Історія азартних ігор нараховує вже п’ять тисяч років, а лотереї як один із різновидів азартної гри відомі понад дві тисячі років. Деякі дослідники вважають, що саме завдяки проведенню лотерей було зібрано кошти на будівництво Великої Китайської Стіни. Проте загальноприйнятим є той факт, що у європейській науковій традиції появу лотерей пов’язують із першою письмовою згадкою про публічну лотерею-розіграш, яку влаштувала у Брюгге (Бельгія) вдова відомого фламандського художника Яна ван Ейка 24 лютого 1466 року.
На державному рівні лотереї почали організовувати з XVI століття, зокрема, в 1520 році король Франції Франциск I влаштував лотерею для поповнення скарбниці, а в 1559 році королева Великобританії Єлизавета I розпочала регулярне проведення державних лотерей, які було припинено лише в 1825 році під тиском парламентської опозиції. Тож не дивно, що один із найавторитетніших словників – Cambridge Dictionary – подає тлумачення лотереї так: лотерея – це азартна гра, часто організована урядом для збору грошей, у якій люди виграють гроші, якщо вони купили виграшний квиток.
Але Україна й тут іде «своїм шляхом» та, попри цілком адекватне визначення ігор на гроші у чинному законодавстві, не вважає лотерею азартною грою! Так, за визначенням, наведеним у Законі України «Про державні лотереї в Україні», лотерея – це масова гра, незалежно від її назви, умовами проведення якої передбачається розіграш призового (виграшного) фонду між її учасниками і перемога в якій має випадковий характер, територія проведення (розповсюдження) якої поширюється за межі однієї будівлі (споруди), незалежно від способу прийняття грошей за участь у такій грі.
Тоді як весь цивілізований світ вважає діяльність з організації лотерей частиною ринку гемблінгу, а сам гемблінг – складником сфери розваг, вітчизняні законодавці не мають бажання впорядкувати ситуацію з унормуванням роботи лотерейників за нинішніми світовими стандартами. Сьогодні, коли лотереї в усьому світі сплачують кошти за ліцензії, податки на валовий ігровий дохід (GGR) та дотримуються норм та принципів відповідальної гри, українські реалії гарантують лотерейникам виняткове положення поза загальними правилами.
Пояснити це можна лише зацікавленістю частини народних депутатів у збереженні наявного status quo через певні фінансові стимули. Бо важко в інших спосіб визначити причину «непомітності» проблеми із винятковим положенням лотерейників з боку парламенту. Нагадаю, що лотереї спокійно працювали в Україні під час законодавчої заборони на легальний гемблінг в Україні в період 2009-2020рр., і «під дахом» лотерей абсолютно спокійно себе почував нелегальний ринок азартних ігор.
Участь у лотереї на сьогодні не має жодних вікових, територіальних чи інших обмежень. Купівля лотерейних квитків доступна будь-кому, тоді як для гри у легальному гемблінговому закладі потрібно підтвердити, що вам виповнився 21 рік. Так само законодавство й чітко визначає обмеження щодо розташування гральних закладів, реклами азартних ігор, потреби дотримання організаторами принципів відповідальної гри тощо.
Нічого подібного щодо лотерей немає. Отже, нічого дивного в тому, що серед тих, хто регулярно розраховує на виграш в лотерею, – лудоманів більше, ніж серед інших категорій гравців. А все через необмежену доступність лотерейних квитків широкому загалу.
Тож, зважаючи на прагнення України до ЄС, впорядкування законодавства має включати й унормування роботи лотерей відповідно до цивілізованих європейських норм.
Вікторія ЗАКРЕВСЬКА, заступниця голови Ukrainian Gambling Council із комунікаційних питань
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.