Заступник директора інформаційного агентства Українські Новини Олександр Хорольський на своїй сторінці в Facebook поділився своїми враженнями про прес-конференцію президента України Володимира Зеленського, яка була приурочена до другої річниці його президентства.
Чому прес-конференція президента, попри його артистизм, здалася дещо сухою та порожньою? Імхо, одна з причин – у журналістів абсолютно пропала звичка, навички та бажання «додавлювати» питання. Коли спікер на очікуване запитання видає красиву «заготовку», її раптово підхоплюють і радісно побігли. Інколи хтось зупиняється, задає собі питання: «Так а що ж він сказав-то по суті?». Але це вже неважливо. Всі біжать, то й я біжу.
Приклад – олігархи. Будуть виписані норми, за якими буде чітко видно, хто перед тобою. Відповідає всім – олігарх, не відповідає – бізнесмен. І далі санкції. Поіменно називати зараз не буду. Красиво! Новина!
В комплексі з «я не буду називати – Закон сам вкаже хто» - взагалі пісня. Це якщо не бовтати зайвого. На жаль, оточення президента більш балакливе. І коли вони починають називати конкретні прізвища, включати чи заперечувати «олігархічність» тих чи інших персон – вся магія розвіюється.
Відразу згадуються дві-три відносно «новітніх» групи, які само оточення Зеленського вперто не хоче відносити до кола олігархів. Їх можна навіть не називати, вони стрічці новин кожного дня. Ці групи офіційно мають в арсеналі потужні медіа. За останніх два роки вони в декілька раз наростили свої активи. І їм не треба спілкуватися з владою, бо їх люди, отримувачі їх грошей самі – влада. Вони займають пости, крісла, контролюють цілі напрями державної політики. За динамікою приросту впливу – вони сьогодні олігархи номер 1, 2, 3… За методикою «слуг» - взагалі не олігархи. Парадокс?
Парадокс, породжений й тим, що Зеленський взагалі НЕ ВІДПОВІВ на запитання щодо олігархів. Є, принаймні, чотири питання, без яких його відповідь відповіддю не є. Але ніхто з журналістів так і не взявся «додавити», хоча б частково їх задати.
Перше. Хто саме буде остаточно та офіційно буде визначати олігархів? Чи буде це автоматичне визначення за критеріями «A priori» без можливостей втручання? Чи все ж таки «Ad libitum»? Коли остаточно за критеріями олігархів буде визначати коло наближених осіб, такий собі «СНБОУ 2.0».
Друге. В разі «Ad libitum». Які саме будуть введені (і чи будуть) запобіжники від впливу особистих інтересів цих осіб, які, з високою ймовірністю, можуть працювати на того чи іншого «кандидата в олігархи» та банального перерозподілу? В разі «A priori» - хто буде підводити офіційну риску, «так, співпадає за всіма критеріями!»?
Третє. Які заходи будуть вжиті, щоб усунути визначених олігархами від впливу на владу? Версія «Їм буде дуже соромно так, що вони самі луснуть. А не луснуть самі – ми їх присоромимо та луснемо!» - така собі історія.
Останнє. Якщо все крутиться навколо впливу на владу… Будь-який великий бізнес завжди намагається комуніціювати з владою, отримувати для себе вигідні умови. І обходити формальні ознаки в нас давно навчилися – володінням через підставних осіб, директорів-фунтів, проведення грошей через треті структури, вплив на владу через «власних» політиків та депутатів.
Чи буде паралельно розроблена система обмеження впливу? Як то законодавство про лобізм, яке чітко розділяє що є лобізмом, а що – банальною корупцією. Чи буде посилена антимонопольна складова – той самий напрямок, де дійсно відсікається головний напрям бажань та устремлінь олігархів? Чи запрацює система повного розкриття інформації про афільованість, опосередковане володіння, конфлікт інтересів? Чи запрацюють структури обмеження конфлікту інтересів, як, наприклад, спеціальний департамент Мінюсту США?
Саме така система реально обмежує вплив олігархів в країнах, які можуть цим похвалитися.
Але ж «Будуть виписані норми, за якими буде чітко видно, хто перед тобою» звучить значно простіше та цікавіше…
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.