29 серпня 2022, понеділок, 10:20 996

"Найбільше боляче дивитися в очі собаки, який хоче, щоб його врятували, а ти не можеш". Як дог-тренери з Чернігова Варвара та Сергій витягують чотирилапих з пекла та шукають їм нові сім’ї

Сергій Шкот. Фото з архіву волонтера

Вторгнення Росії в Україну принесло чимало бід. Вбивства військових, цивільних окупантами стало чимсь буденним. Загарбники руйнують українські міста і села, подекуди рівняючи їх з землею, знищуючи на цьому шляху навіть котів та собак.

Публікацію підготовлено в рамках проекту "Ми з України!", ініційованого Національною спілкою журналістів України

Чернігів. Початок березня. Місто в облозі окупантів. Рашисти щоденно обстрілюють будинки, магазини, торгові центри, підприємства, тобто все, що вони називають "військовими об’єктами". Багато покинутих тварин боязливо ходять по вулицях, шукаючи їжі та прихистку. Власники магазинів "Кіт і пес" роздають корм для всіх охочих паралельно рахуючи збитки через зруйнований бізнес. На початку війни продавці магазинів пакували їжу в пакети і залишали під входом, що б ті, хто ховається в укриттях могли прийти і забрати їжу. Корм для тварин поступово закінчувався, а основний міст, який з’єднував місто для отримання гуманітарної допомоги, було зруйновано. Було й таке, що корму в місті взагалі не було і з цим потрібно було щось робити, аби чотирилапі вижили.

Зоопатруль

Не довго роздумуючи, аби допомогти тваринам та їх власникам, команда COLLAR Company створює ініціативу Pets Patrol, знаходить волонтерів, які ризикуючи життям й досі рятують з-під куль та бомб наших менших друзів. Саме на початку війни спрацювало відоме гасло "Закордон нам допоможе". Гуманітарний корм йшов напряму із Польщі та Німеччини. Харчі для тварин передавали як поштою так і потягами, де на вокзалах їх забирали волонтери. Команда небайдужих повідомляла в соцмережах, коли і де можна було отримати корм для тварин. Бажаючих було не просто багато, а дуже багато, - розповідає куратор проекту, дог-тренерка Варвара Петренко.

"Черги були величезні - до 1000 людей іноді, багатьом мешканцям не вистачало корму. Коли ситуація біль-менш стабілізувалася з логістикою, то нагальної проблеми в кормі не було. Тому, ми розширили допомогу на інші райони. В той час, коли ми роздавали корм, також забирали і людей. Евакуйовували людей с тваринами, які не могли виїхати. У нас було 4-5 роздач, де було до 700 людей на кожній", - каже Варвара.

В Чернігові волонтери роздали близько 26 тонн корму та допомогли понад 3 тис. жителям. Зараз допомога не обмежується Черніговом. Корм везуть і в Полтаву і Харків, який окупанти продовжують нещадно обстрілювати з важкого озброєння кожного дня. До того ж, до корму додалася і вакцинація тварин. Леся розповідає, що у небезпечні райони їздять в бронежилетах і переважно чоловіки-волонтери.

«Зараз саме в Харкові дуже критична ситуація з тваринами. Території окуповані. Волонтери Сергій та Олександр їздять туди в бронежилетах, привозять корм, вакцинують тварин. Забирали звідти тварин і везли на захід. Одна власниця віддала 8 хасок, оскільки вже немала чим їх годувати, а собаки були в постійному стресі. Вона звернулася до нас, щоб їх забрати», - розповідає Варвара.

Дівчина каже, що команда волонтерів не очікувала, що буде такий запит на допомогу. Але продовжує допомагати безкоштовно, залучивши навіть зоозахисників з японської неурядової організації Peace Winds Japan.

«Ми просили сказати, скільки у людини тварин і підтвердити фотографіями, тому що були випадки, коли людина дійсно не потребує, але приходить. Всю допомогу роздавали безкоштовно. Ми самі шукали благодійні фонди, організації, які можуть зібрати допомогу і роздавали потім людям. Ми не очікували, що буде такий запит на допомогу. Волонтери з Японії навіть особисто приїжджали в Україну і роздавали корм, тим хто його потребує», - ділиться історією Варвара.

"Дім сірка"

Собак та котів, а подекуди і їх господарів, евакуйовували з Чернігова, Київщини, Харківщини, Донеччини, Миколаївщини на Західну Україну. Волонтери рятували тварин в Циркунах, Руській Лозовій, Черкаській Лозовій, Тишках, а також в Києві. Багато тварин волонтери вивезли у Івано-Франківську область в тамтешній притулок «Дім сірка». Уже в притулку їм шукають нових господарів.

«Багато людей залишали своїх тварин і ми їх ловили, бо вони бігали по вулиці. Люди казали: «В мене немає грошей, немає чим кормити, важко віддавати, але заберіть будь ласка». Деяких тварин віддавали через силу, але їх треба було вивезти, бо їм було страшно через війну. В Івано-Франківську дуже гарний притулок, там дуже добре дбають про тварин», - згадує пані Варвара.

Люди розуміли, що своїх улюбленців вже більше ніколи можуть не побачити.

За час війни команда волонтерів врятувала не одну сотню тварин, але й багато нажаль вивезти не вдалося. «На сьогодні роздано вже більше 30 тонн корму. Вивезено більше 200 тварин. Слідуємо своєму лозунгу: «Рятуємо та годуємо тварин в бойових точках». Ми вивозили багато покинутих тварин, які були просто зачинені у дворах і сусіди їх годували, щоб вони хоч якось виживали. Зворушливих історій, щоб плакали люди, коли віддавали тварин, не було. Нажаль, у нас плакали лише тваринки, яких часом доводилося ловити, бо вони були дуже налякані від обстрілів, так як було в Харківській області», - каже волонтерка.

Вона розповідає, наскільки важко було для тваринок, особливо під час евакуації з «гарячих точок». Під час щільних артобстрілів військові взагалі відмовлялись пускати волонтерів до місць, де вони могли б забрати тварин. Доводилося чекати в машині, коли нарешті дозволять проїзд. А якщо проїжджали, то ворожі дрони «випасали» авто і бомбили буквально слід в слід машини. Тому доводилося робити все дуже швидко і втікати.

З Чернігівщини, Харківщини та Донеччини зоозахисники вивозили також і людей. Наразі вдалося врятувати та евакуювати біля 50-ти чоловік.

«Бувало таке, що ми вивозили тварин і вони воз’єднувалися зі своїми господарями. Більшість тварин сидять в притулку, поки шукаємо їм нових господарів. До слова, багатьом тваринам ми знаходимо нових власників. Десь 70% тварин ми прилаштовуємо в нові родини. Люди беруть до себе собачок, тому що вважають, що хоч таким чином допоможуть нашій країні. Дуже багато породних собак, але є також і непородні. Люди охоче допомагають, беруть в сім'ю переважно українці, але є запити і від іноземців. Проте з цим важко, бо у них не проста процедура, оскільки потрібні документи та щеплення», - згадує кінологиня.

Нажаль, частина врятованих собак не доїхала до Західної України, оскільки через відсутність щеплення деякі цуценята захворіли «чумкою» та вмирали.

Один в полі не воїн

До війни Сергій Шкот тренував собак. Майже все своє життя він присвятив улюбленій справі. Але вторгнення окупантів в рідний Чернігів змінило все. Сергій одягнув бронежилет і поїхав під кулі рятувати тварин. Він називає себе самураєм і каже, що кожного дня думає лише про перемогу. Дог тренер розповідає, що було найважчим за весь час евакуації тварин. «Я не пам’ятаю скільки я їздив…але я відчуваю душу собаки. Я все відчуваю. Це капець як боляче шукати тваринам нових господарів. Ти приводиш, закриваєш собаку в клітку і розвертаєшся та йдеш, бо треба їхати за іншими тваринами. А пес дивиться на тебе і плаче. Я так хочу, щоб вони всі знайшли нову сім’ю. Я б їх всіх до себе забрав, але так не можна. У нас хороші показники по прилаштуванню врятованих в нові сім’ї, але закрити в клітки – це капець. Дуже важко», - розповідає Сергій.

Він згадує, як собаки валялися під обстрілами та чекали, поки пролетить усе. Найбільше боляче дивитися в очі собаки, який хоче, щоб його врятувати, а ти не можеш, бо місця немає, - з сумом говорить волонтер. «А вони просяться, біжать за машинами і просяться, щоб їх забрали. Багато тварин, яких не вдалося забрати, витягти, врятувати. Психологічно неймовірно важко. Ми були в теробороні в Чернігові, то мені мабуть було би легше там», - згадує дог тренер.

Багатьом евакуйованим собакам пощастило, - каже «самурай», бо дівчата-волонетри швидко шукали їм нові родини. Під час розмови Сергій згадав "Пітбуля", якого боялася вся вулиця. Люди боялися, бо господарі покинули собаку, думаючи, що вона злобна та агресивна. «Ми його забрали, а він такий милий і хотів просто гратися. Люди кидають всяких собак, бо ніби вони злобні та агресивні. А насправді, вони такі ніжні всередині. Вони хочуть того людського, бо у всіх них були господарі. Дуже сильно боліло, коли господарі самі віддавали своїх вихованців. Кажуть: врятуйте їх, бо ми не зможемо разом з ними ніяк. І вони віддавали, плакали, але слава Богу ми відразу знаходили для цих собак нових господарів і передавали в хороші руки», - розповідає кінолог.

Для багатьох членів волонтерської команди Сергій та Варвара справжні герої, які ризикуючи власним життям рятують життя тварин, котрих в очі ніколи не бачили і могли б цього не робити, але все одно це роблять.

«Сергій їздить під обстрілами, щоб допомогти тваринам. Разом з водієм вони ризикують життям і їдуть до тварин, яких в очі ніколи не бачили і могли б цього не робити, але вони все одно це роблять. Це їх час, ресурс і відповідальність. Дуже багато допомагає Варвара Петренко. Вона обробляє запити і шукає шляхи вирішення проблем. Для мене вони герої. Зараз кожний українець волонтерить. Хтось грошима допомагає, хтось по-іншому, тобто хто чим може. Варвара і Сергій дуже активно включилися в допомогу тваринам», - каже волонтерка проекту Леся Неволько.

Мрії та біль

Безкоштовна допомога тваринам обійшлася волонтерам у більш ніж 100 тис євро, тобто понад 4 млн гривень. Це і допомога донорів, і пожертви і благодійні кошти. Незважаючи на ніщо Сергій та Варвара з командою і не думають зупинятися. Виснажені морально, але щасливі результатами своєї роботи вони мріють – мирне небо та відпочинок.

"У нас одна мрія на всіх, щоб швидше була перемога і повернення всіх наших територій. Мрію про мирне небо та відпочинок"- говорить Варвара.

Волонтери не приховують бажання продовжувати цей проект, тому що багато людей переселилося з тваринами в інші регіони і потребують допомоги. Зоозахисники сподіваються, що у людей буде більше співчуття до покинутих тварин і вони стануть більш свідомо відносилися до евакуації спільно з тваринами. «Потрібно дбати не тільки про себе, але і про тих тварин, яких ви взяли до себе. Я розумію, що цінність життя, але хотілося, щоб менше тварин було залишених», - каже Леся.

А в цю хвилину волонтерів кличуть у Харків, на Донеччину і навіть на окуповані території. Сергій каже, що іноді багато людей хибно думають, що волонтери мають допуск усюди. Він намагається згадати якихось особливих собак, але не може…Воно все переростає в серйозну біль, - зітхає Сергій. А щасливий він лише тоді, коли віддає собак відразу людям, «бо, якщо клітка - то дуже сильно болить».