Кожний із українців має взяти на себе відповідальність за власне життя та безпеку, щоб у разі трагедій не шукати винних в особі персоналу торгівельних центрів, влади чи ще когось.
Про це у своєму блозі про висновки з трагедії у ТЦ Амстор Кременчука написав Павло Розенко, екс-віце-прем'єр-міністр України. Він нагадав, що держава за час війни створила ефективну систему оповіщення про тривоги, сили ПРО докладають зусиль для ефективного "відпрацювання" ракет ворога, а місцеві власті спільно з військовими та бізнес виробили правила безпеки і поведінки при виникненні загроз "прильотів".
Але найслабшою ланкою системи безпеки виявились звичайні люди, їх недбалість та легковажність, віра "мені не прилетить".
"Ви звертали увагу, що відбувається під час включення сирен повітряної тривоги? – задає запитання експерт. - Як правило, не відбувається нічого: люди надалі поспішають у своїх буденних справах у транспорті та магазинах, залишаються стояти в кілометровій черзі на АЗС, діти граються на майданчиках. Життя йде своєю чергою під виття сирен, які ще два місяці тому зганяли людей у бомбосховища. Навіть якщо на АЗС або в супермаркеті вимикають на час тривоги касові апарати – співробітники та черга залишаються на своїх місцях, всі просто чекають, бо: "сюди ж воно точно не потрапить".
За словами експерта, Україна та в першу чергу її громадяни мають навчитись жити поруч із божевільним сусідом з ракетами. Всі мають усвідомити небезпеку та взяти відповідальність за своє життя у свої руки.
"За безтурботність та небажання адекватно реагувати на сигнали повітряної тривоги ми платимо жахливу ціну. Ці трагедії трапилися під виття сирен, коли всі залишилися на своїх місцях: у Дніпрі загинули люди на СТО, трагедія на вокзалі Краматорська, куди ракета вдарила після оголошення повітряної тривоги. Одеса — там берегова зона начинена боєприпасами, а міська влада не може зігнати дорослих людей з дітьми із пляжу. Що ж нам важливіше? Життя та безпека? Чи небажання пожертвувати комфортом тут і зараз? Кожен чомусь вірить, що йому не прилетить".
Україні та її громадянам потрібно знайти компроміс між безпекою та можливістю працювати. Бізнес може самостійно, опираючись на державні стандарти забезпечити протоколи безпеки для своїх приміщень, а людям потрібно вчитись жити в нових воєнних реаліях. Як приклад, Розенко наводить історію, що чоловік не зміг ослухатись начальницю та залишився на роботі в момент «прильоту» в торговій точці, яка орендує площу в ТЦ Амстор: "Це найяскравіший приклад, коли доля кидає людині на шальки терезів неймовірно складний вибір: боятися начальника, але годувати сім'ю, чи боятися ракет, але залишитися без роботи та залишити сім'ю без засобів для існування", – пише експерт та відзначає, що державі, бізнесу та суспільству необхідно врегулювати дилему між збереженням роботи та збереженням життя.
"Якщо ми не довіряємо саморегуляції – потрібні законодавчі норми. Але чи не стануть вони черговим регуляторним зашморгом, коли бізнес стане простіше закрити, ніж ТАК працювати?" – попереджує Розенко та наголошує, що єдиний спосіб зберегти Україну, її економіку на нашу безпеку – навчитися кожному із українців діяти адекватно ситуації у разі оголошення повітряної тривоги, щоб потім не шукати винних. Так ми зменшимо кількість жертв від ракетних ударів ворога.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.