У 20-21 століттях японські ніндзя, багато в чому, завдяки кінематографу, стали культовими фігурами. Однак насправді виявляється, що «голлівудські» уявлення про ніндзя мають мало спільного з реальними диверсантами, шпигунами та найманими вбивцями, розквіт яких у середньовічній Японії припав на 10-17 століття.
Людей, які володіють мистецтвом ниндзюцу у Японії називали синобі або синобі-но-моно (忍者 - 忍ぶ синобу «приховувати(ся), ховати(ся); терпіти, переносити» + моно - суфікс для позначення людей та професій).
У фільмах ніндзя постають у шільних чорних костюмах, де видно лише очі, з незмінними мечами-катанами на боці або на спині. При тому, що ані чорних, ані обтягуючих шат ніндзя не збереглося. В ту епоху носити бойові мечі забороняли всім, окрім самураїв. Тому меч-катана у ніндзя був б чимось схожим на будьонівку на Штірліці.
Вдень ніндзя носили звичайний повсякденний одяг, що дозволяє злитися з натовпом. З приводу костюмів, що використовувалися для нічних вилазок і диверсій, збереглися екіпіровки червонувато-коричневих, попілястих, жовтувато-коричневих або темно-сірих відтінків - саме такі відтінки дозволяють повністю злитися з нічною імлою, тоді як абсолютно чорний костюм різко виділяється в цих умовах. Крім того, костюм ніндзя мав мішкуваті обриси.
Ніндзя носили звичайний повсякденний одяг
Звідки взявся чорний костюм? На думку історика-японіста Олексія Горбильова – з лялькового театру бунраку. Де лялькар перебуває прямо на сцені в чорному одязі. Вважається, що глядачі його не бачать. Пізніше в театрі кабукі, коли когось вбиває «людина-невидимка», вбивцю почали одягати в чорний костюм лялькаря. А звідси його взяли європейці.
У ніндзя не існувало окремої оригінальної системи рукопашного бою та бою з різними видами зброї; вони вивчали і адаптували під свої потреби бойові мистецтва, які вже були в Японії. Клани ніндзя для рукопашного бою використовували стару форму дзю-дзюцу, а для бою зі зброєю - відповідні стилі кобудо. При цьому наголос робився на веденні бою в невеликих приміщеннях та обмежених просторах, де немає місця для розгонистих ударів. А також на прийоми приголомшення супротивника.
На думку Горбильова, ніндзя приділяли практиці рукопашного бою набагато менше часу, ніж про це думають шанувальники кінобойовиків. Серйозні тренування навичок бойових мистецтв спричиняють специфічні зміни у зовнішньому вигляді, тим самим демаскуючи шпигуна та диверсанта, якого одразу помітить у натовпі око досвідченого самурая.
Розвінчують сходознавці й сучасні школи ніндзюцу. Так, на думку Маслова, традиційні середньовічні ніндзя в рукопашному бою застосовували заломи рук, кидки та натискання на болючі точки, а сучасні так звані школи ниндзюцу використовують переважно техніку карате.
Ніндзя, змушені воювати в чагарниках і приміщеннях, віддавали перевагу коротким мечам. Довжина традиційного меча ніндзя (ніндзя-то) рідко перевищувала 60 см.
Меч справжнього японського ніндзя
При цьому вони справді пристосовували як зброю навіть найпростіші предмети селянського побуту та хитромудрі пристосування, які можна було легко сховати у складках одягу.
Є кілька видів зброї, які асоціюються виключно з ніндзя. Це Макібісі — шипи, що використовуються для зупинки коней та піших військ. Сякен (яп. 車剣, "меч-колесо") - метальна зброя у вигляді металевої зірки з лезами або шипами замість "променів" (також відомий варіант назви сюрікен). Кусарігама - серп або коса з ланцюгом на кінці рукояті або біля основи леза. Сікомідзуе - меч-тростина. Асіко – кішки для підйому по стіні.
У середні віки ніндзя часто застосовували отрути. Найбільш відомим і описаним у літературі способом вбивства за допомогою отрути є скочування крапель отруйної речовини до рота або вуха жертви по звішеному зверху шнурку або нитці. Ніндзя поділяли отрути на три категорії: отрути, що повільно діють, або геку-ро, одержувані ніндзя з особливого сорту зеленого чаю; отрути, що діють через невеликий проміжок часу (миш'як, лікоріс); отрути, що вбивають майже відразу, або дзагарасі-яку.
Стародавні ніндзя були розкидані по всій країні, але більшість проживала в лісових околицях Кіото та гірських районах Іга і Кога. Застосування терміна «клан» стосовно ніндзя є не зовсім коректним, оскільки клани зазвичай засновані на родинних зв'язках, що у ніндзя було далеко не завжди. До XVII ст. налічувалося близько 70 кланів ніндзя. Наймогутнішими школами ніндзя були Іга-рю і Кока-рю.
Вони не могли діяти явною силою, сама природа ниндзюцу цього дозволяла. Більше того, вони були «хінін» — поза структурою суспільства, не мали свого визнаного місця в ньому, а могли займати будь-яке, при тому, що своє місце було у всіх, навіть у селян. Однак «демони ночі», як їх називали, наводили жах на самураїв та князів. Личина торговця, циркового акробата, селянина — всі вони допомагали потай пересуватися країною. А інші такі ж люди, створювали масовку, дозволяючи залишатися прихованими, тим хто перебуває у полі зору.
Угруповання ніндзя не йшли служити в армію, не створювали військових підрозділів, завжди виступаючи виключно найманцями.
Ніндзя вдосконалювалися в уміннях використовувати будь-який предмет як зброю, оборонятися від будь-якої зброї (у тому числі голими руками), раптово з'являтися і непомітно ховатися, знати місцеву медицину, траволікування та акупунктуру. Вони могли довго перебувати під водою, дихаючи через соломинку, лазити по скелях і спорудах, орієнтуватися на місцевості, мали тренований слух, краще бачили в темряві, мали тонкий нюх і багато іншого. Але це були скоріш сервісні опції.
Найбільшою цінністю ніндзя вважалося вміння здобувати інформацію. А тому значна частина навчання приділялася аналітичним здібностям, вмінню «читання» та «демаскування» військових технік, перетворення для проникнення всередину об'єкта. Величезне значення мала тренована пам'ять.
На жаль, ці навички не знайшли попиту у сьогоднішньому образі ніндзя. Наші сучасники люблять яскраві погоні та рукопашні бої за участю ніндзя. Хоча підсвідомо розуміють, що, як і у випадку з погонями та перестрілками Джеймса Бонда, такий екшн – явна ознака провалу місії шпигуна.
Докладніше про справжню історію ніндзя можна прочитати в книгах: Горбильов А. М. «Кігті невидимок: Справжня зброя та спорядження ніндзя»; Маслов А. А. «Школа ніндзя. Таємниці воїнів пітьми».; Stephen Turnbull. "Ninja Ad 1460-1650".
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.