Заступник міністра інфраструктури Мустафа Найєм заявив, що з вини або внаслідок дій США міста Афганістану знову у вогні. Про це він написав на своїй сторінці в Facebook.
"Афганістан. Я пам'ятаю свою першу батьківщину неймовірно вільної, світської, квітучої та з дитинства - в сльозах війни, яка почалася ще до мого народження.
То, що ми з вами переживаємо в Криму і на Донбасі з 2013 року, в Афганістані почалося сорок років тому. з тією лише різницею, що в Афганістані радянські війська захопили не дві області, не 7% території, а одномоментно всю країну.
Багато з тих, хто сьогодні обурюється діями Росії на українській землі колись самі відкрито підтримали «інтернаціональний обов'язок» радянських військ в Афганістані, якому передували два державних перевороти, вбивства афганських президентів і таємні страти політичних лідерів ініційованих і підтриманих Москвою.
Існує міф, що «поради» були не окупантами, а допомагали відбудовувати Афганістан - прийшли на афганську землю зі своїми ресурсами, людьми та караванами військової техніки, щоб допомогти жити краще. Але кому в підсумку потрібна була вся ця інфраструктура на тлі тисяч убитих, поранених і знищених доль? Де все це зараз і хто цими руїнами може користуватися ?! Росіяни теж побудували кримський міст, але від цього не перестали бути окупантами.
Афганістан же до окупації був однією з найбільш світських країн регіону. В середині 60-х була прийнята нова Конституція, жінки отримали виборче право, з'явилися перші спільні ВНЗ, вільна преса і обирається парламент. Мій батько розповідав, як в його студентські роки дружина афганського короля їздила по Кабулу на кабріолеті з непокритою головою, і це вважалося нормою. Сам король отримав блискуче світське і військову освіту у Франції був прикладом для цілого покоління молодих людей.
Радянська окупація в один день поставила цілий народ перед абсурдним вибором: залишитися жити з комуністами або кинути сім'ю, піти в гори і стати партизаном. Мільйони людей відмовилися робити цей вибір - хтось емігрував, десятки тисяч приєдналися до руху опору, а що залишилися продовжили жити у внутрішній еміграції, відмовляючись визнати окупаційний режим - спочатку радянський, а потім американський.
Це була їхня країна і бігти з неї було нікуди. Не було умовного вільного Києва або Львова; всюди був суцільний Донецьк і Луганськ.
Я не підтримую того, що зараз відбувається на моїй першій батьківщині. Мені боляче думати, що місця, де я виріс, міста, де народилася і похована моя мама знову у вогні, і в найближчі роки навряд чи зможуть повернутися до мирного життя. На цей раз з вини або внаслідок дій США. А колись - по команді з Москви, руками тих, кого потім назвуть ветеранами війни ... Афганістан - це трагедія планети, яка тільки розгортається; ляпас за неповагу і впевненість, що хтось знає, як краще жити іншому народові у власній країні.
Я не знаю, як краще моїй країні - жити в мирній окупації або горіти в цій війні. І мені дивно читати сотні постів експертів і знавців, які знають, як краще. Я думаю, майже півстоліття цієї війни ще раз повинні нагадати, що не потрібно лізти в чужий будинок і красти в інших право жити своїм життям.
Тому що рано чи пізно вони повернуться за цим боргом - за своєю землею, традиціями, втраченими роками і поколіннями", - написав він.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.