Удари України по російських НПЗ: стратегія на 2025 рік

Контекст

Від вересня 2023 року Україна розпочала масштабну кампанію ударів по нафтопереробних заводах (НПЗ) та нафтобазах у глибокому тилу Росії. Її інтенсивність поступово зростала, і до кінця 2024-го кількість підтверджених атак перевищила сотню. Крім того, вражені окремі військові аеродроми, ремонтні заводи, а також склади пально-мастильних матеріалів і навіть інфраструктура з виробництва ракетної техніки. Росія, чию економіку значною мірою тримають доходи від нафтогазового сектору, дедалі відчутніше страждає від таких ударів, і це безпосередньо впливає як на її бюджет, так і на військові можливості.

Сигнали про початок системної кампанії з’явилися ще у 2022 році, коли українські безпілотники завдали перших «символічних» ударів по Новошахтинському НПЗ (червень) та нафтобазах в Орлі та Рязанській області (листопад-грудень). Тоді ж відбулася атака й на авіабазу «Енгельс», де пошкодили стратегічні бомбардувальники Ту-95. Втім, у 2022-му року такі дії мали скоріше "точковий" характер. Проте впродовж 2023–2024 років темпи ударів суттєво прискорилися, а їх географія та мета розширилися: тепер під прицілом опинилися не лише НПЗ, а й об’єкти газопереробки, великі нафтоперекачувальні станції, військові заводи та аеродроми.

За даними, зібраними з офіційних повідомлень, місцевих ЗМІ й мережі незалежних розслідувачів, найбільше потерпають Ростовська, Краснодарська, Рязанська, Волгоградська, Нижньогородська області, а також Смоленщина, Брянщина, Курщина і Саратовщина. Водночас Україна час від часу завдає ударів іще глибше: у 2024–2025 роках зафіксовано атаки на такі регіони, як Татарстан, Астрахань, Калужчина, Тульщина, Ярославщина й навіть Ленінградська область. Зокрема, у січні 2025-го нафтобаза в Енгельсі горіла кілька днів, а у лютому масштабних ушкоджень зазнав Волгоградський НПЗ компанії "Лукойл". Кожен такий «приліт» спричиняє значні матеріальні збитки та тимчасову, а то й тривалішу, зупинку перероблення або зберігання нафтопродуктів.

Деталі й порівняння по роках: хронологія ескалації

Якщо аналізувати наявну хронологію (зведену за допомогою даних із публічних джерел), можна виділити кілька "стрибків" інтенсивності:

• 2022 рік. Після лютневого вторгнення Росії на територію України, перші удари по російських НПЗ і нафтобазах мали радше одиничний характер: 22 червня в Новошахтинську виникла пожежа на 50 кв. метрів, у листопаді — атака дронів по нафтобазі в Орлі, у грудні — удари по авіабазах «Енгельс» та «Дягілєво». Проривним моментом стало, коли українські безпілотники досягли (і пошкодили) стратегічні бомбардувальники Ту-95 і Ту-22М3, продемонструвавши, що «глибокий тил» РФ не такий вже й безпечний.
• 2023 рік. Протягом цього періоду зафіксовано понад 80 атак. Ударів зазнали: Туапсинський НПЗ, Афіпський, Ільський, Новошахтинський (кілька разів), а також нафтобази в Орлі, Сочі, Воронежі, Пскові, Брянську та інших містах. Саме у 2023-му Україна почала масовано застосовувати «технологію повторних ударів»: наприклад, Новошахтинський НПЗ атакували навесні, влітку і восени, а Ільський — декілька разів за період із травня по грудень. Паралельно зростали амбіції та дальність польоту дронів, що дозволило виходити на цілі в Курській і Смоленській областях.
• 2024 рік. Кампанія посилилася, і до кінця року кількість атак на НПЗ, нафтобази, військові аеродроми та ремонтні заводи помітно збільшилася. У лютому й червні — чергові удари по Ільському й Афіпському НПЗ у Краснодарському краї, щонайменше чотири прильоти в Новошахтинськ (березень, квітень, червень, грудень). Атаки поширилися на Нижньокамськ, Самару, Волгоград, Сизрань, навіть Ярославль. Масштаб пошкоджень зростав: за повідомленнями місцевої влади й російських Telegram-каналів, пожежі тривали по кілька днів, а заводи нерідко зупинялися на ремонт. Кількість уражених військових аеродромів — теж різко зросла, зокрема в Морозовську, Міллерово (Ростовська область), Бутурлинівці й Борисоглєбську (Воронезька область).
• 2025 рік. Уже в перші тижні нового року Україна завдала ударів по терміналу в Усть-Лузі та Астраханському газопереробному заводу. 11 та 18 січня відбулися атаки на нафтобази у Воронезькій і Калузькій областях, а 20 січня — по авіаційному заводу в Казані (Татарстан). На кінець січня та початок лютого припали резонансні операції: Кстовський НПЗ, Волгоградський "Лукойл-Волґоґраднафтопереробка" (двічі за перші дні лютого), а також газопереробний завод "Газпрому" в Астрахані. З цих “акцій” стає очевидно, що ЗСУ та ГУР Міноборони системно виводять з ладу не лише нафтобази й НПЗ, а й ключові об’єкти перекачування (Андреаполь у Тверській області) та важливі для військової промисловості заводи на кшталт казанського.

Наслідки для економіки Росії та світових цін на нафту

Внутрішній російський ринок.

Росія споживає близько 10 млн тонн авіаційного гасу щорічно, включно з військовою та цивільною авіацією. Якщо системно виводити з ладу такі підприємства, як Рязанський (близько 18 млн тонн перероблення на рік) чи Кстовський (17 млн), дефіцит палива для армії буде все відчутнішим. Аргумент аналітиків у тому, що російська авіація змушена перекидати свої літаки далі від кордонів з Україною, аби вони не потрапили під удари дронів, — це означає зростання витрат на кожний бойовий виліт і логістику загалом.

Додатковий ефект полягає в тому, що ремонт НПЗ або нафтобаз обходиться набагато дорожче, ніж запуск безпілотників. Якщо підприємство горить кілька днів, шкода для обладнання може бути фатальною. Навіть якщо згорає один-два резервуари, поновлення запасів і обладнання займає тижні або місяці. Після повторних ударів (а вони стаються часто) операторам заводів доводиться знову починати ремонт із нуля. За такої системності Україна формує відчуття «постійної небезпеки» для всієї паливної інфраструктури.

Експорт і логістика.

Російська нафтова галузь значною мірою залежить від транспортування сировини та нафтопродуктів через внутрішні трубопроводи й нафтоперекачувальні станції. Якщо вивести з ладу бодай один великий термінал (Усть-Луга, Новоросійськ) або нафтоперекачувальну станцію, експортні потоки на кілька тижнів замирають. Це б’є по прибутках державного бюджету, особливо коли західні санкції вже обмежили обсяги російської нафти на міжнародному ринку. До того ж дорогі страхові поліси та фрахт «тіньового» танкерного флоту (який возить російську нафту до Китаю та Індії) зростають ще більше.

Світовий ринок.

Попри ушкодження в російському нафтосекторі, ціни на нафту не злетіли до небес, оскільки США та Саудівська Аравія (в межах ОПЕК+) намагаються тримати баланс. Президент США Дональд Трамп, який обійняв посаду з початку 2025 року, прагне не допустити різкого подорожчання пального в Америці. Проте в разі подальшого загострення, особливо якщо санкційний тиск на РФ наросте, ціни можуть стрибнути до 90 і більше доларів за барель. Goldman Sachs навіть припускає, що при накладанні санкцій на Іран і одночасних перебоях із поставками з РФ барель Brent здатен тимчасово піднятися до 93 доларів. Але цей сценарій суперечить інтересам США, які також не хочуть «вбити» власну сланцеву галузь надто низькими цінами. Звідси — постійна «гра» зі стелями цін, обмеженнями на логістику та іншими механізмами впливу.

Важливість для переговорної позиції та вплив на війну

Україна, вражаючи НПЗ та нафтобази, переслідує кілька стратегічних цілей:

1. Послабити військову машину РФ. Коли бракує авіаційного палива, військова авіація змушена або скорочувати кількість вильотів, або летіти з надто віддалених аеродромів. Те саме стосується танків, бронетехніки й автотранспорту, що потребують стабільних поставок дизелю чи бензину.
2. Ускладнити ремонт і постачання. Вибивши ключові логістичні точки (нафтоперекачувальні станції, термінали, резервуари), Україна сповільнює рух нафти й нафтопродуктів усередині РФ. Перезапуск таких систем вимагає величезних витрат й це відвертає кошти з військових потреб на «латання дірок».
3. Створити економічний тиск. Нафта й газ приносять Росії значну частку бюджетних доходів. Якщо ці надходження будуть скорочуватися через постійні зупинки НПЗ чи логістичні збої, Кремлю доведеться покривати дірки в бюджеті. Зрештою, це може призвести до наростання соціальної напруги та внутрішньополітичного тиску, що послаблює загальну здатність РФ продовжувати війну.
4. Покращити українську переговорну позицію. Коли російське військово-політичне керівництво бачить, що постійні атаки на глибокі тилові регіони не припиняються, може зростати схильність до компромісів. Україна ж демонструє власним громадянам і союзникам, що здатна «воювати» економічно й технологічно без прямого загальновійськового наступу.

Іще один чинник — поведінка Дональда Трампа, котрий обіцяв «уже в перший день» закінчити війну, але на практиці його адміністрація поки не ініціювала ні різкого пом’якшення, ні посилення санкцій. З одного боку, є радники, які виступають за жорсткі кроки проти "зброєздатної" російської нафтогазової галузі (серед них генерал Келлог), з іншого — Трамп намагається уникнути великих потрясінь на світовому ринку нафти й газу, щоби не спровокувати внутрішньоамериканську енергокризу.

Стратегія на 2025: продовження системних "дронових" ударів

Висока ефективність цих атак пояснюється тим, що український ОПК за останні три роки суттєво розвинув виробництво дронів дальньої дії. Є низка моделей, котрі здатні переносити по 100–200 кг вибухівки на відстань до тисячі кілометрів. Вартість одного такого апарата в рази менша за вартість ремонту критично пошкодженого НПЗ, не кажучи вже про потенційний ремонт зруйнованої установки гідроочищення чи відбудову резервуарів для нафтопродуктів.

Основні напрями стратегії України на 2025 рік:

• Фокус на ключових об’єктах. Це найбільші заводи (Рязанський, Кстовський, Волгоградський, Афіпський, Ільський), деякі з яких забезпечують до 5–6% загальної переробної потужності РФ. Кожен тривалий простій — суттєва втрата для російського бюджету та армії.
• Удари по допоміжній інфраструктурі. Якщо нафтоперекачувальна станція Андреаполь у Тверській області зупинилася через атаку, це блокує транспортування нафти у балтійському напрямку. Аналогічно вразливі й інші локації, зокрема Усть-Луга, Новоросійськ, а також різні «транзитні» вузли в Орловській, Брянській, Калузькій областях.
• Розширення географії. Уже неодноразово фіксувалися удари в Татарстані, Ярославській і навіть Ленінградській областях. Є підстави вважати, що ЗСУ й ГУР МО можуть діяти ще далі, зокрема в напрямку центральної Росії, аби постійно тримати в напрузі всю енергетичну систему.
• Нова «хвиля» дронів. Українські розробники працюють над щонайменше десятком моделей, які відзначаються збільшеною дальністю, кращою стелс-технологією й можливістю "згрупованих" (ройових) ударів. З огляду на те, що оборона РФ часто стикається з проблемою реагування на кілька цілей одночасно, такі «змішані» нальоти на об’єкти енергетики ще більше ускладнюватимуть роботу російських ППО та РЕБ.

Висновок

Отже, "шоу" триває: кожен успішний наліт дронів демонструє, що «глибокий тил» Росії дедалі більше нагадує лінію фронту з погляду ризику. Коли афіпські, новошахтинські чи інші заводи вкотре займаються полум’ям, у Кремлі починають ставити риторичне запитання: "Скільки ж іще доведеться ремонтувати й гасити?" Україна ж відповідає: "Рівно стільки, скільки ви будете вести війну".

Якщо глянути на карту російської нафтогазової інфраструктури, то в ній дедалі частіше з’являються «гарячі точки», де майже щомісяця відбуваються "феєрверки" від новітніх розробок українського оборонно-промислового комплексу.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.