Втрата російським "Газпромом" преміального європейського ринку стала найбільшим ударом по енергетичному сектору Росії за останнє десятиліття. До 2022 року щорічний експорт до Європи сягав 150 мільярдів кубометрів газу, що приносило Кремлю мільярдні прибутки у вільноконвертованій валюті. Тепер, коли західні санкції закрили доступ до цього ринку, Москва намагається знайти нові напрямки збуту, одним із яких став Іран. Однак наскільки реалістичною є ця співпраця?
Проєкт без конкретики
Угода про постачання 10 мільярдів кубометрів російського газу до Ірану виглядає сумнівною.
Незрозуміло, як цей газ буде транспортуватися. На сьогодні немає готової інфраструктури для постачання таких обсягів до Ірану. Будівництво нових трубопроводів — надто дорогий і тривалий процес. Для прикладу, завершення газопроводу "Сила Сибіру-2" до Китаю затягується через відмову Пекіна фінансувати роботи на російській території.
Іран, який також перебуває під санкціями, навряд чи має ресурси для інвестування у нові газові коридори.
Планований маршрут газопроводу передбачає його проходження через територію Азербайджану. На цей час офіційних коментарів від уряду Азербайджану щодо їхньої участі або підтримки цього проєкту немає. Варто врахувати, що реалізація такого проєкту потребує тісної співпраці та згоди з боку Азербайджану, оскільки це стосується його територіального суверенітету та енергетичної політики.
Технічні можливості наявних маршрутів через Азербайджан чи Туркменістан також обмежені. Трубопроводи, які проходять через ці країни, здебільшого використовуються для транспортування власного газу до Туреччини або Європи. Росії доведеться конкурувати за ці потужності, що ще більше ускладнює логістику.
Вартість будівництва інфраструктури
Планований газопровід між Росією та Іраном передбачає початкові поставки обсягом до 2 мільярдів кубометрів газу з перспективою збільшення до 55 мільярдів.
Вартість будівництва газопроводів значно варіюється залежно від діаметра труб, типу місцевості та геологічних умов. Наприклад, будівництво газопроводу Іран-Пакистан-Індія (IPI) протяжністю 2760 км та діаметром 1,4 м оцінювалося в 5 мільярдів доларів США.
Це свідчить про те, що середня вартість будівництва газопроводу може становити приблизно 1,8 мільйона доларів США за кілометр. Однак у складних географічних умовах, таких як гори чи пустелі, вартість може бути вищою через додаткові технічні та інженерні виклики.
Для порівняння, будівництво газопроводу "Сила Сибіру" в Росії, який має протяжність близько 2200 км, оцінювалося в 55 мільярдів доларів США, що становить приблизно 25 мільйонів доларів США за кілометр.
Висока вартість цього проєкту частково обумовлена складними кліматичними та географічними умовами Сибіру. Інший проєкт, газопровід Іран-Вірменія, мав загальну вартість близько 130 мільйонів доларів США.
Ці приклади демонструють, що вартість будівництва газопроводів може суттєво відрізнятися залежно від специфічних умов та вимог проєкту.
Хоча точна вартість будівництва газопроводу між Росією та Іраном наразі невідома, аналіз аналогічних проєктів свідчить про те, що вона може становити від кількох мільярдів до десятків мільярдів доларів США, залежно від протяжності маршруту та складності географічних умов.
Навіщо Ірану газ?
Іран володіє другими за величиною запасами природного газу у світі — близько 33 трильйонів кубометрів. Щорічне виробництво газу становить приблизно 275 мільярдів кубометрів.
Однак значна частина цього обсягу — понад 90% — споживається всередині країни. Основні сектори споживання включають:
- Енергетика - понад 60% газу використовується для виробництва електроенергії;
- Промисловість - металургія, хімічна промисловість;
- Побутовий сектор - газифікація домогосподарств охоплює 90% населення.
Експортні можливості Ірану обмежені. У 2023 році експорт газу до Туреччини склав близько 10 мільярдів кубометрів. Обговорюється можливість продовження угоди про постачання до 2026 року. Інші експортні напрямки включають Ірак, але їхній обсяг є незначним через обмеженість інфраструктури.
Проблеми газифікації північних регіонів
Попри високий рівень газифікації, північні райони Ірану, зокрема провінція Мазендеран, стикаються з дефіцитом газу. Це обумовлено:
- Відсутністю трубопроводів для транспортування газу з південних родовищ на північ;
- Застарілою інфраструктурою, яка не дозволяє ефективно розподіляти ресурси.
Провінції Гілян, Ардебіль та Західний Азербайджан також повідомляють про періодичні перебої з газопостачанням, особливо взимку. У гірських та пустельних регіонах проведення нових трубопроводів потребує значних інвестицій, які Іран не може собі дозволити через санкції та економічну кризу.
В грудні 2024 року в Ірані енергетична криза призвела до серйозних соціально-економічних наслідків, зокрема майже повної зупинки промисловості. Урядові установи закрилися або працюють за скороченим графіком, навчальні заклади перейшли на онлайн-формат. Масштабна нестача енергоресурсів змусила знеструмити 17 електростанцій, тоді як решта працюють лише частково. Енергетична компанія Tavanir попередила про можливі масштабні відключення, які триватимуть тижнями.
Причинами кризи стали роки міжнародних санкцій, застаріла інфраструктура та неефективне управління. До проблем додалися різке зростання попиту на газ у зимовий період і атаки на енергетичні об'єкти, як-от вибухи на двох газопроводах у лютому. Попри те, що газ становить 70% енергетичного балансу країни, уряд змушений економити його постачання, припиняючи подачу на електростанції. Зараз 90% іранських домогосподарств залежать від природного газу для опалення та приготування їжі, але навіть ці потреби забезпечуються із перебоями.
Економічна доцільність російсько-іранського партнерства
Товарообіг між Росією та Іраном у 2023 році склав близько 5 мільярдів доларів. Основними товарами, що імпортує Росія, є:
- Сільськогосподарська продукція - фісташки, сушені фрукти;
- Деякі види риби та іранські килими.
Росія постачає до Ірану добрива, металопродукцію та військові технології. Однак ці обсяги торгівлі є недостатніми для компенсації вартості потенційного газового контракту.
Тож залишається цілком незрозумілим, яким чином країни зможуть урівноважити платежі у відсутність вільноконвертованої валюти.
Обидві країни перебувають під жорсткими санкціями, що ускладнює не лише фінансові транзакції, але й залучення іноземних інвесторів.
Іранський газовий сектор страждає від браку сучасних технологій, таких як гідророзрив пласта чи 3D-сейсмічні обстеження. Росія, яка сама переживає кризу через санкції, навряд чи зможе надати Ірану необхідну технічну допомогу.
Хибні надії на новий ринок
Росія та Іран намагаються знайти спільний інтерес в енергетичній співпраці, але обидві країни стикаються з подібними проблемами: санкції, відсутність інвестицій, брак сучасних технологій. У результаті замість реальних економічних проєктів вони створюють ілюзію активної діяльності, сподіваючись відвернути увагу від власних економічних невдач.
Це партнерство більше нагадує спробу двох ізольованих режимів підтримати одне одного, ніж реальну економічну співпрацю. І хоча такі угоди можуть допомогти тимчасово зберегти обличчя перед населенням, вони навряд чи змінять глибоку кризу, з якою стикаються обидві країни.
Усе більше експертів схиляються до думки, що заяви про масштабне газове партнерство між Росією та Іраном мають радше політичний, ніж економічний характер. Для обох країн важливо продемонструвати внутрішній і міжнародній аудиторії, що вони не ізольовані. Угоди на мільярди доларів з «дев’ятьма нулями» виглядають ефектно на тлі загальної економічної стагнації. Однак реалістичність цих угод викликає серйозні сумніви.
Іранський режим, як і російський, стикається з внутрішніми викликами. Населення країни, яке швидко зростає, потерпає від безробіття та низького рівня життя. Молодь, яка становить значну частину іранського суспільства, неодноразово ставала рушієм масових протестів. За таких умов Іран навряд чи зможе виділити кошти на великі інфраструктурні проєкти, які потрібні для реалізації газових угод із Росією.
Російсько-іранський газовий альянс стикається з безліччю перешкод: від відсутності інфраструктури до фінансових та технологічних проблем. Навіть якщо газопровід буде збудований, його економічна ефективність залишається під великим питанням. У світі, де санкції стають новою нормою, проєкти такого масштабу ризикують залишитися лише на папері.
Попри сумнівність економічної доцільності, співпраця двох агресивних автократичних держав, як-от Росія та Іран, викликає серйозну настороженість. Міжнародна спільнота повинна активізувати зусилля, зокрема шляхом роботи з потенційними транзитними країнами, аби унеможливити реалізацію цього проєкту, який може посилити їхній вплив і загрозу стабільності в регіоні.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.