22 вересня 2022, четвер, 20:04 799

Український Пушкін. Як чернігівський підприємець-айтішник екіпірує, одягає та взуває військових

Андрій Пушкін. Фото з особистого архіву

Програміст з Чернігова Андрій Пушкін пам’ятає початок війни дуже добре. В той день, 24 лютого, його розбудила дружина, до рідного міста підбиралися окупанти, обстрілюючи міста та села. Багато цивільних поспішно почали виїжджати з Чернігова. Того ранку Андрій разом з дружиною поїхали в центр міста, у людей була паніка, ніхто не знав, що робити. Подружжя спробувало випити кави, але згодом Андрій зрозумів, що дружину краще відвезти додому, а самому ставати на захист Чернігова.

Публікацію підготовлено в рамках проекту "Ми з України!", ініційованого Національною спілкою журналістів України

Мішки та лопати

Андрію трохи більше 40 років. До вторгнення РФ, він займався підприємницькою діяльністю і програмуванням, працював як системний адміністратор і програміст за контрактами. Ще один напрямок його роботи – ремонт квартир та котеджів. Три бригади щоденно працювали у мирному Чернігові. Муляри, штукатури, покрівельники. Але війна вплинула чи не на кожного українця. Мабуть, кожен із нас хоч якось, але долучився до боротьби з ворогом. Андрій каже, що тоді не було часу на роздуми і він одразу поїхав записуватися в тероборону.

«Тоді особливо не було часу, щоб думати. Кілька років тому я долучався до територіальної оборони, тактичної медицини, стрільби. Як все почалося (вторгнення РФ), я відразу поїхав записуватися. Командир сказав, що солдат з мене такий собі, але оскільки маю багато зв'язків, багато складів, бізнес - нам треба те й те. Ну я і поїхав. Так почалося моє волонтерство», - розповідає підприємець.

Андрій створив команду, яка в перші півтора місяці допомагала усім: від цивільних до військових; від молодих до старих; від дитячих садків до лікарень. Звісно, що левова частка волонтерської допомоги йшла військовим, адже саме вони тримали оборону міста та стримували окупантів. Але і звичайних людей Андрій та його команда не обходили стороною. Засоби гігієни, продукти харчування, ліки – це далеко не повний перелік допомоги, яку отримали місцеві мешканці від Андрія.

«У нас було 6-7 машин, які розвозили необхідне по блокпостах - мішки, лопати, масло, дроти…інше тим, хто цього потребував.Допомогу доставляли селам, які були під окупацією. У людей не було таких елементарних засобів, як туалетний папір, рушники, мило, серветки і так далі», - каже айтішник.

Андрій згадує, як приїхав в місцевий пансіонат з їжею, одягом та генераторами. В той час в пансіонаті було 500-700 людей. Найбільше люди потребували води, якої тоді в місті ніде не було. Волонтер-айтішник скромно каже, що загалом зміг допомогти трохи більше 100 цивільним. Команда обладнала автобус ємностями і розвозила воду. Ще дві машини возили одяг цивільним і спорядження для бійців тероборони.

І взував, і годував

Підприємець не зупинився навіть тоді, коли його бізнес частково розбомбили окупанти, а його друга-однокласника розстріляли під Києвом. Ці події Андрій згадує, не приховуючи сум. «Нема кількох знайомих людей, війна забрала друга-однокласника, який загинув під Києвом. Коли рашисти обійшли Київ через Бровари, окупанти розстріляли його бус. Дружина з донькою вижили, бо були у іншій машині, а він ні», - згадує волонтер. Андрій не те що – не здався, а й ні на мить не думав зупинятися, продовжуючи допомагати цивільним та особливо військовим, у яких на той час була нагальна потреба у бронежилетах, розгрузках, які команда волонтера оперативно заходила та доставляла що називається «з рук в руки».

«Якщо б не він, у нас би не було 2/3 того, що маємо. І взував, і годував і постачав паливо з генераторами і все на світі робив. І зараз продовжує допомагати. І це стосується тільки мого підрозділу. Те, що стосується батальйону, скільки було привезено броніків, шоломів, генераторів, я вже не перерахую. Його група допомагала не тільки військовим, але і цивільним. Хлопці працювали просто вогонь», - ділиться командир розвідувального взводу одного з батальйонів І.

Військовий каже, що його підрозділ, у якому 32 захисника, був повністю укомплектований всім необхідним за рахунок Андрія.

«У мене розвід взвод батальону. Андрій допоміг шоломами, бронежилетами, термобілизною, формою, тепловізорами, взуттям, харчами, дронами. Щоб ви розуміли, мій підрозділ – 32 чоловіки, був повністю укомплектований матеріальними засобами в перший місяць війни за його рахунок. Він зі своїми хлопцями це все зробив», - згадує командир.

Коли рашисти підірвали основний міст біля Чернігова, то всю допомогу стали везти до пішохідного мосту, де її вже чекали Андрій з командою, щоб доставити українським захисникам.

«Ми допомогли трьом чернігівським батальйонам ТРО, це 162,165 і 166. І ще іншим підрозділам допомагали. Ми змогли купити 150 бронежилетів, і 100 шоломів. Привозили і рації і квадрокоптери, автомобілі і так далі. Все це коштує звісно більше, ніж ми можемо заробити. В перший місяць ми змогли купити 2 дрони, а потім ще 4-5 штук. Від автівок я довго відхрещувався, але ми таки привезли військовим один бус і три легкові машини, дякуючи спонсорам», - поділився айтішник.

Андрій каже, що за весь час волонтерства найважче було дістати балістичні шоломи, адже на них був дуже великий попит. Він не приховує, що багато недобрих людей наживалися на цьому і привозили на продаж китайські страйкбольні за шалені гроші, а ті що були нормальні, коштували дуже дорого. «Перший раз, коли ми назбирали на 25 шоломів, нас кинули..шоломи їхали і дуже сподобалися іншим військовим і залишилися на західній Україні. Другий раз нас також підвели, але ми відвоювали гроші і тільки на тертій раз все вдалося. Зараз два рази на місяць або в Польщі або в Данії закуповуються партії шоломів від 100 штук. Але запити, які були я вже закрив. Якщо є ресурс, то я купую один/два для того, щоб були у разі якщо знадобиться комусь», - переказує свій досвід чернігівський волонтер.

За час війни, Андрій що тільки не привозив військовим – тепловізори, оптичні приціли, генератори, форму, старлінки…Був навіть запит на патрони, проте волонтери не змогли вийти на постачальників та закупити.

Один з кращих

З настанням холодів, у Андрія нові запити від військових. Це термобілизна та буржуйки. З останніми, правда, зараз доволі складно, адже за ними доводиться стояти у довгій черзі. Тим не менше, команда Андрія вже передалашість буржуйок і хоче піти далі - налагодити виробництво, бо в них дуже велика потреба. «Зараз військовим треба одяг і взуття. І ми в цьому одні з кращих», - не приховує амбіцій айтішник.

Командир впевнений, що своїми діями Андрій Пушкін врятував не одного українського бійця і показав, що герої бувають не тільки на передовій. «Чи врятувала його допомога наших бійців? Уявіть собі, без нормального взуття, без термобілизни, флісок, при мінус 14 градусів перебувати добу десь на СПешці на нулі в сірій зоні? Тому я вважаю, що врятувала. Безперечно, він герой для мене. Якщо б він був моїм братом, я би пишався ним і кричав про це на кожному розі. Я дуже пишаюся, що ми з ним знайомі та товаришуємо і чесно кажучи, знаючи його до війни, гарний хлопець, компанійський, веселий, пише пісні, але з першого дня, з 24 числа він як почав, так і не зупиняється», - розповідає військовий.

Командир каже, що нещодавно обговорював питання, щоб подати Андрія на державну нагороду, адже він її заслуговує як ніхто інший.

«Ми не зупинялися ні на мить. Бомбили, але ми всеодно везли. Вся допомога йшла оборонцям Чернігова. Ціль була відстояти місто і не здатися. Зараз ми відійшли від цивільних запитів, бо багато людей зайнялися своєю звичайною роботою і мають дуже мало часу для поїздок і допомоги», - ділиться спогадами волонтер.

Після перемоги в ліс по гриби

Дуже багато допомоги Андрій купував з-за кордону, зокрема, в Польщі, Чехії, Німеччині, однак про особисто витрачені заощадження волонтер говорить неохоче. Тим не менше, своїх грошей підприємець, очевидно, не шкодував. Окрім того і самі люди давали пожертви. «Спочатку потратив свій золотовалютний запас, потім були ще пожертви. Люди в бомбосховищах допомагали, де коменданти збирали гроші. За весь час волонтерства ми потратили 10-12 млн гривень», - зізнається айтішник та підприємець.

Зараз Андрій частково повернувся до своєї роботи, але волонтерство все одно залишилось в пріоритеті, тому його діяльність спрямована на допомогу військовим та різні соціальні проекти.

«З деякими ми розірвали контракти, бо накрився бізнес і вони не могли платити. Тому роботи поменшало. І по ремонтам теж роботи небагато. Більше – це соціальні проекти, адже багато людей виїхали, а ті хто повернувся, не всі бажають продовжувати ремонти, бо можуть бути знову обстріли, ракетні удари і так далі.Але ми продовжуємо допомагати. З ремонтами, електрикою, душовими і так далі. Основний напрямок допомоги – це звичайно військові, проте коли були необхідність та час, то я давав хлопців і вони вже проводили ремонти, а їх роботу сплачував я вже сам. Таких об’єктів багато не було. Два дахи, стелі відновлювали в деяких квартирах і допомагали із заміною вікон», - каже волонтер.

Андрій мріє про перемогу, щоб можна було піти в ліс по гриби. Без металошукача і додаткового обладнання, просто пройтися лісом по гриби, ділиться мріями бізнесмен. «Але це буде після перемоги, яка обов’язково буде. І щоб вона настала швидше ми і працюємо», - зауважує він.

Мрії про перемогу України має й командир-розвідник І. Ще більше він хоче побачити, як «Рашка розвалиться і як Путіна будуть судити в Гаазі». Проте, це вже зовсім інша історія. А поки військові готують лист – подання Андрія на державну нагороду, адже він її заслуговує як ніхто інший.

Всі фото з особистого архіву Андрія