За останні 4 роки у світі змінилося дуже багато. Все почалося з пандемії коронавірусу. Пандемія викрила масу придушених та забутих конфліктів та кризових тенденцій — відбулося загальне посилення глобальної конкуренції на політичному, економічному, ідеологічному фронтах. В першу чергу мова, звісно, про глобальне протистояння демократії та авторитарних і диктаторських режимів.
Дві головні економіки й політичні сили світу — Сполучені Штати та Китайська Народна Республіка — суперничають між собою геть всюди. В усіх галузях та усіх регіонах. Саме це суперництво визначає майбутнє майже усіх галузей світової економіки. Ця конкуренція, яка все більше переходить у відкрите суперництво і ворожнечу, не могла обійти й енергетику.
Та війна, яку Росія розв'язала проти України, з одного боку, значно прискорила ті процеси, які й так спостерігалися у світовій енергетиці. А з іншого — поставила під сумнів деякі кліше та сталі переконання, які захоплювали розум і спеціалістів, і спостерігачів по всьому світу.
Давайте коротко про те, в якому ключі розвивалася світова енергетика до пандемії й до початку російсько-української війни.
- "Зелений перехід". Високі темпи зростання частки альтернативних джерел енергії. Енергозбереження стало одним з основних напрямків інвестування у розвинених країнах. Поступовий тренд на екологізацію енергоспоживання.
- Перенесення головних ринків споживання з Європи та Північної Америки в Азію (Китай, Індія, Південно-Східна Азія). Відповідно, Китай значно посилив свій вплив на Близькому Сході та в Росії, бо став ключовим споживачем енергоресурсів з авторитарних режимів.
- Відмова від атомної енергетики в ряді ключових енергоспоживачів. Що стало наслідком лобізму нафтогазових гігантів з Близького Сходу, а також російського газового лобі у Європі.
- В глобальних інвестиціях в енергетичні технології домінували ті самі Сполучені Штати та Китай, які інвестували за 10-ті роки 21 століття сукупно понад 1 трильйон доларів в “зелені технології”, дослідження у сфері енергозбереження та інші дотичні галузі (в тому числі — в ефективність акумуляторів).
В Україні з 2014 року теж поступово розвивався тренд на енергозбереження, а також розширювались інвестиції в альтернативні джерела, в тому числі — завдяки процесам євроінтеграції й необхідності відмовитись від газової залежності від Росії.
Останні події у світі значно змінили тенденції минулих 10 років. Напад Росії на Україну, загострення у Тайванській протоці та криза, яку спричинила пандемія коронавірусу, призвели до того, що глобальні маршрути руху енергоресурсів втратили ту надійність, яку — як здавалося — мали раніше. Крім того, західний світ на повну відчув небезпеку залежності від рідкоземельних металів, головним постачальником яких багато років був Китай (до 81% світового виробництва). Саме від рідкоземельних металів критично залежала акумуляторна промисловість, а також виробництво елементів для сонячних та вітрових електростанцій. Крім того, для багатьох в Європі й у світі в цілому стало зрозуміло, що зарано ховати як викопні енергоресурси, так і атомну енергетику.
Це не означає, що тренд на екологізацію та побудову більш "зеленого" світу зник чи що розвинені демократичні країни вирішили припинити купляти енергоресурси у диктатур, але вже майже 1,5 року ми спостерігаємо посилену тенденцію на перегляд старих “енергетичних парадигм”. Які цікаві тенденції є продуктом останніх кількох років?
По-перше, Європа диверсифікується. Якщо раніше левова частка необхідних ресурсів країни ЄС отримували з Росії та Близького Сходу, то за останні роки значно зросла роль країн Африки та Сполучених Штатів, які повноцінно повернулися як експортер нафти та газу. Крім того, завдяки величезним копалинам рідкоземельних металів, які знайдено у Швеції й розробку яких багато років блокувало "екологічне лобі" (за яким стояли китайці), Європа в найближчі 10 років може позбутися залежності від китайських рідких елементів. Все це стає одним з головних напрямків інвестування в Європі.
Друге — Сполучені Штати повертаються на ринок як ключовий експортер енергоресурсів. Завдяки добі дорогих нафти й газу "сланцева революція" все ж відбулася. Частка сланцевої нафти в видобутку у США перевищила 30%, технології видобутку значно здешевшали завдяки інвестиціям доби "дорогої нафти", а сланцевий газ — додатковий продукт видобутку нафти — фактично нічого не коштує. Крім того, головний конкурент США на глобальному ринку ядерних технологій — Росія — значною мірою стала токсичною для більшості відносно цивілізованих ринків. І тому США за останні 3 роки стали головним підрядником побудови нових атомних реакторів.
Третє — Індія все більше стає конкурентом Китаю за нафту і газ з Близького Сходу та Африки. Китай так само критично залежний від імпорту енергоресурсів, як світ — від китайських товарів. Індія ж з її рекордними темпами економічного розвитку (це зараз як Китай в 1990-х та 2000-х роках) все більше споживає нафти й газу зі зручних для себе ринків. Небезпека такого суперництва (а також ризики, пов'язані з потенційною війною з Тайванем і нестабільністю Росії як постачальника) змушують Китай шукати альтернативні джерела. Китай давно (наряду з США) є ключовим інвестором у "зелену енергетику", але цього недостатньо. І тому практично за останні 3 місяці китайці домовилися про будівництво нових потужностей нафто- та газогонів з Казахстану, Узбекистану та Туркменістану.
Четверте — і це треба визнати — ми переоцінили потенціал нарощування виробництва енергії з альтернативних джерел.
Наприклад, так виглядав один зі сценаріїв споживання енергоресурсів у 2050 згідно зі щорічним звітом BloombergNEF "New Energy Outlook 2020":
Тут, за прогнозами аналітиків Bloomberg NEF і IEA, до 2050 року на планеті мало значно скоротитися використання вугілля, а частка вітрової та сонячної енергії склала б понад 50%. Вже зараз можна сказати, що цей прогноз виявився доволі наївним і не врахував кількох важливих факторів. А саме:
- Геополітичних ризиків в разі злому ланцюгів постачання критичних елементів і матеріалів.
- Необхідності витрачати величезні ресурси й кошти на утилізацію відпрацьованих сонячних елементів, акумуляторів та іншої супутньої техніки.
- Екологічної шкоди, якої завдають екосистемі — в першу чергу — вітрові електростанції.
Тому очікувати, що — як аналізував Bloomberg — частка викопного палива буде скорочуватися так швидко, ми не можемо.
П’ята тенденція — повернення в порядок денний "термоядерної енергетики" та ренесанс атомної енергетики як такої. Тренд на екологізацію, а також демонізація АЕС після трьох великих аварій (в США, в СРСР та в Японії) негативно вплинув на сприйняття галузі у світі. Але зараз стає все більш очевидним, що мирний атом залишається найзрозумілішим і найдешевшим джерелом відносно невичерпної енергії на найближчі 50-100 років. Крім того, всі технології використання атомної енергії зрозумілі та перевірені. І можуть витримати навіть контакт з неадекватними російськими загарбниками. Що стосується термоядерної енергії, про яку активно говорять з середини 80-х років минулого століття, то вже у 2023 році з'явилися повідомлення що робочий промисловий реактор ми можемо отримати до 2030 року. Якщо це буде правдою, то нам доведеться переглядати геть усі наші уявлення про енергетику в цьому столітті.
Шоста тенденція — яка є узагальненням попередніх — регіоналізація енергетики. Кожен регіон і кожна країна має думати про свою енергетичну безпеку і свою енергетичну незалежність, так само як про військову безпеку. Адже коли приходить криза у будь-якій формі — в першу чергу ти покладаєшся на себе, в другу — на партнерів та союзників, і ти не маєш права покладатися на справедливість цього світу.
Агресивна поведінка Росії, агресивна поведінка Китайської Народної Республіки, непередбачуваність ситуації на Близькому Сході, а також ризик техногенних катастроф чи нових пандемій (в часи глобалізації цього ніколи не можна відкидати) вимагають від кожного регіону і кожної країни думати про свою енергетичну політику зважено та прагматично. Це вже усвідомив Європейський Союз, за такою логікою діють Індія, Китай і Туреччина. Так само — Північна Америка, де енергетична політика США і Канади — скоординована в основних пунктах.
А що у цьому контексті ми можемо сказати про нашу країну? Україна критично потребує формування власної енергетичної доктрини й зрозумілої державної політики (яка буде охоплювати як енергогенерацію, так і енергозбереження). Війна тільки загострила цей виклик, адже за останні 30 років ніякої послідовної енергетичної політики країна не мала, ми тільки реагували й — іноді — в паніці шукали "швидке і просте рішення" криз.
Україна має в поточних умовах і після перемоги у війні не чекати, що європейська інтеграція розв’яже усі наші проблеми, а зосередитися на:
- Залученні інвестицій у видобуток власних викопних ресурсів (газу, нафти, вугілля), а також біоенергетику. Остання важлива, бо нашою ключовою галуззю залишається аграрний сектор і ми виробляємо масу біоматеріалу, який можна використати для генерації тепла та енергії). Загалом, багатства України дозволять у середньостроковій перспективі забезпечити нашу енергетичну незалежність.
- Енергозбереженні та енергоефективності. Відбудовувати зруйноване ми маємо вже за новітніми технологіями, які мінімізують споживання енергії. Крім того, фінансуватися проєкти бізнесу, домогосподарств та місцевого самоврядування у впровадженні енергоефективних технологій мають коштом держави та дешевих кредитів. Повна енергомодернізація старого будинку може дозволити скоротити його енергоспоживання на 60-80%. Приблизно те саме — з об'єктами соціальної інфраструктури (лікарнями, школами, дитячими садочками).
- Узгодження українських промислових та енергетичних стандартів зі стандартами ЄС. Щоб будувати ефективну економіку 21 століття і залучати фінансування Єврокомісії, нам необхідно відкинути олігархічне енергетичне лобі і якнайшвидше завершити процес гармонізації з ЄС і включення України в європейський енергетичний ринок.
Якщо Україна, враховуючи світові енергетичні тенденції, після перемоги зможе реалізувати зважену і послідовну енергетичну політику, ми можемо з імпортерів енергоресурсів стати їх активним експортером і знизити екологічний тиск на українців. Тому подальша енергетична доля й України, і світу — у наявності політичної волі та професіоналів з відповідною експертизою.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.