1673

Володимир Волковський: Українські біженці в Європі та мовне питання

Володимир Волковський. Фото з відкритих джерел
Володимир Волковський. Фото з відкритих джерел

Кандидат філософських наук, науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України Володимир Волковський прокоментував мовну ситуацію, в якій опинилися українські біженці в країнах Європейського Союзу.

Свою думку він висловив у соціальній мережі Facebook.

Українські біженці в Європі та мовне питання. Тут вже багато постів про "узкоїзичних" в Європі. Всі ніби правильні. Але є одна проблема. І це не "насильство", "дискримінація" чи "мова ненависті". Є проста відповідь, яку всім нам треба зрозуміти. Після неї стане легше сприймати світ. А щоб пояснити, то трошки прелюдії.

Пункт 1. Всі ми - люди, а тому ніщо людське нам не чуже. Ніби баян, але ми про це забуваємо. Ми хочемо від себе якихось космічних далей. Бо їх хотіли від нас. І ми навіть хочемо їх від інших. А надмірні вимоги призводять до депресії, відчаю, страху, болю, катастрофи. Бо я не можу досягнути рівня Наполеона. Бо я тут, а не там. Бо я відчуваю якісь неправильні емоції та думаю якусь єресь. Бо мене зацькують, заріжуть, затопчуть. Бо якщо не мене, то я себе сам.

РЕКЛАМА

Пункт 2. Є мова, а є мовлення, а є мовна поведінка людей. Є знання мови, активне, пасивне, а є її використання. Є поняття рідної мови, і це поняття - не те, що нам в Інтернеті розказують, а ділиться на 5 груп: мова батьків, якою говорить з вами батьки в дитинстві; мова першої соціалізації, мова освіти (сюди ж головна робоча мова); мова друзів, інтимна мова; мова вашого рідного етносу; мова політичного вибору (національно-рідна).

Всі вони рідні, ви всі їх маєте. Наприклад, умовний Віктор є грек, його батьки говорили російською, навчався він англійською, його друзі говорять різними мовами, але здебільшого англійською, його вибрана мова - українська. В романтичному ідеалі імені Потебні та Фаріон ці 5 мов збігаються. На практиці, багато наших співгромадян мають десь таку ситуацію: рідна мова 1, 3 - російська, рідна мова 2, 5 - українська, рідна мова 4 - "а хрін його знає".

Можна кричати, сваритися, але треба розуміти ці факти. Всі ці 5 речей називають "рідною мовою". Всі вони зводяться до двох практичних визначень: мова, якою я можу цілком вільно розмовляти, нейтів-спікер; мова роду-племені-народу-нації з яким я себе ідентифікую.

99% євреїв до 1948 року мали ці мови різні. Пересічний єврей говорив ідишем вдома, вивчив на рівні нейтіва російську чи польську, мав сакральну мову іврит, асоціював себе з "єврей+щось". Де Ізраїль? Дай нам Бог там бути.

РЕКЛАМА

Пункт 3. Мовна поведінка людей- це окрема довга тема. Люди говорять різними мовами. Інколи - тією мовою, до якої вони звикли і якою вони можуть виразити свої глибокі почуття. Інколи - мовою, яку розуміє співрозмовник. Хоч-не-хоч, а будеш говорити, якщо треба. Порозумітися або поширити ідею. Інколи - мовою, якою змушують говорити. Як в старі часи: "на телячьем наречьи говорить не разрешается". І завжди - тією мовою, яку очікує співрозмовник. Але в умовах "своїх" людина говорить мовою, якою вона володіє на рівні нейтів-спікера. Яку від неї очікують найближчі родичі. Якою вони говорять. До якої звикли.

Пункт 4. Діти тут особлива категорія. Хто пам'ятає свій підлітковий вік, той знає, що діти інакше ставляться до мови. З одного боку, вони легше учать мови. З іншого боку, вони люблять гратися з мовою, роблять з неї тему для дитячих змагань і понтів. Але переламати дитину, щоб вона зі своїми говорили інакше, ніж звикла - це дуже складно. Вона може говорити в новій атмосфері новою мовою (наприклад, якщо в школі одна лише українська і батьки на українську переходять), але все одно з друзями і т.д. - все дуже складно. Бо може і встрелить, сама перейде і батьків потягне.

Точно так же і "вулиця", на якій підлітки ростуть. Це не наукова конференція і не Ітонський коледж. Там мова - не просто спосіб комунікації, але і перформанс для заробляння понтів. Не завжди. Але знаєте, що "діти за батьків" а "батьки за дітей" - це дуже складна тема відповідальності.

Старі люди - вивчити мову - це як освоїти нове мислення. Говорити нею - це як перепрошити себе заново. Щоб таке сталося, потрібна дуже чітко спрямована сила. Зовнішній примус, переїзд, тощо. Травма. Війна травмувала нас. Але вимагати, щоб вона всіх травмувала точно так само, як нас - ну, це вимагати, щоб всі люди були такі, як я.

РЕКЛАМА

Нарешті, коли людина бореться за виживання - вона вживає мову, яку скоріш за все розуміють всі і яка виражає базові емоції. Їй уже байдуже за політику і етику. Їй треба вижити, домовитися, щоб вижити. Врятувати дітей.

Пункт 5. А тепер до прикладів. Деякі російськомовні біженці все життя говорили російською. Здебільшого, українську знають. Але їхня рідна мова - в кращому випадку 3 з 5 пунктів - російська. Мова дитинства, мова друзів, роботи, кохання тощо. Вони за кілька днів-тижнів-місяців опинилися в іншому регіоні і країні. Вони боряться за виживання. Вони не вивчили в Дуолінго німецьку за 2 місяці й не засмагли на курортах. Їм треба виконати купу технічних речей, які вони давно налагодили вдома. Знайти роботу. Прилаштувати дітей. Піти до лікаря. Сходити на біржу праці. В поліцію для продовження візи. П'ять видів пекла.

Блажен, хто знав англійську і вільно нею розмовляв в великих містах. Але 80% - ні. Що ж дивного в тому, що люди кидаються до російськомовних шкіл і проєктів, лікарів і майстрів? І діти природньо говорять своєю мовою. Тут дуже важливо пам'ятати ніби примітивну штуку: вони не говорять російською, вони говорять своєю.

Всі, хто героїчно перейшов на українську - або і перед тим були практичними білінгвами (тобто латентно-україномовними), або перед тим тривалий час повільно українізувалися (наприклад, після Євромайдану, лише не вистачало тригера), або працювали в таких місцях, де українська була так само присутня, як і російська. Тобто вони перейшли зі "своєї" на свою. Перемкнули регістр-тумблер в мозку. Як я.

РЕКЛАМА

Але такої еліти на сході та півдні (України) мало. Більшість - в "органічній", "бетонній" сфері рос. мови. Телевізор, фільми, ігри, друзі, приколи, анекдоти, освіта, культура, соцмережі тощо. І коли зараз Росія їх бомбить і знищила їхній дім, то вони можуть спокійно сказати: "це не російська мова, це моя мова. Росія забрала в мене дім, але не забере в мене мову". А що вони вивчили польську... так це від безальтернативності та грубого зовнішнього примусу, а не від любові. Бо не виживеш. В Україні це неможливо. Бо альтернатива є. Та й хочете ви такої "любові по насильству"?

Спробуйте подумати про це. Це не означає, що не треба нічого робити. Нам треба українізація і мода на все українське. Це означає, що треба розуміти, чому, що, та як мислять люди. Тоді ми не будемо їм приписувати того, що вони не роблять. Тоді це нас не буде ображати.

Пункт 6. Ставлення європейців. Уявіть, що до вас в країну приїхали 1 млн біженців. Ви сильно не маєте ані часу, ані сил щось робити. Ви швидко нашвидкуруч зібрали те-се і почали цей гармидер розрулювати. Вам треба їх соціалізувати, поставити на ринок праці, дітей їхніх по школах, щоб це не лежало і не продукувало соціальні конфлікти.

У вас нема ані програм українською, ані стандартів, ані досить кваліфікованих вчителів. Україна таких дати не може. Бо Україна, золото наше вухастеньке, досі не класифікувала рівні вивчення української мови на рівні А1 - С2. Про шо говорить? Україна відрядить 1000 вчителів? Ха. Куди?

РЕКЛАМА

Але у вас готові російськомовні кадри, знайомі і старі, які прекрасно розуміють, що настав їхній золотий час. От вам і скрізь російська мова. Ні, вивіски чи офіційні оголошення українською. Але як до діла - всі ви там російську розумієте, всіх до російської школи.

Ну звісно, можна вимагати від уряду створити українські школи по кожному місту... Он я колись написав, що було б добре, якби держава Україна через мережу своїх посольств запустити координацію українських біженців з тим, щоб створити українські школи і т.д. (бо це бодай просто тому, що питання боротьби з рос. пропагандою). Так мене трохи з гівном не змішали за те, що я бюджет Отечества грабую і маю власний зиск з того.

Якщо українська держава так ставиться - то що німцям? Це не виправдання, це - пояснення. Пояснення того, що вони щиро не хочуть робити вам погано. Вони щиро вірять, що роблять нам добре. І хочемо ми, чи ні - але російська не китайська. Вона з нашої ж групи мов, дуже близька, якщо порівнювати із німецькою чи італійською, не кажучи вже про литовську чи фінську. Вона об'єктивно в рази ближча. Саме тому українці так легко асимілювалися. Не тому, що такі іуди невірні, зрадники природжені. А тому що близькість наших мов таки емпірична даність.

І основа російської мови - це церковнослов'янська мова, в більшості своїй. А наші предки молилися ЦСМ, і ця мова була нам вельми рідна. Так, звісно, озвучка, огласовки, ізвод і все таке інше. Але фактор ЦСМ - був головний в культурній асиміляції. Хоч-не-хоч.
Так, білоруська взагалі сябри-сябрушки. Так, російська трохи дальше, ніж білоруська, десь на тій же відстані, що чеська, польська і сербська, але трохи ближче (бо синтаксис майже однаковий). Це вже тема для філологів. Можна говорити, яка була мова колись, але сучасна літературна мова і російська літературна мова - вони таки сусіди. Хочемо ми того чи ні. (Тищенка не давать, я його читав, Шерех-Шевельов краще).

РЕКЛАМА

І коли хтось каже "не розумію російської", у мене (я повністю розумію такий підхід) виникає щиро українська цитата абсолютно нашого Івана Котляревського з "Наталки-Полтавки": "лукавиш, теє-то як його, а добре розумієш". І коли європейцеві я пояснюю відмінність, він розуміє, але все одно іронічно: "ну тихо, тихо, я звісно знаю що ви інші", і відчуваю цю поблажливість до хворої людини. Бо для австрійця що російська, що українська... ну ви самі-то сильно відрізняєте іспанську і каталанську?

На завершення... Це не стосується випадків буллінгу українських дітей за походження, а таких випадків чимало. Не стосується поведінки старої "російської" еміграції та буллінгу українців взагалі. Ці випадки самі собою зрозумілі й тут інакшої думки бути не може.

Але спробуймо сприймати це легше. Бодай з того, що "не російське, а твоє". Бо дуже часто наші відчуття спричинені тим, як ми тлумачимо те, що відбувається. А це тлумачення - не завжди коректне. Я можу прочитати зовсім не те, що написано. І тригеритися від цього. Але цього не було.

P.S. Діти - не винні в поведінці дорослих, а цей пост насамперед про них. Якщо ми, українці, будемо цькувати одне одного, це передається в дитячий світ, а він і без того жорстокий - то що ми робимо нашим дітям?

 

РЕКЛАМА
Усі тексти в рубриці "Погляд" публікуються з першоджерел у повному обсязі. Редакція агентства може не поділяти думки авторів і не несе за їх висловлювання відповідальність.

Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.