Публікації 2022-08-20T04:07:07+03:00
Українські Новини
Безальтернативність європейської інтеграції України

Безальтернативність європейської інтеграції України

Київські реалії, московські амбіції та брюссельські ілюзії в оцінках майбутньої безпеки Східної Європи.


Київські реалії, московські амбіції та брюссельські ілюзії в оцінках майбутньої безпеки Східної Європи.

Відоме висловлювання американського політолога Збігнева Бжезинського про те, що без України Росія перестає бути імперією, широко відоме й у Європі. Але актуально-політична релевантність цієї аксіоми та її важливість для міжнародної безпеки в цілому часто замовчуються або не продумуються до кінця. Безумовно, ЄС не може вплинути на україно-російські відносини й, звичайно ж, не зможе замість самої України вирішити її різні проблеми. Однак опосередковано українська політика ЄС значною мірою спрямовує й україно-російські відносини.

ЄС – хоче він цього чи ні – впливає на весь процес українського пострадянського перетворення. Правда, відносна вага поставлених Союзом умов для прийняття в члени ЄС в успіху трансформаційних процесів Центральної Європи 1990-х була іноді переоцінена проєвропейськи настроєними спостерігачами. Проте для сьогоднішньої України ставлення Брюсселя до Києва й політика делегації Союзу в Києві є не тільки зовнішньо-, а й внутрішньополітичним фактором. ЄС, звичайно, підтримує сучасний український процес проведення реформ за допомогою різних програм і угод. Водночас Брюссель досі відмовляє Києву в офіційній перспективі членства.

Для політиків і чиновників ЄС різниця між інтенсивним співробітництвом і цілеспрямованою підготовкою до вступу може видатись філософською й не мати істотного значення. Для київської ж еліти, а також для великої частини населення України, як, наприклад, для студентської молоді чи підприємців, офіційні "так" або "ні" ЄС щодо перспективи членства країни значимі. Більш того, у певному сенсі відповідь на це питання релевантне й для збереження української державності – і, таким чином, для всієї східноєвропейської безпеки.

Останнє твердження пов'язане з тим, що прагнення до повноправного членства в ЄС є однією з тих небагатьох ідей, які досі об'єднують майже всіх українських політиків національного рівня, а також і великі групи населення на сході й заході країни. З інших питань, таких як можливе членство країни в НАТО, російська як друга державна мова або інтерпретація подій Другої Світової війни, Україну розділяє глибока тріщина. Але ідея вступу до ЄС знаходить широку підтримку не тільки на заході, але й на сході (правда, менше на півдні) країни, а також, очевидно, серед частини промислових магнатів Донбасу. Звичайно, не можна не визнати, що за останні роки – певно, внаслідок тривалого відмежування ЄС, а також рестриктивної візової політики Союзу – ставлення колись захоплено проєвропейськи настроєних українців до ЄС погіршилось. Та все ж перспектива членства в ЄС поки ще становить собою своєрідну нитку, що могла б зв'язати в інших напрямках украй протиборчі головні політичні табори Києва. Однак це дотепер актуальне об'єднавче прагнення може втратити свою силу, якщо ЄС і в наступні роки збереже розпливчасту риторику щодо своїх намірів у відношенні України. У найгіршому разі, наслідки такої поведінки негативно позначаться не тільки на Україні, але можуть мати серйозні наслідки й для європейської безпеки.

Україна надто слабка в економічних, військових і політичних відносинах, щоб довгостроково існувати як нейтральна держава, що перебуває в геополітичній буферній зоні між Заходом і Росією. Обговорювана час від часу й у Києві "швейцарська модель", у світлі географічного положення країни, а також зростання світоглядних розбіжностей між Заходом і Росією, здається дедалі менше релевантною для нинішньої України. Країна доведеться рано чи пізно вибрати для себе той або інший економіко-політичний блок. Київ не зможе тривалий час продовжувати багатовекторну політику, яка практикується досі, хоча ЄС поки змушує Україну діяти саме таким чином. НАТО, у свою чергу, не здатне в недалекому майбутньому надати Києву альтернативну інтеграційну модель, оскільки можливість членства в НАТО, на противагу вступу в ЄС, уже протягом декількох років однозначно відхиляється більше ніж половиною населення України.

На жаль, доводиться побоюватись подібного розвитку і в питанні ставлення українців до ЄС. У разі подальшої втрати репутації ЄС в Україні частина населення країни, особливо політичні й економічні еліти сходу й півдня країни можуть переорієнтуватися на будівництво нового альянсу України з Росією. Цей варіант, можливо, є прийнятним або навіть бажаним для деяких західних спостерігачів і чиновників ЄС. Однак його практичне здійснення було б, щонайменше, ризикованим.

Скепсис, якщо не антипатія по відношенню до нинішнього російського керівництва глибоко вкоренилася в багатьох значимих західноукраїнських і київських політичних і культурних діячів – насамперед, через спірну спільну історію обох націй. Крім того, в Україні існує молодіжне коло, що дедалі зростає, для якого повторна прив'язка до Росії була б неприйнятною не тільки з національно-історичних причин. Ця зростаюча соціалізована в демократичних умовах частина населення має плюралістичні переконання й усвідомлює безперспективність сучасної російської авторитарної моделі розвитку, а також ненадійність Росії як довгострокового союзника. Іншими словами, можлива проросійська переорієнтація лідерів Східної й Південної України не знайшла б підтримки у значної частини еліти й населення України – навіть в умовах тривалої невизначеності політики Брюсселя у відношенні Києва. Таким чином, зближення Східної й Південної України з Росією поглибило б розкол країни й могло б створити загрозу дезінтеграції української держави.

Деякі західні спостерігачі, котрі позиціонують себе "реалістами", а також "прагматично" мислячі українські коментатори час від часу заявляють, що в цьому випадку Україна може й повинна розділитися формально. І, звичайно, таке розмежування української держави становить собою сценарій, який охоче обговорюється в Москві. Однак подібні цинічні плани "дводержавного рішення" реалістичні тільки на перший погляд. Згубність таких спекуляцій пов'язана з тим, що у разі передбачуваного поділу країни неминуче виникло б невирішуване питання про те, де буде проходити межа між двома новими державами. Але чітко визначити, де саме починаються чи закінчуються "прозахідна" і "проросійська" частини України, просто неможливо.

У західних міркуваннях на цю тему часто випускають із виду й той факт, що головні протагоністи "помаранчевої революції" – Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко – родом не із Західної й навіть не із Центральної України, а зі східноукраїнських регіонів (Сумська область і Дніпропетровськ). Важко уявити, що ці два політики чи інші прозахідно настроєні політичні лідери зі східноукраїнським корінням погодяться на угоду, за умовами якої їхні рідні регіони знову потраплять у зону впливу або навіть під контроль дедалі більше антизахідно настроєної Росії. Тим самим ідея розколу країни є не тільки абсурдною, а й небезпечною. Можливим сценарієм розвитку України в разі її "розмежування" стане громадянська війна за кордони двох нових державах – із ймовірною участю Росії й непередбаченими наслідками для всього європейського континенту.

Незважаючи на тривожність цього сценарію, сьогодні, на жаль, не можна повністю виключити подібної динаміки політичного розвитку в Східній Європі. Загострення глибокої кризи в Україні в поєднанні із невизначеністю ЄС може призвести до подальшої втрати довіри серед українського населення не тільки до демократичної системи країни. Дедалі більше українців можуть поставити під сумнів здатність своєї ізольованої країни в принципі продовжувати своє існування як ефективної держави. Подібний сумнів у майбутньому України створив би плідний ґрунт для сепаратистських тенденцій, наприклад, у Криму, населення якого, здебільшого російського походження, і так неохоче сприймає приналежність півострова до української держави. Ескалація напруги в результаті таких сепаратистських прагнень за участі в ній етнічних росіян, не кажучи вже про громадян Росії, могла б призвести до активізації Кремля за схемою його втручання у внутрішньогрузинський конфлікт серпня 2008 р.

На цей сценарій-катастрофу, Україна, звичайно ж, не приречена. Представники російського політичного мейнстріма, щоправда, іноді дійсно граються з ідеєю, що Крим або принаймні Севастополь "по суті належать Росії". Але поки Кремль не проявляє серйозного інтересу до проведення "возз'єднання" Криму із РФ – не в останню чергу тому, що ціна подібного "аншлюсу" може бути настільки великою, що досягнення цієї мети принесе більше шкоди, ніж користі російській державі. Сьогоднішнє керівництво Росії має мало демократів, але все-таки може бути класифіковане як більш-менш раціонально діюча корпорація.

З іншого боку, не можна забувати й про те, що в російському політичному ландшафті існують ультранаціоналістичні угруповання, котрі мають зв'язки в Держдумі, уряді й президентській адміністрації. Дві найбільш значні з них, але далеко не єдині – це так звана Ліберально-демократична партія Росії Володимира Жириновського й Міжнародний "Євразійський рух" Олександра Дугіна. Можна припустити, що навіть ці російські ультранаціоналісти усвідомлюють безглуздість військової конфронтації своєї держави з Україною, наприклад, за Крим. Але вони і їм подібні політичні сили могли б отримати внутрішньополітичну вигоду від ескалації напруги в Східній або Південній Україні, від подальшої російської військової інтервенції й результуючої масштабної конфронтації із Заходом. Логіка політичної конкуренції між ідеологічними таборами, які досі  існують у Москві, може спонукати російських правих екстремістів сприяти розпалюванню національної ворожнечі за допомогою своїх дружніх організацій і політичних союзників у південній Україні або на Донбасі.

Вищесказане ілюструє, що для ЄС питання про майбутнє України є не тільки зовнішньополітичним питанням, але й поки недостатньо усвідомленою загрозою своїй власній безпеці. Продовження невизначеності європейської політики у відношенні України, що проводиться під девізом "двері не відчинені, але й не замкнені", суперечить не тільки бажанням Києва. Перераховані ризики, що випливають із такої стратегії, ідуть врозріз також і з докорінними інтересами самого Союзу і його держав-членів. Спрощення питання про відкриття ЄС Україні до зважування позицій європейських українофілів і уявних "реалістів" базується на не повному розумінні загальноєвропейського значення цієї країни.

З огляду на описані вище невтішні альтернативи наданню Україні перспективи членства в ЄС сьогоднішню політику Союзу можна назвати короткозорою. Ні нейтралітет, ні нова зв'язка з Росією і, звичайно ж, ні розкол країни не є прийнятними перспективами для другої за величиною європейської держави. Дезінтегруючі тенденції в Україні, без сумніву, підхльоснуть російський ірредентизм і в найгіршому разі призведуть до пророкованого Бжезинським відродження Російської Імперії – з далекосяжними наслідками для європейської, якщо не світової безпеки.

Через це для ЄС не залишається нічого іншого, як краще раніше, ніж пізніше офіційно "взяти Україну під своє крило". Однозначна перспектива вступу до ЄС у не надто віддаленому майбутньому могла б об'єднати протиборчі табори української еліти і згуртувати культурно розколотий народ України під одним прапором. Пряник перспективи членства також дав би змогу ЄС більшою мірою застосовувати батіг вимог про більш активне проведення конституційних, адміністративних, економічних і освітніх реформ. Таким чином, ЄС своїм відкриттям назустріч Україні зробив би гарну послугу як своїм державам-членам, так і поширенню своєї системи цінностей.

Автор: Андреас Умланд, головний редактор книжкової серії "Радянські й пострадянські політика й суспільство".

Переклад з німецької – Олена Сівуда, Geopolitika , Литва

 

 

 





Архів
Новини
На Херсонщині ворог тікаючи мінує об'єкти інфраструктури та житло, - ЗСУ 11:01
Ядерний потенціал РФ може виявитися так само міфічним, як і їх армія, – експерт 10:55
Кабмін вирішив утворити при Мінветеранів держустанову "Національне військове меморіальне кладовище" 10:52
Окупанти знову проводять перегрупування військ на окремих напрямках, - Генштаб 10:48
У Пентагоні не підтвердили переміщення ядерної зброї РФ до кордону з Україною, - ЗМІ 10:42
Звідки Росія атакувала Білу Церкву дронами-камікадзе і скільки їх вдалося збити 10:42
Велика Британія підготує молодших командирів ЗСУ, - Генштаб 10:38
Мінфін розмістив військових облігацій на рекордно малу суму – 44,5 млн гривень 10:25
У трьох громадах Полтавщині сьогодні лунатимуть вибухи. Що відомо 10:20
У вересні "Запоріжкокс" скоротив виробництво коксу на 3,2% до 61,3 тис. тонн 10:20
більше новин
Зеленського просять перевірити підстави для припинення громадянства України Богдана Львова 18:05
Гайдай розповів, куди втекли окупанти під час звільнення Лимана 11:12
Війна за землю в Бучі під прикриттям "Садочку дружби" продовжується, - ЗМІ 18:55
Націоналізація активів РФ в Україні. Які підприємства росіян можуть потрапити в перелік 19:26
Окупанти поповнюють втрати на лінії зіткнення за рахунок "силовиків" з окупованих територій, - Генштаб 19:49
Росіяни вимагають жителів Сватового самостійно евакуюватися протягом наступних трьох діб, — ISW 20:50
Росія перекидає війська з Сирії та Сибіру в Україну, – Генштаб 08:35
Зеленський і Байден обговорили оборонну підтримку та санкції за спробу Росії анексувати територію України 00:17
Ракета. Фото: twitter/AFP
Північна Корея запустила балістичну ракету над Японією 08:49
Новим головою НБУ стане екс-голова Ощадбанку Пишний, – Железняк 08:35
більше новин

ok