Стратегічні наслідки російсько-української угоди про продовження оренди бази

Незважаючи на ті суперечки й протиріччя, які ця угода викликала на Україні, західні країни не приділили цій угоді особливої уваги.

Незважаючи на кулачні бої й димові завіси в будинку Верховної Ради, а також на вуличні протести біля неї, законодавці України ратифікували неоднозначну російсько-українську угоду, підготовлену за принципом "оренда бази за знижку на газ". Відповідно до умов цієї угоди, Москва знижує ціни на газ, що закуповується Україною, а російський військово-морський флот залишається на своїй севастопольській базі в Криму ще на 25 років після закінчення в 2017 році строку чинного договору про оренду. Українські опозиціонери піддали нападкам новий уряд президента Віктора Януковича за те, що він нібито "продав суверенітет за газ".

Точна сума грошових втрат для Росії в результаті знижок на газ, що поставляється Україні, буде залежати від світових цін на енергоносії, однак вона може  становити кілька мільярдів доларів щороку. Разом з тим, зберігши свою базу в Севастополі, Москва одержить можливість заощадити на будівництві нової бази Чорноморського флоту в російському портовому місті Новоросійськ.

Російська Дума ратифікувала цю угоду переважною більшістю голосів. Багато депутатів побачили в ній значні політичні й військові вигоди. Головнокомандуючий російським військово-морським флотом адмірал Володимир Висоцький заявив репортерам, що нова угода допоможе відродити співробітництво флотів Росії й України в боротьбі з тероризмом і контрабандою, а також дасть змогу проводити спільні пошуково-рятувальні операції.

Незважаючи на ті суперечки й протиріччя, які ця угода викликала на Україні, де оглядачі дискутують із приводу її конституційності й економічної доцільності, західні країни не приділили цій угоді особливої уваги. Таке мовчання почасти свідчить про їх небажання породжувати антагонізм нового українського уряду й заперечувати право України самої будувати свою зовнішню політику без усякого зовнішнього втручання. Але вони також виходять із уявлень про те, що продовження оренди не змінить істотно співвідношення сил у чорноморському регіоні.

Під час серпневої війни 2008 року із Грузією базовані в Севастополі кораблі Чорноморського флоту були спрямовані до узбережжя провінції Абхазія, що відділилася від Грузії, в запізнілій спробі надати підтримку російським сухопутним військам у ході наступу. Вони не вплинули істотно на хід війни. Коли в Чорне море після конфлікту ввійшли кораблі НАТО, щоб доставити гуманітарну допомогу грузинській державі, російське керівництво обвинуватило альянс у тому, що він таємно переозброює Грузію. Колишній командуючий Чорноморським флотом адмірал Едуард Балтін похвалився, що російський ВМФ може за двадцять хвилин знищити угруповання натовських кораблів. Але незважаючи на такі войовничі заяви, ніяких нападів не було, і західні кораблі незабаром пішли.

Панування Росії на Чорному морі більшою мірою пояснюється не її морською міццю, а положеннями Конвенції Монтрьо, які серйозно обмежують присутність там військово-морських сил нечорноморських держав. Туреччина дуже ретельно дотримувалася умов цієї конвенції, щоб не налаштувати проти себе Москву, а також не втратити ті унікальні привілеї, якими вона володіє як країна, що володіє Босфорською протокою. Часом Москва й Анкара навіть вступають у таємну змову заради обмеження натовської присутності в Чорному морі. Наприклад, коли альянс запропонував розширити масштаби своєї середземноморської операції із боротьби з тероризмом, контрабандою й поширенням зброї масового знищення Active Endeavor, поширивши її дію на чорноморський регіон, військові кораблі Росії й Туреччини почали свою операцію під назвою "Чорноморська гармонія" з тими ж завданнями. У результаті НАТО виявилася там зайвою.

Найважливіше Москва продемонструвала в 2008 році, показавши, що навіть при мінімальній підтримці з повітря й моря російські сухопутні війська спроможні розтрощити грузинську оборону. З тих пір Росія нарощує свій військовий потенціал проти Грузії, створюючи нові передові бази в самопроголошених регіонах Абхазія й Південна Осетія.

На прес-конференції в Естонії 22 квітня генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен  сказав, що рішення України про продовження оренди не позбавляє її можливості вступити згодом у ряду альянсу. Расмуссен назвав угоду по базі "двосторонньою угодою, що не зробить впливу на наші відносини ні з Росією, ні з Україною".

Расмуссен правий, говорячи про те, що на взаємини НАТО-України продовження оренди ніяк не вплине, хоча причини тут, напевно не ті, про які він говорив. З одного боку, Янукович ще задовго до підписання угоди про оренду ясно дав зрозуміти, що не має наміру приєднувати Україну до НАТО. У цьому місяці він навіть розпустив урядову комісію, створену для підготовки країни до членства в альянсі.

З іншого боку, хоча знижки на газ починають діяти вже зараз, майбутній український уряд зможе анулювати угоду про оренду до 2017 року, коли мине строк діючої угоди. І навіть після цієї дати новий уряд може спробувати скасувати продовження оренди, оголосивши його неконституційним, або привівши якісь інші обґрунтування. Таким чином, українська опозиція може звести нанівець військово-політичне повернення Москви, а Росія на той час уже втратить мільярди доларів у вигляді неодержаних доходів від продажу газу.

Далі, севастопольська схема "газ за базу" навряд чи зможе послужити прецедентом для схожих угод в інших місцях. Хоча Венесуела та інші дружні країни пропонують Росії створювати бази на своїй території, прем'єр-міністр Володимир Путін назвав український пакет унікальною пропозицією, призначеною для відновлення добрих відносин між двома сусідніми державами. "Україна – це винятковий випадок, – пояснив Володимир Путін, – у нас немає необхідності будувати військові бази в усьому світі. Перебування російського флоту в Криму склалося історично. Інших партнерів із такими проханнями просимо до нас не звертатися".

Поки що не ясно, допоможе перебування російських моряків у Криму створити на Україні етнічну гармонію чи перешкодить. Янукович може виявитися для Москви таким же ненадійним партнером, як і білоруський президент Олександр Лукашенко, що свою підтримку кремлівській політиці вимірює з обсягами російських економічних субсидій. У кожному разі, продовження оренди не змінить співвідношення військових сил на Чорному морі, у якому російський флот буде панувати, як із севастопольською базою, так і без неї.

Ричард Вайц - старший науковий співробітник Хадсоновського інституту (Hudson Institute ) і старший редактор World Politics Review .

Переклад: ИноСМИ .

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.