Зовнішня політика 2019-07-13T04:00:55+03:00
Українські Новини
Дмитро Кулеба: час домовлятися

Дмитро Кулеба: час домовлятися

Дмитро Кулеба. Фото: facebook/dmytro.kuleba
Дмитро Кулеба. Фото: facebook/dmytro.kuleba

Постійний представник України при Раді Європи, автор книги "Війна за реальність. Як перемагати в світі фейків, правд і спільнот" Дмитро Кулеба вважає, що Україні в нинішніх умовах доведеться переносити біль компромісів і домовлятися і з ворогами, і з союзниками, і самими собою.

Про це він написав у своєму блозі на сайті НВ.

Після чотирьох років перемог стримування Росії в ПАРЄ ми зазнали поразки. Але ПАРЄ — це лише один з боїв війни, яка триватиме ще довго

Після Кримської війни 1853−1856 років важко було уявити відносини значно ворожіші, ніж відносини між Росією і Францією. Але у Парижа під боком накачувала м’язи Пруссія, а Петербург відчайдушно намагався вирватися із пут принизливого післявоєнного світу. Життя швидко змусило вчорашніх конкурентів забути минуле, почати зближення і разом вирішувати проблемні питання Європи.

У вересні 1939 року за домовленістю з Рейхом СРСР приріс польськими землями. У грудні того ж року «наймиролюбнішу» країну світу виключили з Ліги націй за агресію проти Фінляндії. Влітку 1940-го завершилася незаконна окупація і анексія Совєтами трьох балтійських держав. Світова громадська думка і політика палали праведним гнівом.

Але вже до жовтня 1940 року ситуація кардинально змінилася. Німеччина захопила Францію й атакувала Британію. І ось Лондон тихенько пропонує Москві визнати всі незаконні територіальні придбання Сталіна, зроблені в 1939—1940 роках. В обмін Москва повинна була дотримуватися нейтралітету щодо Лондона і не втручатися у справи Індії.

Сталін вважав за краще домовлятися із Гітлером, аніж із Черчиллем. Угода так і не відбулася. А вже за рік Сталін дружив із Черчиллем і воював із Гітлером.

У серпні 2008 року російські танки хвацько в'їхали на територію Грузії. Європа кинулася засуджувати і гасити конфлікт, який загрожував окупацією незалежної держави. Але ще за рік на саміті Росія — ЄС учасники випромінювали оптимізм і урочисто озвучили ініціативу запустити амбітний спільний проект Партнерство заради модернізації. Долати наслідки світової фінансової кризи, яка спустошила безліч кишень, і вирішувати інші проблеми краще було разом.

А наслідки війни між Росією і Грузією, звісно, не забули. І просто без шуму і пилу і гучних рішень тихо відправили на поховання дипломатами в женевському форматі переговорів.

На цьому історичному тлі кульбітів п’ять років протистояння Заходу і Росії через її агресію проти України виглядають майже як революція в історії світової дипломатії. П’ять протиприродних для світу років санкцій і тиску на Росію. П’ять років перемовин, в яких основні гравці чули позицію України, і росіянам ніяк не вдавалося «все повирішувати» за нашою спиною.

Але ніщо не вічне. Тренд змінився. Як і завжди раніше в історії, світ повертається на круги своя. Головні столиці втомилися від боротьби з Росією. Для пристойності вони все ще помірно докоряють їй і час від часу в правильному контексті нагадують про її злочини.

Але нерозумно і злочинно для наших національних інтересів не визнавати очевидного: вони вже не приховують таємного бажання всіх цих років — аби все знову було як завжди. Вони хочуть дружити з Росією. Вони хочуть домовлятися.

І, власне, в цьому головний і, мабуть, єдиний сенс того, що сталося нещодавно в Раді Європи. Головні столиці, підтримують Україну тут, але здають її там, зробили все, щоб правозахисна організація відкрито капітулювала перед Росією. Вона повернула її делегацію до ПАРЄ без будь-яких поступок із боку Москви і повністю водночас проігнорувала інтереси України. Важко вигадати більш яскравий і однозначний символ початку нової епохи, ім'я якої — Час домовлятися.

Діалог замість протистояння. Залучення замість ізоляції. Заробляння грошей замість санкцій. Інтереси замість принципів і цінностей. Така почалася епоха.

За всієї схильності українців до апокаліптичного сприйняття реальних підстав для трагедії немає. Є реальність — цинічна, але зрозуміла, історично закономірна. І є необхідність захищати свої інтереси в ній. Можливості теж є. Якщо, звісно, не розбазарити їх у запалі внутрішньої боротьби всіх з усіма і буйства емоцій.

Безсумнівно, деякі речі не можуть бути предметом будь-яких домовленостей — це продовження руху України від «русского міра» у світ Заходу і територіальна цілісність країни.

Після чотирьох років перемог стримування Росії в ПАРЄ ми зазнали поразки. Але ПАРЄ — це лише один із боїв війни, яка триватиме ще довго. Нинішній її етап буде значно складнішим за попередній.

Нам потрібно буде вигризати своє в нових, м’яко кажучи, менш сприятливих умовах. Нам належить навчитися грати на перспективу і пережиити біль компромісів. Нам іноді доводиться докладати нелюдських зусиль, щоб не дозволити ні собі, ні іншим виштовхнути нас за наші червоні лінії. Нам доведеться домовлятися. І з союзниками, і з ворогом, і з самими собою.


Архів
Новини

ok