Політика 2021-06-15T04:04:01+03:00
Українські Новини
Ігор Уманський: Лише практичні успіхи зроблять повернення частини окупованих територій реальністю

Ігор Уманський: Лише практичні успіхи зроблять повернення частини окупованих територій реальністю

конфлікт на Донбасі, Збройний конфлікт на Донбасі, Ігор Уманський
Ігор Уманський. Фото: kmu.gov.ua
Ігор Уманський. Фото: kmu.gov.ua

Проєкт "Український Донбас 2.0": менше грошей, більше умов

Восьмий рік Україна перебуває в стані військового конфлікту. Увесь цей час ми стверджуємо, що Донбас – це Україна.
Ми не ставимо під сумнів цю аксіому, але що далі? Реінтеграція Донбасу – це не лише повернення територій, а і їх відродження, і тут є чимало питань.
Питання перше. Яких збитків зазнала Україна?
За оцінками Управління верховного комісара ООН з прав людини, ми втратили понад 13 тис людей, понад 28 тис мають поранення різного ступеня важкості, близько 1,5 млн осіб отримали статус внутрішніх переселенців.
Україна досі не контролює майже 410 км свого кордону з Російською Федерацією, а окупованими залишаються 17 тис кв км Донецької та Луганської областей.
Втрачено понад 27% промислового потенціалу. Розірвано міжгалузеві зв'язки, маємо значні інфраструктурні й логістичні втрати. Майже повністю заблоковано вихід з українських портів Азовського моря та Чорноморської акваторії.
За повідомленням Головного управління розвідки Міноборони України, з непідконтрольної території вивезено устаткування понад 30 великих підприємств металургійної, машинобудівної, вугільної та хімічної промисловості.
До Росії потрапило обладнання унікального заводу "Топаз", що виробляв радіотехнічні системи, комплекси ППО, станції радіорозвідки "Кольчуга".
Не один рік Україна вирішуватиме проблему мінного забруднення. Держава увійшла до трьох країн світу з найбільшим його рівнем. Це не лише небезпека для громадян – мінне забруднення сильно б'є по інвестиційній привабливості.
Експерти вважають, що для повного розмінування потрібно десять років і 0,65-1,1 млрд дол. Наразі нам допомагають уряди Швеції, Швейцарії та Данії, але темпи робіт та обсяги очищеної території поки не вражають.
Мінреінтеграції так оцінює втрати від окупації: 375 млрд грн плюс вартість втрачених активів. Крім того, є втрати цивільного населення, яке вимушено полишило свої міста і селища. Більш конкретно порахувати втрати поки неможливо, але вже зрозуміло, що це сотні мільярдів доларів.
Аналізуючи законодавчу базу, складається враження, ніби семи років війни на сході не було. Основна увага держави сконцентрована на політичних і частково на гуманітарних питаннях. А як щодо економічної та фінансової складових?
Варті уваги лише два документи, розроблені Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
Перший – затверджена Кабінетом міністрів наприкінці 2020 року "Концепція економічного розвитку Донецької та Луганської областей" на дванадцять сторінок друкованого тексту. Другий – проєкт закону "Про державну політику перехідного періоду", презентований у лютому 2021 року.
Вони дають уявлення про формування державної політики в контексті збройного конфлікту, деокупації та реінтеграції ОРДЛО. Ключове слово – уявлення, бо конкретних відповідей на конкретні питання вони не дають. Отже, нам ще доведеться визначати, якої саме шкоди зазнала Україна.
Питання друге. Де взяти гроші на відродження Донбасу?
Наступний крок у процесі визначення збитків – відповідь на питання, хто і як повинен фінансувати реінтеграцію Донбасу.
За розрахунками Віденського інституту економічних досліджень, для початку відновлення після деокупації Донбасу потрібно мінімум 21,7 млрд дол.
З них 44% – компенсація збитків, завданих підприємствам, 40% – вартість реабілітації людського капіталу, враховуючи вирішення проблем підірваного здоров'я мешканців Донбасу, 16% – збитки, завдані екології двох областей. Це без урахування відновлення соціальної і транспортної інфраструктури.
21,7 млрд дол – це понад 40% зведеного бюджету України. Ми не маємо цих грошей і, на моє глибоке переконання, не мусимо їх шукати у своєму бюджеті. Мінреінтеграції вважає, що Україна повинна стягнути компенсацію матеріальної та нематеріальної шкоди з Росії відповідно до норм міжнародного права.
Цілком підтримую таку позицію. Проте міністерство не може обрахувати збитки, а вже планує використати гроші, які країна-агресор має сплатити за рішеннями міжнародних судів, до яких ми ще не подали позови.
Простою мовою: держслужбовці не мають чіткого плану дій, розписаного за роками, позиціями, програмами державного фінансування та строками виконання поставлених завдань. Вони мають лише політичне бачення.
Не є таємницею, що міжнародні судові процеси тривають роками. Якщо покладатися лише на компенсацію від Росії, то після повернення окупованих територій до складу України нам доведеться роками зволікати з відновленням Донбасу. Цей сценарій не є прийнятним ні для Донбасу, ні загалом для України.
Росія використає наше зволікання як привід довести, що ми як країна не здатні гарантувати мешканцям повернутих територій необхідні стандарти життя.
Вважаю, що відновлення Донбасу має фінансуватися з різних джерел. Державні кошти на відновлення будь-чого зазвичай розкрадаються, тому я пропоную мінімізувати це джерело. У першу чергу, Україна повинна залучити приватний капітал, у тому числі іноземний, і тут виникає чергове питання.
Питання третє. Що відновлювати?
Предметної дискусії про це в суспільстві ще не було і навряд чи вона буде. Одна частина громадян вважає, що треба забути про окуповані території, інша – що маємо їх повертати і розбудовувати. Далі все перетворюється на суцільні політичні сварки та лемент. До питання "Що будуємо?" дискусія не доходить.
Схоже, сформувати єдину думку щодо окупованих територій ми не зможемо, тому з цього питання має бути чітка державницька позиція.
Україна як держава впевнена, що рано чи пізно ці території повернуться, тому ми маємо боротися за них, за уми та серця мешканців тих територій. Вливання грошей є інструментом повернення лояльності населення цих територій.
Далі – цікавіше. Уповноважені від України звертаються до іноземних держав і запрошують їх до участі у відновленні Донбасу: "Нам погано, у нас триває війна, ми бідні, дайте нам гроші, а ми відбудуємо, як було".
Це жалюгідне скиглення показує поверхневе уявлення посадовців про карколомні зміни, що відбулися у світі за час економічної кризи, спричиненої пандемією. Хлопці, "як було" вже не треба ні світу, ні Україні. Індустріальне минуле Донбасу в радянському розумінні має залишитися в минулому. Крапка.
За кілька років, поки Україна не контролювала окремі райони Луганської та Донецької областей, відбувся якісний перехід від постіндустрії до неоіндустрії. Чи хочемо ми відновлювати та модернізувати створені в 1950-1960-х роках виробничі потужності, що вичерпали свій ресурс та морально застаріли?
Героїчні здобутки шахтарського краю мають стати надбанням історії. З усіх 148 українських шахт різних форм власності 95 залишилися на непідконтрольній території. Пропонуєте іноземцям їх відновлювати? Навіщо воно їм?
Ще за часів Радянського союзу природні ресурси Донбасу безжально виснажували, тому пропозиції відновити технології минулого та позаминулого століть лунають, наче пропозиція налагодити виробництво луків та стріл.
До того ж відсутність постійної підтримки застарілої матеріально-технічної бази призвела до підтоплення шахт. Екологи б'ють на сполох. Маємо думати, як рекультивувати ці землі. Інвестори можуть зацікавитися лише покладами вугілля антрацитової групи та коксу, необхідних для сучасної хімічної галузі.
Час пустих концепцій про міфічні можливості минув. Україна має економічно перезаснувати Луганську та Донецьку області. Підкреслюю: не диверсифікувати галузі економіки, а побудувати інноваційну економіку за новими правилами, без шлейфа корупції та експлуатації державного бюджету у вигляді дотацій.
Маємо переосмислити роль цих територій. Вона полягає в нових можливостях для зростання економіки на базі високих технологій за участю міжнародних інвесторів. Така собі Terra incognita, яку ми маємо відкрити передусім для себе.
Донбасу потрібний своєрідний проєкт "Український Донбас 2.0". Саме він пришвидшить політичні процеси ззовні та всередині країни. Лише практичні успіхи зроблять повернення частини окупованих територій реальністю.
Окреме питання – що робити з корисними копалинами, якими досі багатий Донбас. Наші пропозиції віднині мають орієнтуватися на високотехнологічні та інноваційні галузі, цікаві світовим промисловим гігантам.
Наприклад, Донбас має значні поклади літію, що використовується для виробництва батарей. Існує розробка графенового покриття аноду для літієвої батареї, що поліпшує її місткість, збільшує строк використання батареї на 30 років та обіцяє безпечність використання таких елементів живлення.
З урахуванням цифровізації світової економіки і переходу на відновлювані види енергії ми можемо запропонувати великому бізнесу розробку родовищ літію і створення наукового кластера з виробництва графенових анодів. Держава має гарантувати права інтелектуальної власності щодо наукових розробок.
Питання четверте. Якою має бути роль держави?
Самотужки Україна буде долати наслідки нищівної окупації десятиліттями. До того ж в Україні завжди існують корупційні ризики, які перетворюють позитивні ідеї на чергові схеми. Щоб прискорити процеси, ми потребуємо допомоги міжнародних партнерів та певного обмеження ролі держави.
Традиційний підхід завжди однаковий. Відновлення Донбасу багато хто бачить як бездонну корупційну годівницю, яке передбачає такі кроки: створити амбітну програму, зібрати мільярди, призначити відповідального за їх "ефективне" використання, розікрасти кошти, змінити владу в країні і "забути" все, що було.
Чинна влада вже зробила перший крок і працює над другим. Майбутній Фонд відновлення окупованих територій – це надія багатьох корупціонерів знову дістатися до джерела легких грошей. Вважаю, що це шлях у нікуди.
Іноземні донори вже отримали чималий гіркий досвід співпраці з Україною і навряд чи дадуть українській владі нові мільярди.
Отже, за традиційної моделі "розпиляти" можна буде переважно бюджетні кошти. Можливо, за кілька років вдасться отримати компенсацію від Росії і розікрасти ще і її, проте це теж не вирішить проблем Донбасу. Роль держави має обмежитися координацією складних питань на кшталт розмінування.
Що стосується економіки, центральна та місцева влада мають створювати умови для приватного інвестування. Механізми, а не гроші. Принципи та правила, а не гроші. Нагляд, а не гроші. Невтручання замість "допомоги".
Класичний механізм підтримки – індустріальні парки, які будують деякі депутати та бізнес. Уряд і парламент повинні створити економічні умови для креативних індустрій та IT-компаній. Бізнес не повинен вирішувати питання відведення землі, отримання дозволів чи підключення до мереж. Це завдання влади.
Приватні гроші підуть лише туди, де немає жорсткого державного управління, де втручання чиновників у бізнес-процеси зведене до мінімуму, де є вигідні умови оподаткування та прозора система адміністрування податків.
У чому прибуток держави? У створенні робочих місць, у наповненні бюджетів, у зростанні економіки, у повернення лояльності мешканців Донбасу.
Уже зараз є чимало проєктів, які потребують лише створення умов для розвитку. Перебуваючи в стані війни, Україна набула унікального досвіду ведення бойових дій, який можна помножити на сучасні досягнення.
Так, наші IT-спеціалісти навчилися одночасно знімати з БПЛА позиції, транслювати і передавати інформацію онлайн, відстежувати об'єкти на воді. Цього, до речі, досі не зробили науковці у сфері військових технологій США.
Чимало проєктів можуть стосуватися довгострокового процесу відновлення деградованих природних ресурсів, втрачених екосистем та їхніх компонентів.
Україна повинна надати інвесторам доступ до земельних ресурсів, що потребують відновленого природокористування. У пригоді стане досвід розвинутих країн світу. Наприклад, у США є програма відновлення ґрунтів. Держава може і мусить створювати преференції для учасників таких проєктів.
Я знаю, як запобігти розкраданню коштів і почати відродження Донбасу. Потрібна команда, яка зможе перетворити державу на гаранта приватних інвестицій. Ось кілька принципів, які сповідуємо я та моя команда:
– режим підвищеної безпеки на території Донбасу;
– встановлення єдиних правил гри для вітчизняних та іноземних компаній задля справедливої конкуренції, контроль за дотриманням правил;
– правовий захист інвесторів, у тому числі захист приватної власності;
– створення комплексних умов для легкого початку бізнесу;
– максимальна прозорість процесів;
– мінімальне втручання держави в рух фінансових потоків;
– постійна робота міжнародних спостережних місій;
– гарантії вільного переміщення капіталу.
За умови дотримання цих пунктів Україна має шанс швидко реінтегрувати окуповані території Донбасу. Не вкладаючи бюджетних грошей та не чекаючи, поки в Росії прокинеться сумління.


Новини

ok