З приходом до Європи Реформації найбільш гострим і легким для розуміння простих людей стало питання про торгівлю індульгенціями, яке порушувалося протестантами. Справді, розсудливій людині могла здатися дикою сама ситуація, коли церква, чий духовний авторитет виганяв торговців із храму, сама раптом починає оптом і вроздріб торгувати цілою «Божею волею». Як взагалі така думка могла спасти на думку керівників Католицької церкви?
Виявляється, як і все у цьому світі – поступово. Від цілком невинного обряду. Крок за кроком. Які сприймалися не як шлях у прірву, а лише як логічне продовження попередніх практик.
Слово «індульгенція» походить від латинського indulgentia («милість», «прощення») і означає повне чи часткове звільнення віруючого від покарання (poena) і, відповідно, від спокутної дії чи покаяння за гріхи.
Перші індульгенції виникли у XI столітті у Франції. У них папи та єпископи офіційно, у формі юридичного акта, оголошували про своє заступництво за віруючих перед Богом і на цій підставі частково чи повністю позбавляли їх необхідності покаяння. Відпущення провини (culpa) за скоєний гріх вважалося лише справою Бога.
Поворотним пунктом у розвитку індульгенцій став початок Хрестових походів: усім, хто вирушав у Святу землю, Папа дарував indulgentia plenaria («повне прощення»). Пізніше, приблизно з середини XIII століття, у працях вчених богословів та у свідомості людей утвердилося уявлення про те, що індульгенції можуть позбавляти «вини та покарання» (а culpa et poena), тобто прощати сам гріх. А поширювати індульгенції почали прості священики – так звані квестарії.
Наступний перелом припав на 1343 рік, коли офіційного статусу набула доктрина скарбниці церкви: добрі справи Ісуса Христа, Діви Марії та святих складають певний запас, «скарбницю», з якої можуть черпати інші християни. Святість одних представників спільноти християн перевищує гріховність інших, і це робить індульгенцію можливою.
Рух до зловживання торгівлею індульгенціями, який спонукав Мартіна Лютера написати знамениті «95 тез», був поступовим. У XV–XVI століттях виплата певної суми на користь Церкви стала повсюдно вважатися достатньою основою індульгенції. На початку XVI століття папа Лев X дарував повні індульгенції тим, хто жертвував гроші на будівництво собору Святого Петра у Римі.
Католицьке духовенство засудило практику використання індульгенцій як засобу поповнення скарбниці на Тридентському соборі 1563 року. Втім, Собор заборонив лише продаж індульгенцій, але не практику їхнього дарування. Індульгенції існують у католицькій церкві і сьогодні, проте в іншому вигляді: тепер їх регламентує булла Павла VI Indulgentiarum Doctrina («Вчення про індульгенції»), опублікована 1967 року.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.