Учені з Каліфорнійського технологічного університету США з'ясували, що почуття особистого простору й дискомфорт від занадто близької присутності кого-небудь визначається роботою певної частини головного мозку – мозочкової мигдалини. Ці дані можуть бути використані для вивчення й лікування аутизму й інших типів психічних розладів.
Про це заявили автори дослідження, опублікованого в журналі Nature Neuroscience.
"Повага чужого особистого простору - критичний аспект соціальної взаємодії людей, якого ми дотримуємося, не замислюючись. Наша робота показала, що мигдалеподібне тіло головного мозку може грати в цьому ключову роль, змушуючи людей відчувати сильний дискомфорт, якщо хтось підходить до нього занадто близько", - сказав провідний автор публікації Деніел Кеннеді.
Мигдалеподібне тіло вже було відомо вченим як частина мозку, пов'язана із сильними негативними емоціями - злістю й страхом, однак дотепер нікому не вдавалося виявити його зв'язок з повсякденною взаємодією людей.
Фахівці з Каліфорнійського технологічного університету зробили своє відкриття завдяки роботі з унікальним пацієнтом - 42-річною жінкою, яка має великі двосторонні ушкодження мигдалеподібного тіла. В усьому світі налічується всього кілька людей з подібними вираженими порушеннями в структурі цієї частини головного мозку.
Ця жінка важко розпізнає погрози й страх у виразах обличчя оточуючих людей і не може чітко визначати, кому з оточуючих варто довіряти, а кому ні. Крім того, ця пацієнтка проявляє надмірну дружелюбність стосовно усіх без винятку оточуючих людей, а тому легко переходить грань, яку люди називають особистим простором.
У ході дослідження група вчених попросила 20 добровольців, що представляють різні етнічні групи й соціальні верстви населення, визначити максимально близьку комфортну відстань до експериментатора. Для цього добровольці ставали напроти людини й підходили до нього доти, поки в них не з'являлося почуття дискомфорту від надмірної близькості.
Унікальна пацієнтка у всіх цих експериментах підходила до дослідника на відстань близько 0,34 метра, тоді як здорові добровольці зупинялися в середньому за 0,64 метра від ученого. При цьому пацієнтка не відчувала дискомфорту, навіть перебуваючи віч-на-віч із експериментатором.
У додаткових експериментах учені за допомогою магніторезонансної томографії вивчали активність мигдалеподібного тіла добровольців, які на прохання вчених думали про те, чи перебуває експериментатор безпосередньо поруч із томографом чи керує експериментом із сусідньої кімнати.
Перебуваючи усередині томографа, доброволець не міг знати, де насправді перебуває вчений. У цих дослідах учені також переконалися, що навіть думок про людину, яка перебуває занадто близько, досить для активізації мигдалеподібного тіла.
Величина особистого простору дуже відрізняється в спільнотах людей, об'єднаних різною культурою - найбільше яскраво це розходження проявляється при порівнянні західних країн зі східними державами. Автори статті вважають, що й формування поняття особистий простір під впливом особистого досвіду й культури спілкування між людьми відбувається також за участю мигдалеподібного тіла.
Крім того, ця ж частина мозку може адаптувати особистий простір, якщо людина потрапляє в нестандартну ситуацію або надовго виявляється в чужій країні з іншою культурою спілкування.
"Найбільше ми зацікавлені у вивченні роботи мигдалеподібного тіла в людей, які страждають на аутизм, яким часто доводиться довго пояснювати, що таке особистий простір і чому його варто дотримувати. Безумовно, порушення в роботі мигдалеподібного тіла не можуть пояснювати всіх симптомів аутизму, однак внесок мозочкової мигдалини в цей психічний розлад тепер очевидний", - підсумував Кеннеді.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.