В Україні постійно підтверджується знаменита формула німецького філософа Гегеля: "Історія повторюється двічі: перший раз у вигляді трагедії, вдруге — у вигляді фарсу".
Наприклад, була в нашій країні в добільшовицькі часи гімназійна освіта, яка показувала свою феноменальну ефективність.
Зокрема, у моєму рідному місті знаменита Єлисаветградська гімназія дала світові видатних інтелектуалів, таких як Нобелівський лауреат Ігор Тамм або письменник та політичний діяч Володимир Винниченко.
Ця гімназія діяла з 1879 р. до 1920 р., аж поки "борці за щастя трудящих" її не прикрили, керуючись "революційною доцільністю".
"Кінець" гімназійної освіти описав радянський письменник Лев Кассіль в автобіографічній повісті "Кондуит и Швамбрания" (1935 рік).
Цитую:
"Первого числа над гимназией взвился красный флаг. Мы собрались на дворе. Бодрый август сиял и звенел. Заведующий, Никита Павлович Камышов, вышел на крыльцо.
— Здравствуйте, голуби! — сказал Никита Павлович. — С обновкой вас. Вы теперь уже не гимназисты сизые, а ученики советской единой трудовой школы. Поздравляю вас.
— Спасибо! — ответили мы. — И вас также!
— А так как, — сказал Никита Павлович, — меня Совет назначил комиссаром народного здравоохранения, то с вами сейчас будет говорить новый, временный заведующий, он же военный комиссар, товарищ Чубарьков. Прошу любить и жаловать.
Чубарькова встретили без аплодисментов.
Чубарьков сказал:
— Товарищи! Вы образованные, а я был, между прочим, темным грузчиком. Вас книжка учила, а меня — несчастная жизнь. И вот я хочу прояснить о школе, о том, что есть такая единая и трудовая. Первым делом — почему школа, товарищи? Потому что это есть школа, а не что-либо подобное. Школа для всеобщего народного образования. Точка. Отчего трудовая? Потому что она для всех трудящихся и обучает всяким трудам, умственным и физическим. Точка. А единая оттого, что не будет теперь всяких гимназий и прогимназий да институтов благородных дамочек. Все ребята равные теперь и по-одинаковому будут науку превосходить. А чтоб с этого была польза революции, именем революционного порядка прошу быть поаккуратнее, занятия соблюдать, и все будет у нас хорошо, как говорится: точка, и ша!".
Більшовики В 1920-му знищили феномен гімназійної освіти з огляду на те, що та мала "классово чуждый характер". У радянські часи діяла так звана єдина трудова політехнічна школа.
У 90-х роках з відновленням незалежності в Україні відбулось відродження гімназійної освіти. Тоді відкрилось "вікно можливостей" для того, щоб система освіти набула необхідної різноманітності. Саме це дозволяє будь-якій системі успішно розвиватись. Як показала практика, вкрай безперспективно мати лише школи, в яких діти "по-одинаковому будут науку превосходить". Ровесниками відновлення незалежності стали "навчальні заклади нового типу" — гімназії, ліцеї, приватні школи, які цю різноманітність вносили.
Згідно зі "старим" Законом України "Про загальну середню освіту", прийнятим 13 травня 1999, гімназія — це загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю. Підкреслювалось, що "гімназія — це заклад нового типу, головною метою якого є задовольнити запити суспільства, держави у загальній середній освіті шляхом відбору і навчання обдарованих та здібних дітей".
У 90-ті роки гімназії ставали форпостом нової якості освіти, які ставили на меті плекати майбутню національну еліту країни. По суті їх створення було відповіддю на два виклики: виклик сучасності та виклик незавершеної дії.
Адже гімназійна освіта була знищена не тому, що вичерпала свій потенціал, а суто з мотивів класової ненависті до розумнішого.
Звісно, і у наш час до таких закладів, які мали конкурсний відбір і високі стандарти якості освіти, із самого початку відновлення їх роботи було "нормально-негативне" ставлення з боку тих, хто хотів "рівності".
Так, частина людей вважали, що всі ці гімназії та ліцеї створено "заради виманювання грошей з батьків".
Зрештою, необільшовицька гонитва за популярністю за принципом "роби лише те, що приречене на популярність" призвела до так званої гімнаїзації.
У 2017 році "дворянське звання" — гімназії було присвоєне всім неповним середнім школам. Тож відбулась повна профанація самої ідеї гімназійної освіти.
Цей фарс відбувся під прикриттям піар-проєкту створення Нової української школи (НУШ). Як і сто років тому, за більшовицьким зразком було "зрівняно" усіх і кожного.
Дикий популізм, загравання з "яжмамами" мав "логічне" продовження в тотальній гімнаїзації всієї базової середньої освіти.
Лозунг створення рівних умов для здобуття повної загальної середньої освіти був використаний для знищення повноцінної гімназійної освіти шляхом профанації самої ідеї гімназії як закладу для продвинутих і високовмотивованих учнів.
"Точка, и ша" для української гімназійної освіти настала знову.
Ініціатори цього фарсу проігнорували закономірність: школа може бути однаковою для всіх лише в одному випадку, якщо вона буде однаково поганою для всіх.
Проігнорували та основне правило впровадження будь-яких змін: якщо працює, не чіпай!
Гімназії чи не єдині заклади освіти, які таки ефективно працювали й за чверть століття відродження продемонстрували колосальний прогрес.
Тепер "маємо, що маємо". Після завершення війни, доведеться по-новому відновлювати усе зруйноване "реформаторами".
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.