Дедалі більше країн світу долучаються до визнання Голодомору 1932 – 1933 років геноцидом українців. У цій ідеологічній боротьбі ключову роль відіграє Національний музей Голодомору-геноциду у Києві: інституція, яка формує українське бачення подій 90-річної давнини. Водночас, розвиток Музею тривалий час стояв на паузі через брак фінансування. Лише у 2021 році, за кілька місяців до повномасштабного вторгнення рф, експозицію Меморіалу Голодомору вдалося оновити – за підтримки родини меценатів Петровських
Музей Голодомору: активна розбудова та роки “застою”
Понад 90 років відділяє нас від Голодомору-геноциду – наймасштабнішої та найжахливішої в історії спроби знищення українців, яку організував комуністичний тоталітарний режим. Станом на початок 2024-го року геноцидний характер цього злочину, спрямованого проти української нації, визнало 32 держави світу, а також Європейський Союз і Рада Європи. Ще кілька країн наразі перебувають за крок від офіційного визнання, такі як Нідерланди та Італія, де відповідні постанови схвалили по одній з двох палат національних парламентів. Такі акти можна назвати ще одним виміром санкцій проти росії, яка впродовж понад 90 років спрямовувала колосальні матеріальні та інтелектуальні ресурси на приховування правди про Голодомор-геноцид. Утвердження правдивої картини подій 1932 – 1933 років – це також важливий крок на шляху до усвідомлення світом сутності сучасної війни, яку ворог веде на знищення українців.
Боротьба за світове визнання Голодомору-геноциду тривала не одне покоління. Не менш складним цей процес був і всередині України. Тривалі роки замовчування, репресій, засилля московських агентів у владі, – все це призвело до того, що впродовж перших 15-ти років Незалежності навіть не поставало питання про гідне вшанування жертв геноциду. Так, лише у 2006 році Верховна Рада ухвалила закон “Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні”, що передбачав спорудження Національного меморіалу. У 2007 – 2009 роках була збудована перша черга Музею Голодомору, що включає його меморіальну частину: на Дніпрових схилах у Києві постала стилізована свіча пам’яті, біля якої розкинулась площа “Жорна долі” з головною скульптурою дівчинки – пронизливим символом долі мільйонів заморених голодом українських дітей.
Національний музей Голодомору-геноциду в Києві
Музей Голодомору-геноциду (що у 2010 році отримав статус національного) став для українців не просто місцем пам’яті, а справжньою “точкою збирання”, перезавантаження свідомості. А для москви – кісткою в горлі. Не випадково будівництво другої черги меморіалу – безпосередньо музейної та науково-дослідної – поставив на паузу ставленик росії Янукович. Був фактично призупинений і розвиток базової – меморіальної – частини Музею. Експозиція тривалий час не оновлювалась та поступово стала втрачати актуальність. При цьому йдеться про інституцію, ідеологічне та політичне значення якої важко переоцінити: до Музею Голодомору згідно протоколу продовжували водити офіційні іноземні делегації, які відвідували столицю України. Отже, від наповнення експозиції, її якості, безпосередньо залежало і міжнародне визнання геноциду українського народу. Ситуацію вдалося виправити лише за лічені місяці до початку повномасштабного російського вторгнення.
Ідеологічний удар по кремлю: реекспозиція Музею у 2021 році
7 вересня 2021 року за підтримки меценатів була відкрита оновлена експозиція Зали пам’яті Національного музею Голодомору-геноциду. Того ж дня у Києві пройшов Міжнародний форум “Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо”, на якому були вперше озвучені дані комплексних судових експертиз щодо кількості жертв 1932 – 1933 років – 10,5 млн вбитих українців, з яких 4 млн – дітей. Ці дві події стали подвійним ударом по кремлю, що викликали у його пропагандистів істерику.
Оновлена експозиція Зали пам’яті Музею Голодомору
Зала пам’яті Музею Голодомору – наразі єдина власне музейна частина комплексу, у якій виставлені архівні документи, фотографії, свідчення очевидців, мапи, – все те, що переносить відвідувача у трагічні 30-ті роки 20 століття. Понад 10 років експозиція зали майже не оновлювалась, а це означало, що Музей безнадійно відставав від аналогічних західних установ, ставав нецікавим. Реекспозиція потребувала не лише коштів, а й візії. Зрештою, і те, і інше вдалося відшукати.
У квітні 2021 року директорка Національного музею Голодомору-геноциду Олеся Стасюк підписала меморандум з президентом Міжнародного благодійного фонду “Солідарність” Олександром Петровським про співфінансування реекспозиції Зали пам’яті. Відомий меценат тоді закликав українців з усього світу підтримати цю ініціативу. “Це наша трагедія, трагедія цієї землі, нашої держави, нашої України. Хочеться, щоб ми про це пам’ятали і більше ніколи такого на нашій землі не відбулось”, – заявив Петровський.
Анжеліка Петровська з донькою Олександрою під час відкриття оновленої Зали пам’яті Музею Голодомору, 7 вересня 2021 року
Роботи з оновлення експозиції розпочалися негайно. Вже у травні разом із науковцями розробили нову концепцію Зали пам’яті. До проєкту також активно долучилася Православна церква України (митрополит Київський і всієї України Епіфаній був присутній на відкритті нової виставки). Його кураторкою стала представниця МБФ “Солідарність” Анжеліка Петровська, внесок якої у справу реконструкції Зали пам’яті згодом було відзначено нагородою Ради національної безпеки та оборони України. В основу проєкту були закладені принципи інноваційності та інтерактивності.
Оновлена експозиція Зали пам’яті Музею Голодомору
З-поміж іншого, Зала пам’яті Музею Голодомору-геноциду отримала оновлені інтерактивні стенди з книгами пам’яті та тачскрінами, аудіогід, що дозволяє прослухати свідчення очевидців злочину тридцятьма мовами світу. Експозицію також розширили новими історичними дослідженнями, зокрема – про опір українців комуністичному тоталітарному режиму у 1930 – 1932 роках. Та найбільше враження на відвідувачів справляє мультимедійна інсталяція, яка включає складну графічну анімацію, так званий 3D-мапінг. За її допомогою демонструють 10-хвилинний фільм із розповіддю дівчинки Оксанки про долю її родини під час Голодомору. Це – збірний образ мільйонів українських дітей, голосом якого стала 10-річна Олександра Петровська – праправнучка заморених голодом у 1933 році. Фільм озвучено українською та англійською мовами.
Оновлена експозиція Зали пам’яті Музею Голодомору
Зв’язок поколінь: родина Петровських-Вовків у часи Голодомору
Справа вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду для родини Петровських – глибоко персональна. Мати мецената Олександра Петровського – Заслужена артистка України Оксана Петровська-Вовк – народилась у Бодакві на Лубенщині та походить зі старовинного козацького роду Вовків. Її родина також пережила геноцид: у книзі пам’яті Полтавської області згадано шістьох родичів, що були заморені голодом. З-поміж них – і прабабця пані Оксани Марія, її син Яків Панасович Вовк.
Оксана Петровська-Вовк
Загалом комуністи вбили голодом понад сотню жителів містечка Бодакви – це дані, верифіковані Національною книгою пам’яті. Зокрема, 81 вбитого бодаківця встановили поіменно. Разом з іншими населеними пунктами Лохвицького району Бодаква була занесена на “чорну дошку”: містечко опинилось у повній блокаді. Такою була помста комуністів за масштабне повстання, яке спалахнуло у Бодакві у березні 1930 року. За даними ГПУ, у ньому взяло участь щонайменше 800 місцевих жителів. Переважно, це були нащадки станових козаків, які виступили проти колективізації – насильного загону людей у колгоспи. По всій Україні у той час чекісти фіксували 1,5 тисячі таких повстань, у яких взяв участь понад мільйон осіб. Це – ще одна забута війна за Незалежність. Як встановили судові експерти, однією з цілей, яку переслідувала комуністична влада, організовуючи Голодомор-геноцид, – було саме придушення українського національно-визвольного руху.
Довгі роки комуністи репресували українців за саму згадку про голод, було заборонено і поминати вбитих родичів. Попри це, родина Оксани Петровської-Вовк зберегла зв’язок між поколіннями і пам’ять про лихоліття 1932 – 1933 років. Долучившись до реекспозиції меморіальної зали Музею Голодомору, Петровські хотіли допомогти іншим українським родинам повернути втрачену пам’ять.
У вересні 2021 року кураторка проєкту Анжеліка Петровська зазначала, що Музей Голодомору має стати важливим місцем для відвідин закордонними делегаціями. Тоді ніхто не міг передбачити, що за наступні два роки до офіційного визнання Голодомору долучиться одразу 15 держав світу. Так само ми не могли уявити, що Москва зважиться на організацію нового геноциду українців у 21 столітті.
Події 1930-х років і сучасні події – прямо пов’язані. Тому і справедливе покарання рф за нинішні злочини проти української нації можливе лише за умови осмислення світом злочинів тоталітарного московського режиму 90-річної давнини. Крім того, пам’ять про Голодомор додає нам рішучості та підґрунтя вимагати міжнародного суду над тими, хто століттями намагався стерти нас з лиця землі.
Максим Омельченко, спеціально для Українських Новин.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.