються у військовому бюджеті РФ, далі матеріалізуються в ракетах, які летять на українські міста. У програші також і світова економіка, бо Росія фактично демонструє, що ніякий цивілізований правопорядок їй не указ, якщо йдеться про «віджим» активів із «недружніх» країн. Це підриває фундаментальні принципи міжнародного інвестування та створює прецедент державного рекету.
Від невигідного розпродажу потерпають і самі західні корпорації, яким доводиться фактично дарувати свої багаторічні напрацювання російським бізнесменам чи державі. Арешти активів UniCredit, Deutsche Bank, Commerzbank і низка інших конфіскацій, здійснених указами Путіна чи через російські суди, — додаткові сигнали: у цій країні немає справжньої поваги до приватної власності. Парадоксально, але в результаті Кремль підтримує видимість нормального «споживчого раю» для населення, бо в магазинах досі є й кока-кола з-за кордону, й мережі, схожі на McDonald’s, і банки, які змінили вивіску, проте обслуговують клієнтів за старими стандартами. Економіка тримається на замінниках та «адаптованих» брендах, тоді як західний світ шукає способи — чи то посиленням санкцій, чи то підвищенням репутаційного тиску — змусити Кремль платити справжню ціну за війну.
Жоден із цих процесів не є безповоротним. Деякі компанії зберегли собі опціон на зворотне повернення впродовж кількох років; інші ж чекають компенсації, звертаються до міжнародних судів, намагаються добитися арешту російських державних активів за кордоном. Проте наразі очевидно: рейдерське захоплення західних активів стало однією з великих підпор економіки РФ в умовах війни, зігріло лояльність путінських олігархів, підживило російський бюджет і вчергове довело, що в путінській Росії не існує ані прозорого ринку, ані гарантій власності для іноземців. Усе це вкотре підкреслює: легальних і цивілізованих інструментів, аби зупинити таке піратство всередині самої РФ - не існує. Залишається лише продовжувати санкційний тиск, обмежувати можливості обходу санкцій, а також пам’ятати, що будь-які нові інвестиції в економіку країни-агресора не просто ризиковані, а безпосередньо сприяють затягуванню жорстокої війни проти України.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.