Карусель однотипних новин: знову хтось вкрав і не сів, на небайдужих громадян знову напали бандити, до чергового підприємця знову вдерлося СБУ. Все це підштовхнуло журналіста Слідство.Інфо Дмитра Гнапа узагальнити події, які відбуваються в Україні. Про це він написав на своїй сторінці у Facebook
За останні місяці, я, напевне, зрозумів суть цих подій краще, ніж за всі роки роботи в журналістиці. В кількох постах я спробую передати своє бачення того в якій ми ситуації опинились і який з цього вихід.
Частина 1. Новий феодалізм.
Після шкільного курсу історії феодалізм у нас асоціюється з Середньовіччям, лицарями в металевих латах і темними, затюканими селянами. Втім, залишимо стереотипи. Сьогоднішній суспільно-політичний лад в Україні більше схожий саме на феодальну монархію, а не на капіталістичну республіку, як це записано у нас в Конституції.
Вибори та розподіл гілок влади - ці атрибути демократії, звісно, додають сучасного вигляду нашому державному устрою. Але суті його не змінюють. Якщо придивитися уважніше, феодалізм цілком можливий в еру смартфонів, електромобілів і 4G-Інтернету.
І сьогоднішня Україна живе за середньовічними принципами з поправкою на досягнення цивілізації. За роки незалежності вдосконаливши феодальну модель настільки, що сьогодні ми є свідками потворного і дуже стійкого суспільного політичного ладу. Ім'я якому: новий феодалізм.
Ось ознаки, які об'єднують нас із середньовічними монархіями, і відмежовують від сучасних демократичних республік:
1) Відсутність верховенства права
Юридична наука твердить, що верховенство права - засадничний принцип капіталістичних демократій. Це принцип, який визначає, що ніхто з людей не може стояти вище закону. А за порушення закону неминуче настає відповідальність.
В Україні з цим все навпаки. Від відповідальності у нас йдуть не лише за корупційні злочини, про що вже набридло говорити. Верховенство права і закон у нас виявляються абосолютно безсилі, коли йдеться навіть про винуватців тяжких злочинів проти особистості та проти основ національної безпеки.
Мери-сепаратисти, які вийшли на волю. Черкаський феодал нардеп Бобов - можливий підозрюваний в замовленні вбивства журналіста Василя Сергієнка. Замовники вбивства Катерини Гандзюк, які досі не постали перед судом.
Ці випадки - яскраві свідчення того, що коли ти маєш гроші, вплив і демонструєш лояльність до чинної влади, ти можеш не боятися відповідальності навіть за скоєні вбивства чи державну зраду. На тебе не розпосюджується верховенство права. Все чого тобі варто остерігатися - лише слово президента.
Що вже казати про мерів Одеси чи Харкова, яких звинувачують в корупції. І які легко конвертували особисту відданість Петру Порошенку у необов'язковість відповідати за скоєне перед законом. І тут ми переходимо до другої ознаки нинішнього нового феодального ладу.
2) Привілеї, привілейовані стани та статуси
Феодальна система була побудована так, що за лояльність до сюзерена, васал отримував територію для годування з селянами, землею і замками. Король жалував цілі провінції лордам. Лорди ділили провінції серед баронів та лицарів.
У нас сьогодні так само. Тільки замість провінцій - області України або цілі галузі економіки: теплова та атомна енергетика, видобуток і збут нафти, газу, титану, хімічна промисловість та інші. Замість графств - державні підприємства чи відомства, тіньовий гральний бізнес, контрабанда чи експорт лісу та ін. Замість лордів та перів - олігархи, міністри та лідери парламентських фракцій.
Помісна шляхта - це сучасні глави обласних та районних адміністрацій, мери та керівники місцевих управлінь поліції, ДФС, СБУ, прокуратури.
Лояльність центральній владі васали мають демонструвати віддаючи частку від нелегальних і напівлегальних потоків "на гору". Або підтримуючи своїм ресурсом на виборах. А ще краще - і перше і друге.
Відтак, якщо у місцевого феодала виникають проблеми зі своєю територією, йому не забороняється створювати свою маленьку армію, називаючи її "муніципальною міліцією". Або ситуативно наймати тітушок чи бандитів. Для того, щоб розправитись з тими, хто ставить під сумнів право феодала годуватися з території. І годувати свого покровителя-сюзерена.
Звісно, між феодалами трапляються конфлікти. Вони виникають досить часто. Але так само швидко закінчуються порозумінням, ситуативним миром і переділом ресурсів на нових умовах. Валерій Пекар таку систему стосунків влучно називає "рентою статусу". Коли посада і повноваження фактично перетворюються на приватну власність, коли статус генерує дохід і захищає від законного покарання. В такій системі, за словами Пекаря, корупція навіть не сприймається як зло, як порушення закону. "А є виконанням обов'язків сюзерена надати васалу поле для годування" - пише він.
Але проблема в тому, що новий феодалізм втягує в себе не лише правлячі класи, наділяючи особливими привілеями суддів, митників, прокурорів, сбушників, міністрів, депутатів чи навіть президента.
Новий феодалізм стримує розвиток нас всіх. Залишаючи Україну в Середньовіччі і висмоктуючи соки з продуктивних сил суспільства. Змушуючи всіх, хто чесно працює, домовлятися з носіями статусів і платити їм феодальний оброк. Від власників бізнесу, які змушені віддавати частку за відшкодування ПДВ. І до водія маршрутки, який працює "в чорну", щоб розплатитися з місцевою мафією і чиновниками.
Подивіться наскільки поширеним і популярним знову стало сьогодні рейдерство - свавільний набіг на чужу власність з метою прибирання її до рук. Не має сенсу щось створювати нове і своє, коли дешевше і простіше можна привласнити чуже.
3) Сенс життя та естетика нових феодалів
Особливість феодала в тому, що він не робить нічого продуктивного. Він нічого не створює. Не займається інноваціями. "Шляхта не працює". Феодал просто використовує свій статус, закошмарюючи підпорядкованих селян і містян.
Інколи феодал може вдосконалювати те, що йому вдалося віджати під час попередніх набігів. Як Порошенко, Ахметов чи Коломойський. Але найзаповітніша мрія для багатьох українських феодалів - отримати у власність те, що може генерувати пасивний прибуток. Століття тому це була земля. Сьогодні - це нерухомість. Звідси - мери з десятками квартир, чи судді з прихватизованим житлом. Найбільш красномовний приклад - секретар РНБО Олександр Турчинов, родина якого стала власником шести тисяч квадратних метрів офісних площ в Києві.
В класичному феодалізмі вони б володіли цими статками особисто. Новий феодалізм навчив їх пристосовуватись і записувати численне майно на родичів, довірених осіб або ж просто обслугу.
Не дивно, що нинішні господарі життя і в побуті хочуть відчувати себе справжньою шляхтою. Саме звідси у них традиції роздачі орденів і аристократичних титулів. Звідси їх нестримний потяг до роскоші. Всі ці будинки у стилі лицарських замків і дворянських маєтків. Кортежі та ескорти. Всі ці армії лакєїв і підлабузників. Реальних і віртуальних.
Не дивно, що українське суспільство вже неодноразово спробувало скинути з себе це нове феодальне ярмо. Про що докладніше незабаром в наступному пості.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.